Soya

Напевне, вперше в житті побачила фільм, який мене затягнув, ніби вир у річці. Цей фільм абсолютно довершений і гармонійний. Але його часто аналізують лише розумом, не входячи в стан героїв, не розуміючи їх, не співчуваючи їм.
Коли Жюстін вперше подивилась у телескоп, вона відчула, що це кінець, так, саме відчула інтуїтивно. Адже вона дуже креативна, творча. Такі люди мають "шосте чуття". Вона намагалась забути про це відкриття, веселитись, сховатись, робити дурниці. Але вона ВЖЕ знала, що людство на межі. А людина на межі вже не може обманювати, бути нещирою з собою. Все, чим раніше жила, стає несуттєвим, навіть непотрібним, навіть лишнім. Жюстін дивиться в інший телескоп, щоб заспокоїти себе, втекти від страху, що переповнює її. Але марно. Відчуття близької катастрофи розчавило її. Вона втратила сили жити, життя втратило сенс.

Зате в другій частині – все навпаки. Жюстін спокійно очікує кінця. Єдина, яка спокійна. Свій спокій і силу використовує, щоб допомоги іншим. Прожити останні дні в любові, тримати за руку тих, кого любиш.

Дивний фільм, чудовий. Сповільнені кадри початку фільму, незрозумілі події, вода, де лежить Дівчина у весільній сукні.
Жюстін на галявині під двома місяцями, незвична атмосфера будинку, намет у фіналі фільму - всі ці деталі спонукають нас не стільки розуміти, скільки відчувати...
А музика... Здавалось, що Вагнер написав цю музику саме для того, щоб колись вона прозвучала в фільмі "Меланхолія".

Цей фільм не зрозуміють люди, виховані лише на масовому кіно з Голлівуду. Не варто навіть починати дивитись.
2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: