Небезпечні зв'язки (1988)

Lilia Omelianenko 5 березня 2018, 11:47

Кандидат на Оскар - 1989 у номінації "Найкращий фільм"

Епіграф: Соблазнителем называют мужчину, которому женщина не может и не хочет сопротивляться. С.Барбаг

Наскільки незвичними для нашого сучасного вуха є слова “порок” і “чеснота”, настільки дивними будуть виглядати події цієї, без сумніву, хорошої костюмованої екранізації. Вона пропонує нам знайомство із “звичаями” французької знаті 18 століття у максимально неадаптованому варіанті, являючи собою класичну історію протистояння добра і зла (у авторському розумінні), людей із твердими принципами та людей без принципів узагалі, і навіть почасти жіночого та чоловічого начала. Емоційний відгук від фільму специфічний: вперше і поки що востаннє в житті я немов перетворилася на 80-річну бабусю, яка моралізує і всіляко жонглює цими двома дивними словами: порок і чеснота.

Із плюсів: фільм не виглядає як дещо адаптоване під сучасного глядача, коли актори вдягають костюми і роблять зачіски, але зображають персонажів настільки ... сучасних, що їм можна було б і не перевдягатись. Цим часто грішать екранізації класичних творів, особливо американські, будь то “Людина у залізній масці” чи, наприклад, “Гордість та упередження”. “Небезпечні зв’язки” екранізовані близько до тексту, діалоги часто виписані прямо з тексту книги, тож реальність, яка змальовується, виглядає достовірною картинкою з 18 століття. У якості посібника для ознайомлення з історичною епохою фільм підходить ідеально.

Із мінусів: деякі сюжетні моменти, які можна списати на специфіку епохи, виглядають, тим не менш, незрозуміло і навіть нелогічно для сучасного глядача. Наприклад, Вальмона нам подають як звабника. Жінки начебто “клюють” на його привабливість і сексуальність і не можуть перед ним встояти. По ідеї, це має бути персонаж дволикий: із тими, хто знає його справжню натуру, він один, але із потенційними жертвами має бути абсолютно інший. На ділі персонаж, якого нам демонструють, грубий і домінантний, і те, що він робить, зваблюванням назвати не можна, це або залякування, або шантаж і по суті пряме насильство. Зображений Малковичем Вальмон абсолютно одномірний і не ховається, його справжню натуру і цинізм неможливо не побачити, і те, що його вважають привабливим і навіть хорошим хоч якісь жінки, не робить честі їх інтелекту. Складається враження, що, на думку авторів фільму, у 18 столітті зваблювання і агресія - це було одне і те саме. Втім, може воно так і було, складно сказати...

Незрозуміле відбувається і із закоханістю головного героя, яка абсолютно ніяк не випливає із його поведінки, береться нізвідки, і взагалі, здається, що виписана виключно із метою слідування тексту оригінального роману. Хімія між цими героями, принциповість і набожність героїні також лишається визначеною сценарно, але не відчувається у спільних сценах, навіть у максимально драматичних, через нечітко прописані причинно-наслідкові зв’язки. Нас просто ставлять перед фактом: отут вона раз - і закохана. Все.

На деякі сюжетні ходи, розвиток яких у романі займав певний час, у фільмі витрачені лічені хвилини, що сприяє кращій динаміці, але при цьому виставляє деяких героїнь ну просто закінченими дурепами (наприклад, ситуація з ключем від кімнати Сесіль, хто і читав, і дивився фільм, той зрозуміє).

Одним словом, при всій моїй любові до даного сюжету (а сюжет мені і правда подобається), ідеальної його екранізації на даний момент, вочевидь, не існує. Видно, пора іти в режисери.

Цікаві цитати:

“Но ведь как бы нам ни хотелось отдаться, как бы мы ни спешили это сделать, нужен все же предлог, а есть ли предлог более для нас удобный, чем тот, что позволяет нам изображать дело так, будто мы уступаем силе?(...) Такое нападение позволяет нам казаться жертвами насилия даже тогда, когда мы добровольно уступаем и искусно потворствуем двум самым дорогим для нас страстям: славе сопротивления и радости поражения.” Маркіза де Мертей.

Цитата із книги, у фільм не увійшла, а жаль, бо вона багато чого пояснювала б про те, що відбувається на екрані. Читати далі