| Країни: | Австралія Франція |
|---|---|
| Жанр: | драма романтичний музичний |
| Мова оригіналу: | англійська |
| Бюджет: | $7 000 000 |
| Касові збори в світі: | $116 700 000 |
| Касові збори в США: | $40 157 856 |
| Прем'єра в світі: | 18 травня 1993 |
| Прем'єра в світі (цифрова): | 14 червня 2011 |
| Прем'єра на DVD: | 1 жовтня 2004 |
| Прем'єра на Blu-Ray: | 1 жовтня 2004 |
| Режисер: | Джейн Кемпіон |
Середина 19-го століття. Німа Ада разом з маленькою дочкою і улюбленим піаніно покидає рідну Шотландію і переїздить на інший кінець світу, до Нової Зеландії, де її чекає майбутній чоловік Стюарт. Він відмовляється доставити в будинок піаніно, яке залишається кинутим на березі. Ада, не говоряча з шести років, все ж таки показує чоловіку всю глибину свого гніву. Для цієї сильної жінки мовчання далеко не знак згоди.
Сусід Стюарта Бейнс, схожий на дикуна, привозить піаніно, замінююче Аді голос, до себе додому.
JustWatch
Код для перегляду рейтингу кінобази
CiBy 2000, Jan Chapman Productions
Режисер: Джейн Кемпіон
Сценарист: Джейн Кемпіон
Композитор: Майкл Найман
Оператори: Стюарт Драйберґ
Оскар - 1994, "Найкращий фільм", номінант
Епіграф: “Будь с Дил ласков, и она твоя навеки” к/ф “Жорстока гра”
Дивний фільм. Здається, що він періодично намагається продемонструвати нам, що він - не те, чим здається, щоб у самому кінці повернути нас на початок і спонукати задатися питаннями, відповіді на які фільм не дасть.
Особисто для мене найкраще у цьому фільмі розкрилася тема становища жінки як такого. Батько віддає дочку заміж, не спитавши її думки. Чоловік навіть проявляє ознаки щирого бажання їй сподобатись. Але у його голові, вочевидь, є промальована схема того, яким має бути спілкування з жінкою, і все, що вибивається за її межі, його мозком не сприймається. І всі його намагання вийти на контакт приречені на провал, так як при цьому він не робить головного - не намагається прислухатися до того, чого хоче вона. Навіть більше: наявність у неї якихось несподіваних бажань він фіксує, але не вважає за потрібне іти їм назустріч, бо вона у порівнянні з ним - істота ... другорядна, навіть третьорядна, бо ще і говорити не може. А можливі образи з цього приводу він лікує одним відомим йому способом - часом. Чекає, доки перетреться і забудеться. Подібним чином я ставлюся до своєї кішки: годую її і гладжу, а вона мені муркає. Але прокидатися і бігти її годувати о 5 ранку, бо у неї є таке бажання? Вибачай, кицю, потерпиш, а через півдня і не згадаєш. У такому контексті дійсно нема нічого дивного у тому, що Ада схиляється до Джорджа, який хоч трохи бачить у ній людину, у якої є бажання, яка може робити вибір і приймати рішення.
Інші ж аспекти немов туманом покриті. Чому німа Ада перестала говорити? Чи не тому, що піаніно вона вибрала своїм співрозмовником, і цей вибагливий співрозмовник так багато хотів і вимагав такої глибокої уваги, що на всіх інших не лишилося часу? Та і чи так багато на світі є людей, яким і справді варто щось казати і щось розумне можна почути у відповідь? І очевидно, що піаніно, яке є мало не єдиним її співрозмовником, є водночас і її тюрмою.
Чому дочка зраджує свою матір? Вона просто звикла володіти нею безроздільно, а тут довелося “ділитися”? Чи просто вона відчуває, що відбувається щось “неправильне” і хоче це припинити?
Хто такий Джордж? Він вибирає таку тактику, бо просто не знає, як іще йому добитися взаємності від німої жінки, та ще і чужої дружини, та ще і зосередженої виключно на своїй дочці і своєму піаніно? Чи він просто звичайний мерзотник, який скористався становищем жінки?
У який момент Ада зрозуміла, що їй подобається те, що відбувається? Може тоді, коли у неї це забрали, коли вона зрозуміла, що вже не так їй подобається грати на піаніно, коли вона не відчуває пристрасного погляду на своїй спині? І у який момент її ситуативна тяга перетворилася на кохання всього її життя? Вистачило просто трохи звичайного розуміння і ласки, речей, яких зазвичай удосталь має звичайна людина, але не німа жінка, відгороджена від світу? Чи може це стокгольмський синдром, який кіноіндустрія нам вкотре видає за кохання?
І нарешті, чому ми чуємо внутрішній голос Ади лише на початку фільму і у кінці? Це щоб не полегшувати глядачам розуміння того, що відбувається, і змусити їх сприймати німу героїню очима інших людей, а не її власними? Але якими б новими барвами могли наповнити цей фільм її внутрішні почуття і переживання, озвучені закадровим текстом… Адже прекрасна “гра обличчям” у виконанні Холлі Хантер зазвичай демонструє нам коли Ада злиться, сумує або соромиться, але ми не впіймаємо того моменту, коли на ньому мала б з’явитися пристрасть.
Словом, не виходять у мене у цій рецензії плюси і мінуси. Виходять тільки запитання, запитання і ще зовсім трошки запитань… І річ не у тім, що це погано. Річ у тім, що відповіді на кожне з цих запитань напряму впливають на сприйняття стрічки, а відсутність цих відповідей вганяє у стан якоїсь сумбурної невизначеності.
Тим не менш, фільм притягує своєю атмосферою, музикою, природою і однозначно бере оригінальністю як сценарію, так і його реалізації (що одразу видає неамериканське походження кінострічки), так що як мінімум він вартий перегляду. А свої емоції залишу собі на роздуми.
Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію
Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати
Фортепіано (фільм)
