The Borderlands (2013)
Знайшов цей фільм, поки шукав хоррори про підземелля, тунелі, печери та катакомби. Малобюджетна (всього 1 млн фунтів) історія про двох священників і технічного спеціаліста, які приїжджають у віддалене село, щоб дослідити дивні прояви у місцевій церкві.
Формат - гібрид mockumentary (псевдодокументального кіно) та found footage (знайдена плівка).
Фільм повільний і місцями нудний. Те, що мене цікавило - підземелля під церквою, з’являється лише наприкінці. Кінцівка нормальна, але хотілося б більшого розмаху. Тим паче є інші малобюджетні фільми, які виглядають значно видовищніше або приголомшують сильніше.
Дивитися можна тільки якщо ви фанат mockumentary та found footage і вже передивился всі відомі роботи в жанрі.
Міні-серіал скандинавського художнього бачення перших днів російського вторгнення в Україну. Кожна з шести серій розповідає окремі історії з життя українців та суспільні виклики, які загострилися під час війни, а саме: родинні звʼязки, проблема бездомності, одностатеві шлюби, нерозуміння іноземцями українців тощо.
Найбільше сподобались серії про зоопарк та про Андрія Данилка. У серії про безхатька цікаво змальований Київ. Інші ж серії здалися ніби недопрацьованими та трохи сирими, які мало відображають українську атмосферу, а війну в країні і поготів. Дуже не сподобались неоднозначні сцени з обстрілами – хтось десь стрільнув, але хто це був – невідомо. Розумію, що серіал про суспільні аспекти, але така неоднозначність дратує.
Є ще подібний серіал "Перевізниця", хоча там більше екшену, ніж у "Перші дні".
Відмінний серіал, з юмором в деталях, який не одразу помітиш). Маю звичку дивитись серіали не "залпом". зазвичай дивлюсь один сезон серіалу, після чого відкладаю його на потім, навіть якщо він мені дуже зайшов, або не дуже зайшов но цікавий, щоб дивитись його повністю. До сьогодні я бачив дві сезони, і перший сезон "Баррі" я розцінював десь на 6-7, а після паузи двох років, мені другий сезон зайшов на 10/10.
Тут повно кумедних і дурних випадків, ненормальних персонажів з своїм колоритом, чого коштує лише один лисий главарь чеченського нарко-кортелю)))). При цьому всьому - серіалу вдається бути напруженим!
Попередження: рецензія містить спойлери
Люк Бессон зібрав з Дракули 1992 р, Парфюмера 2006, Буремного перевала (привіт, Гіткліф) і анімації Горбань із Нотр Дама історію про те, що одержимий розбещувач (яка там любов і думка про щастя коханої особи) має померти, аби не травмувати більше жінок і дітей. Виглядає як зізнання-Франкенштейн. Сподобався персонаж Матільди Де Анджеліс
Могли б додати про роки щастя героїв наприкінці, надто швидко їх наздогнали
Серія фільмів, які "засновані" більше на "людях", ніж на постапокаліпсисі - примудряється втратити навіть те.
Початок дає нам певну надію, занурення в новий світ (хоч і він дуже схожий на багато інших), розвиток того що нам не дали в попередніх частинах, все ж певні "зміни" які отримають розкриття... Проте навіть між цими пунктами виникає купа додаткових питань: від банального вибору зброї "останніх з нас" до власне "світу" (а це питання далі значно "погіршиться", особливо під фінал) - що не дозволяє вірити в таке довге виживання цієї спільноти. Але упустимо це і підемо далі, точніше хотілося б так сказати - але ми просто стрибнемо далі. "Подія" просто "відбувається" так просто, на скільки ж ідіотами виглядають всі "живі".
Так, певними моментами це дійсно нагадуватиме першоджерело, де рамки "людей" уже були зміщені, однак по суті... Все знову зведеться до "дитячого розуму" ... ; та "проблем дітей". Тільки якщо в перших двох частинах то дійсно мало певні підстави, які намагалися "представити" перед тим, то тут виникає тільки одне враження - що вірус пішов значно далі і уже знищив мозок більшості. Водночас "зомбі", навпаки набрають певний рівень "додаткового" інтелекту. Починається просто якийсь треш-атракціон, де перестаєш вірити в ті події що показують на екрані. Це стає як суміш Нація Z (2014—2018) з Судний день (2008), проте зовсім не в їх "перевагах", а саме в абсурдності того що відбувається. Виникне ще більше питань до цієї "світобудови", взагалі будь-яких "дій" які ми бачимо (і так, це стосується і віри в наших "персонажів"), а фіналом те тільки ще більше "добивають".
ОСТ та саму зйомку не буду коментувати, хоча зазначу що нічого "вражаючого" теж не було.
На жаль, 5,55/10 з натяжкою. Не впевнений чи хочу бачити продовження.
В цілому мені сподобалося. Фільм не ідеальний, але він точно не такий поганий як про нього говорять. Що найбільше сподобалося – то це візуал та саундтрек від Nine Inch Nails. Тут що перший що другий зроблені більш гротескно та навіть моментами стрьомнувато, і мені це реально зайшло. Та й в цілому фільм прям трилерний та напружений, що дуже відрізняє його від "Спадка".
Екшн та постановка тут реально класні, і як на мене – не гірші ніж в попередній частині. У команди, що працювала над фільмом, дійсно вийшло класно замерджити Сітку та реальний світ. Та й в цілому графіка тут якісна та не відчувається якоюсь недоробленою, як в останніх фільмах Марвел. Нового "Трона" дійсно треба дивитися на великому екрані та бажано в IMAX (я, на жаль, дивився у звичайному 3D).
Сценарій в "Аресі" не ідеальний та зустрічалися певні сюжетні дірки. Оцей головний макгафін, який так хочуть знайти що головні герої що антагоністи – ну тупо взявся нізвідки, але в цілому на це мо ... жна закрити очі.
Початок та середина мені прям сподобалися, а особливо перші хвилини фільму – ну це прям кайф з візуальної та сюжетної точки зору. Сама стрічка в цілому це нормальний такий фан-сервіс та на диво в основному посилається саме на перший "ТРОН" 1982 року. Сцени в старій системі викликають приємні відчуття та зроблені з великою увагою до деталей.
Деякі головні персонажі (як наприклад Афіна та Єва) прям прикольні як на мене. Та й сімейство Діллінджерів тут теж показали непогано.
Напевно найбільше що мені не сподобалося, то це останні хвилини, кінцівка та причетність Джареда Лето до цього проєкту (але наскільки я зрозумів, то він навіть частково профінансував його зі своєї кишені). Сцена після титрів, яка тут присутня, заставила мене максимально офігіти, і дуже цікаво до чого вона призведе, якщо Дісней продовжить працювати над цією дуже недооціненою франшизою.
Тож сподіваюся що "Трон: Арес" набере достатньо грошей в прокаті, бо він однозначно не заслуговує усього того гейту та лайна, яким його поливають в мережі. Бо це в першу чергу фільм для фанатів!
Якщо вам знайоме відчуття кайфу від того, як у старому діснеєвському мультфільмі "Том і Джеррі" витягується лапа кота "на три метри" і кіт гнучко вигинається дугою, ви отримаєте насолоду і від "Тріо з Бельвіля".)))
Мультфільм з нехитрим сюжетом і непересічною анімацією.
Мальований мульт, персонажі цікаво виглядають, головне тут малюнок і зображення рухів, а не сюжетні перипетії. Очей не могла відірвати від цих дивовижно гротескно намальованих рук, облич, міста, пса. 😜 Люди зображені в стилі близькому до карикатури. Не часто трапляються мультфільми такого типу!
Я не побачила якогось глибокого смислу чи ідеї. Проста казка про бабусю, яка йде на пошуки викраденого внука і її пригоди. Історія дитяча, хоча це більше мультфільм для дорослих.
Не мейнстрім мультик.
Що цікаво, не чекайте якоїсь легкості чи радості від цього твору.
"Тріо з Бельвіля" - це мультфільм підходящий для нашого тривожного часу, коли здається, що небезпека чигає за кожним ро ... гом, і світ виглядає гротескно і потворно.
Гадаю, мульти і фільми, зняті під час другої світової теж були такі не дуже радісні, проте не безнадійні!
Надія є, вона тримає світ в такі часи. І є боротьба, мужність, підтримка хороших людей.
Є хеппі-енд.
А часи змінюються.
Повільний і атмосферний зомбі-фільм з неймовірними краєвидами канадської глибинки. Режисер намагається подивитися на жанр під іншим кутом, відкинувши кліше та додавши відчуття реалістичності. Герої тут - не «круті виживальники», а звичайні люди різного віку, статі й зовнішності, що лише підсилює правдоподібність історії.
Зомбі кровожерливі, але не без родзинки: вони радше схожі на інфікованих, бо зберегли частину розумових здібностей і навіть демонструють дивні ритуали. Атмосферою фільм дещо нагадує 28 років потому, хоча й створений «за банку коли», з відчутно меншим бюджетом.
В цілому - стрічка для тих, хто вже бачив не один десяток зомбі-фільмів і хоче глянути на жанр під іншим ракурсом. Раджу до перегляду.
P.S. Фільм доступний в якісній українській озвучці.
Першу частину важко назвати шедевром на всі часи, але вона була достатньо цікавою, місцями оригінальною й загалом сподобалася глядачам. І, звісно, відчувши запах грошей, автори швиденько взялися за продовження.
І що з цього вийшло? А ніщо. «Ніщо 2» — комедійний треш-бойовик для діточок. Особливо крінжовою виглядає фінальна частина, де автори вирішили схрестити «Джона Віка» та «Сам удома». Варто визнати: бойові сцени поставлені непогано, але ідея з пастками на злодіїв у закритому парку розваг — meh...
Антагоністи (а точніше, головна антагоністка) ще більш карикатурні, ніж п’яні русаки з першої частини. Головний герой намагається тримати образ бойового пенсіонера, але цього разу його затінює власний кіношний татусь.
У підсумку — ще одне кіно категорії «подивився й забув». Глянути, щоб убити час і нудьгу — можна. Згадувати з ностальгією і передивлятися знову — однозначно ні. Бо це саме той випадок, коли кіно існує не тому, що було що сказати, а тому, що було що продати.
Я починав дивитися "Досі 17", очікуючи зворушливу, цілющу драму про другий шанс і дорослішання після втраченої молодості. Натомість отримав лише розчарування, побудоване навколо головного героя, який поводиться як асоціальний, безсердечний тип, а серіал подає це як «дивакуватість» чи навіть «милу рису». І при цьому йому ніхто не надає належної відповідальності.
Головний герой показаний емоційно загальмованим, відлюдькуватим і зневажливим до оточення. Драма постійно виправдовує його поведінку, ніби це чарівна ексцентричність, але правда в тому, що саме він зруйнував життя головної героїні, коли спеціально вказав на неправильну автобусну зупинку. Далі він лише продовжував бути різким і байдужим до неї, навіть тоді, коли вона була найбільш вразливою. Найгірше ж те, що він приховує факт, що саме через нього вона втратила 13 років свого життя. Це не дивакуватість — це егоїзм, безвідповідальність і жорстокість.
Чесно кажучи, якби не його племінник-школяр (який виявляє більше ... доброти й здорового глузду, ніж дорослий головний герой), героїня залишилася б на холодній вулиці без жодної підтримки. Парадокс у тому, що я майже вболівав за племінника і героїню, але різниця у віці робить це нереальним. І все ж, показово, що підлітковий персонаж виглядає кращим партнером, ніж дорослий чоловік, прописаний як головний романтичний герой. Реалістично було б, якби героїня подала до суду на нього за той «жарт» на автобусній зупинці, який зруйнував її життя, і знайшла нормальну людину.
Сама головна героїня — ще одна слабка ланка. Попри назву, вона частіше нагадує не «тридцять, але сімнадцять», а «тридцять, але сім». Серіал занадто часто зображує її інфантильною, роблячи безпорадною замість того, щоб показати її справді зрозумілою і близькою.
А тепер про суперницю-скрипальку. Її сюжетна лінія виглядає абсурдно. Вона постійно нервує і сумнівається в собі, але насправді вона нічого поганого не зробила. Ну і що, що у 17 років вона не була такою вправною, як головна героїня? Зараз вона успішна професійна музикантка, яка заробляє гроші своєю грою. Чому сценаристи роблять з цього стільки драми? Це штучно й несправедливо.
З рештою, головна проблема в тому, що серіал занадто намагається виправдати героя, чия поведінка не лише неприємна, а й шкідлива. Жодна трагічна передісторія не зітре факту, що він зруйнував життя головній героїні і продовжував її принижувати після пробудження. Тому їхня «романтика» виглядає не просто неправдоподібною, а відверто огидною.
Вердикт: одна з тих драм, що маскується під «цілющу», але насправді лише нормалізує токсичну поведінку та інфантилізує героїню. Дивитися складно, щойно розумієш основні проблеми.
Здавалося б миле кіно щезло і залишилося у 50-х роках 20 століття.
Іноді здається, що вже немає фільмів, які б не тріпали глядачу нерви, експлуатуючи його страхи.
Проте ось він, такий фільм.
Милий і затишний, як вечір у кафе, коли за вікном сніг і вітер, а тобі тепло та спокійно.
Письменник пише книгу, ми чуємо його оповідь. Розважливо і натхненно звучить голос писаки, що диктує роман стенографвстці. І екран демонструє нам те, про що пишеться роман.
Це історія кохання. З тонким гумором фільм тролить банальні сюжети жіночих романів, які описують пристрасне кохання з першого погляду в атмосфері шикарних графських маєтків минулих часів.
І ця графоманська беліберда відтіняє справжнє життя, справжні цінності, які полягають у тому, щоб знайти просто хорошу людину і любити її без хитрощів.
Ця беззаперечна мудрість життя варта того, щоб нагадати про неї хоч сотий раз, тому фільм не виглядає нудним. Все в ньому просто і доречно.
Фільм не тягне на шедевр, йому не вистачає оригінал ... ьності, новаторства.
Та як же іноді хочеться натрапити саме на таке добре кіно, яке нічим не засмучує. І знову повірити в те, що все буде добре, бо інакше не може бути.
Дія розгортається у Версалі часів Короля-Сонця. Палац будується, створюються дивовижні прекрасні сади, які будуть викликати захват у наступних поколінь.
Фільм розповідає про садівницю і головного садівника, які самовіддано працюють над цим шедевром ландшафтного дизайну.
Між ними спалахують почуття.
Сюжет може бути.
Питання тільки до Кейт Уїнслет. Вона розучилася грати? Чому вона совається по екрану, не перевтілюючись в образ садівниці? Відколи просто напружити обличчя, руки і тіло означає грати роль? Перекошена гримаса тривоги не покидає обличчя Кейт увесь фільм. Але цього не досить!
Українці Станіславський і Немирович-Данченко давним давно пояснили акторам що значить грати на повну, перевтілюючись в персонажа.
Особистість акторки Вїнслет має зникнути, поступившись місцем особистості героїні, але Кейт навпаки випинає свою особистість і заповнює нею увесь простір фільму.
Чому сучасні актори такого рівня, як Вінслет, дозволяють собі грати так, що глядач ні на секунду не може забу ... ти, що перед ним актриса Вїнслет, яка старається, а не власне садівниця?
Незліченне море фільмів були зіпсовані такою ледащою грою акторів.
Замість почуттів глядач отримав імітацію почуттів і прохідний фільм.
Підійде для перегляду людині, яка у моменті не хоче надто хвилюватися, і хоче не дивитися кіно, а робити вигляд, що дивиться.
Попередження: рецензія містить спойлери
Загадник самотужки розкрив найбільшу змову в Ґотемі зупинивши її... але вони не могли дозволити, щоб інцел-конспіролог став героєм, тому змусили його спробувати всіх убити у кінці.
Саме тут весь фільм повністю руйнується, бо він викриває Бетмена як повного дурня, який цілковито не має уявлення, що взагалі відбувається. Фільм справді не мав сенсу майже з самого початку і мав би закінчитися на сцені в кав'ярні. В цілому, доволі дурний фільм про молодого Бетмена вийшов!
Акторки фільму "Swing Girls" навчилися грати на своїх інструментах спеціально для фільму, причому багато з них не мали попереднього музичного досвіду. Головні актриси брали інтенсивні уроки в музичній школі Yamaha і практикувалися протягом кількох місяців перед початком зйомок, а згодом самі виконували музичні номери фільму, а не користувалися дубляжем.
Так багато хочеться сказати про цей фільм, але це треба просто побачити. Це прекрасний витвір мистецтва. Це один з кращих фільмів коли-небудь створених. У цей фільм хочеться телепортуватись. Я хочу бути 15-16 річним школярем у невеликому місті Японії серед гір. Дзижчання цикад і унікальний дзвін годинника, японські кінематографісти вміють закохати нас в такі буденні для них речі.
Я думав, що сюжет фільму розгортатиметься лише влітку, але друга половина фільму відбувається взимку. Це фільм з іншої категорії, де знімальна група чекала настання певної пори року, щоб продовжити зйомки. Не те, щоб інші так не робили, але це ... додає поваги до підходу до створення таких фільмів.
У "Swing Girls", фільмі про звичайних японських школярок і одного хлопця, які грають swing jazz є душа, є атмосфера, цей фільм створений з любов'ю. Я дуже вдячний режисеру, сценаристу Shinobu Yaguchi та його дружині Junko Yaguchi, яка допомагала йому з сценерієм, акторам та всій знімальній команді, які створили цей фільм.
Фільм, який піднімає настрій. Він змусив мене сміятися. Підходить для будь-якого віку, особливо рекомендується для старшокласників.
Це прекрасний комедійний фільм, який хочеться переглянути ще багато разів, відомий своєю легкою, піднесеною та веселою історією про групу старшокласниць, які відкривають для себе джазову музику, що призводить до особистісного зростання та зворушливого фіналу. Фільм пропонує цілісний і надихаючий погляд на дружбу, рішучість і радість музики.
Фільм який хочеться подивитись ще багато разів.
Попередження: рецензія містить спойлери
Картинка цього фільму була справді чудовою: динамічно та захопливо. Перегони були показані саме так, як би мені хотілося б бачити їх вживу. Яскрава кольорова гама фільму підкреслює його тематику, і це як певна насолода для очей.
Проте сюжетна лінія велася за перевіреним шляхом, де є взаємодія двох персонажів різних поколінь, які у фіналі перемагають за рахунок спільної роботи. Чогось оригінального знайти тут важко. Як і романтична лінія, яка виглядала ніби недовершеною.
Якщо говорити про приземленість цього фільму, то тут її немає. Головний герой вкотре і вкотре порушує правила, за що б його вже давно мали дискваліфікувати. І якщо деякі фільми можуть вдало приховувати подібні деталі, тут вони кидаються неозброєним оком (навіть якщо ви не є фанатом формули).
Загалом гарне попкорнове кіно яке варто переглянути раз у кінотеатрі та й вдосталь.