Рецензія на фільм Втомлені 2025 р.
Режиссер — Юрій Дунай
Сценаристка — Соломія Томащук
Оператор — Володимир Іванов
Монтаж — Юрій Хробуст
Художник — Іван Левченко
Музика — Олександр Ярмола
У ролях — Валерія Ходос, Дмитро Сова, Ірма Вітовська, Дарія Творонович, Дарія Творонович, Олена Узлюк, Олександр Мавріц та інші..
Продюсер — Пилип Іллєнко
Вступ
<Втомлені> — це не просто фільм, це історія про травми і буденність тих хто повернувся з війни. Про Українських військових яким довелося пройти через пекло і повернулися з нього вже іншими. Фільм з першої хвилини і до кінця тримає глядача в напрузі, періодично розбавляючи напругу доречним в цей нелегкий час чорним гумором.
Сюжет
Картина починається зі знайомства з дівчиною військовослужбовцем”Любою”. Вона щойно заселилась в реабілітаційне відділення лікарні, з синдромом ПТСР. Її поведінка, реакція і дії всім нутром голосно вимагають тиші і спокою. В лікарні вона знаходить відділення, яке персонал негласно називає “Для в ... ажких”. Там проходять реабілітацію військовослужбовці, але з більш гострими і вираженими психологічними травмами! І зустрічаються всі тільки в одному місці, а саме в їдальні лікарні. Саме там “Люба” і знайшла промінь світла, в цих холодних блідих стінах! Це був військовий Андрій — соціопат який спілкувався в агресивних тонах і то з невеликим колом близьких побратимів. Як розвиватиметься їх почуття? Чи вийде коханню перемогти цього разу? Чи зможуть вони повернутися в світ який знали раніше? Відповіді ти знайдеш тільки переглянувши цю картину…..
Аналіз
Сценарій. На мою думку як військового — який пройшов процес реабілітації після поранення, можу сказати що сценарій дуже точно описує стан і поведінку персонажів. Чітко передає буденність реабілітації і суворої реальності під час війни в Україні. Історія між головними персонажами розкриває почуття, діалоги локанічні і водночас різкі й гучні, як постріл в тиші!
Акторська гра. Знімаю капелюха. Як глядачу мені хотілося захистити головну героїню від образ які їй довелося пережити. Головну героїню сильну і впевнену — Любу зіграла тендітна дівчина. Андрія — грав не менш талановитий актор якому вдалося пробудити в мені і злість і співчуття. Це неймовірне перевтілення і велика робота. Браво!!!
Рекомендація
Ви запитаєте чи варто його переглядати? ТАК…Фільм на мою думку обов’язковий для перегляду як цивільним так і військовим! Гадаю кожен з глядачів подачить в цій картині наслідки війни і силу кохання.
Від себе
Хочу подякувати за можливість переглядати такі шедеври, всім тим хто був долучений до створення цієї картини! За вашу важку працю, вважаю що такі фільми зараз дуже необхідні, хто б що там не говорив!
СЛАВА УКРАЇНІ—ГЕРОЯМ СЛАВА!
P.s. На підлозі дійсно спати зручно…..
Особисто мені фільм ну дуже, дуже сподобався!
Актори на висоті, я прям закохалась у дівчат + Тарас (вогонь як зіграв), і наш український гумор. Сюжет трохи примітивний, але за постановкою, і офігенною грою акторів, ти за ним перечитаєш слідкувати.
Гай Річі і Тарантіно - мають його побачити!
10/10
«Токсичний месник» (2025) зачепив мене трейлером. Я очікував безбашений екшн із ріками крові, відрубаними кінцівками та тим самим веселим безумством у дусі Офісного розковбасу, Зомбіленду, Dead Snow чи Planet Terror. Але натомість отримав нерівну картину з кількома смішними моментами та розхитаною подачею.
Він намагається воскресити дух старих VHS-треш фільмів, але робить це незграбно. Гумор нагадує дитячі екшни 90-х, а візуал місцями схожий на ТВ фільм - з гіпертрофованими сценами, гротеском і дивною наївністю. Є відчуття, що творці свідомо знімали пародію на власний жанр, змішуючи абсурд, кров і дивні діалоги в один шейкер.
Звісно, можна похвалити стрічку за відданість духу оригінального Toxic Avenger, гру Пітера Дінклейджа та Кевіна Бейкона, а також за самоіронію й фанатську любов до треш-естетики. Але слабкий гумор, беззуба сатира й те, що фільм виглядає як фанатський рімейк із великим бюджетом, не дозволяють щиро подякувати авторам.
Попри гучні імена, Токсичному меснику ... бракує сили, щоб справді розсмішити, налякати або бодай здивувати. І його звернення до витоків фільмів про супергероїв-поганців-жахів виглядає особливо архаїчним на тлі таких свіжих і відвертих проектів, як The Boys, Gen V чи Peacemaker.
Зав'язка історії доволі типова, хоча абсолютно не розкрита - проте нам не звикати ж?
Ми отримуємо світ, який невідомий навіть ГГ (не зважаючи на ту краплину предісторії яка дає нам "надію на знайоме"), проте розвитку того світу не буде. Цей світ, сам по собі, надто неживий - відчуття що ми дивимось на чиюсь гру, з абсолютно відсутніми "другорядними" подіями і тільки кількома "основними".
Персонажі, яких спершу показують як "потенційних для історії", просто забувають, або ще гірше "забивають". Стан ГГ (який теж по суті "неживий", виходячи з його поведінки) у цьому всесвіті, який на початок можна було просто "прийняти" - під фінал обростає "лускою" і ставить взагалі під сумнів те, що ми бачили впродовж всього аніме до того. А та дія що до цього призводить, знову таки, не має підстав абсолютно.
Як підсумок, на жаль, ідея "розвитку" є тільки на початку аніме - а далі це просто спосіб вбити час, при чому не найкращий - бо буде неприємний післясмак...
Особисто для мене, цей тайтл вийшов дуже неоднозначним.
З одного боку - тут дійсно прослідковується “логіка підліткових дій" (з певного спектру) - через що хтось може щось “згадати”, але з іншого… Тут доволі часто персонажі “змінюються надто швидко” (саме як особистості). Дійсно, це можна списати на “щось”, проте історія від цього стає надто “рваною”.
Усе що ми бачимо, більше схоже на “шкільний щоденник” за умовні 5 років, коли дійсно такі зміни ще якось могли б бути (і то з натяжкою). Але без цього… Нас просто за серію-дві вливають в якусь “проблему” (при чому більшість з них абсолютно навіть не про віддалений розвиток того, що ми бачили на початку), і за цей же час її “вирішують”.
Ми не бачимо розвитку персонажів як такого, нас просто ставитимуть перед фактом “прийміть зміну”. Доросле покоління тут також просто для галочки в деяких подіях. Єдина “увага” буде на певних другорядних персонажах, проте яких знову не захочуть хоч якось розвити - а задатки на те були ... …
На фоні цього всього фінал взагалі здається дивним. 6,00/10
Доволі уже заїжджена тема з потраплянням "групи осіб, серед яких звісно ГГ не вийшов х-ками" отримує розвиток у світі, де в принципі не має поняття "сірого" (воно то є, але...).
Спочатку багато не очікуєш, тим паче цей "початковий" підхід що може існувати тільки клас ідіотів-відморозків (при чому в недалеко від того сезону було майже ідентичне аніме) викликає, м'яко кажучи, певну огиду. Більше того, це нічим не підкріплено абсолютно - бо ми побачимо що "увесь світ населяють дурні".
Ну упустимо ці "декорації", на що варто дійсно звернути увагу - власне ГГ та його оточення. До них швидко звикаєш (хоча особисто у мене є певний острах повторення долі ранобе про певного Павука), вони дійсно мають якийсь розвиток та власні думки, на відміну від інших "героїв" - які суто фон, і краще б їх показували значно менше.
В усьому іншому - який ГЗ 1 серії, такий буде і весь світ. Так, нам дадуть певні натяки на більш складну світ ... обудову - однак не розкриють її взагалі.
Як уже зазначено вище, ми не отримаємо тут "позитиву", це суто про "помсту", хоча не в "найгіршому" її вигляді. Періодично це було важко дивитись, та все ж - це те де хотілося б продовження, 7,00/10.
P.S: 3д тут буде навіть в тих моментах, де його і не очікуєш - що теж може відштовхнути певну базу глядачів.
Пам'ятаєте нові кросівки головної героїні? Саме так, всі події не можуть пройти непоміченими та залишають сліди як на новому взутті. Безліч пацієнтів і бажання допомогти кожному. Люди та їх сім'ї різні, кожен індивідуально сприймає цей, можливо останній, шлях: хтось не розуміє чому він, хтось змирився, а інший чіпляється за життя чи доживає останні дні. Це страшне місце де безліч емоцій. Цей вихор є супутником персоналу, який має виконувати 2 чи 3 дії одночасно.
Здивований, що у Флорії настільки сильна емпатія. З досвідом ти вигораєш або не приймаєш все так близько.
Драматургія і насиченість фільму доволі висока. Відчувається, що точка кипіння і терпець от-от лусне - і дійсно, годинник тому приклад. А все тому, що сама система накладає величезні обов'язки на людину. Безліч хворих, клопітка робота і всім ти потрібен. Це обумовлює звільнення оскільки не всі в змозі витримати морально і фізично, так ще система наче навмисно встромляє тобі палиці.
Це потрібне соц ... іальне кіно, де за однією зміною криється більше, ніж просто шалений день медсестри.
Початок фільму, показує нам скоріше не "оте все що написано в описі", а буденне життя військового у відставці та лише згодом певні зміни "однієї країни у світі" через потребу масової всесвітньої мобілізації (до цього всього, по суті, уже буде маса питань, але тут вони ще не критичні).
Крапля "фантастичного", яку нам дають на цей момент - не пояснює абсолютно нічого, скоріше ми отримуємо просто "дозу екшону" та певні "завдатки на очікування". Тільки те все буде дарма...
Решту фільму знову розбавляють "сірою буденністю" (що уже не про "виживання людства", правда ж?). І в цьому буде одна з найбільших проблем фільму - поки йде екшон, то більшість питань відходять на задній план. А коли він припинився... Питання вспливають, а відповідей абсолютний 0. Особливо, якщо забігти наперед та згадати події фіналу. Це уже не про ті "змови людей" та "розумних жуків", як було в згаданому Зоряному Десанті.
...
Ти просто не віриш в такий всесвіт та таких персонажів. Вся ота затравка початку фільму з "об'єднаним світом" грає проти самого ж фільму, бо майже решту (~60%) його екранного часу - нам ясно дають зрозуміти що світу не просто плювати, а в ньому в принципі не існує поняття якоїсь логіки, навіть дуже локальної (себто окремих особистостей). Всі оті основи про "прибульців" фільм теж руйнує сам же - і все зводиться до десь озвученої раніше фрази - "Ми просто програли, бо мали програти".
Ну а далі фінал, який без спойлерів неможливо описати - але який абсолютно не дає нормальних відповідей, а скоріше вбиває останній цвях у весь цей фільм, зводячи абсурдність екранних подій до максимуму.
Це просто чергова історія про одного супергероя з помічниками, та абсолютно нікчемними людьми навколо (аж в масштабі планети) 4,75/10, суто через перші ~30% фільму.
Давно вже не дивилась серіал так уважно, з таким болем, з таким виснаженням. Почуваюсь одночасно вдячною, але й повністю спустошеною.
Отже, серіал про двох подруг, про жіночу дружбу.
Жіноча дружба – це справді дивне явище. Розповісти про неї дуже важко, бо завжди є суперництво, завжди є заздрість, завжди є непорозуміння. Близькі подруги іноді завдають сильного болю, але й не можуть відпустити одна одну. Хто таке пережив, той зрозуміє.
Нечасто трапляється, щоб художній твір розмив межу між реальністю та історією, але цей точно зміг! В цій дорамі жодна секунда не відчувається витраченою даремно. Кожна репліка має вагу. І, коли здається, що не витримаєш цього болю, згадуєш свої 20 років, свій біль, свій відчай. Відданість Инджон межує з самознищенням, а нездійснене життя Санйон демонструє фатальність долі.
Емоції інші, ніж в багатьох корейських дорамах, багато діалогів, роздумів. Серіал досить суворий, може, тому в ньому настільки ніжна та лагідна музика, бо інакше не даси ... собі ради. Здається, всі персонажі лише підсилювали напругу та важкість. І тому такими чарівними були сцени на природі, або прогулянки містом. Чудові кольори вечірнього міста приносили полегшення душі.
Вважаю, що серіал буде цікавий тим, хто пережив щось подібне, хто вміє і хоче заглянути глибше у жіночу душу, хто любить акторську гру на надриві, на межі.
Цікаво, що корейською мовою серіал називається просто «Инджун та Санйон»
Вишукана кримінальна комедія, яка цілком покладається на Клуні та Пітта. Їхні перепалки та іронія — справжня насолода. Режисер Джон Воттс відмінно справляється з камерним форматом, створюючи напругу в діалогах, а не в екшені. Стиль фільму нагадує класичні кримінальні стрічки, а чорний гумор є його рушійною силою. Хоча сюжет не революційний, акторська гра та візуальна естетика роблять його обов'язковим для перегляду.
Зав'язка сюжету зовсім не нова, обіграна доволі типово - і саме на ній починається перша “проблема”. Емоції у персонажів будуть тільки в цій першій серії, і то доволі притягнуті. Навіть дитячі, де в чому з якихось типових комедій-повсякдневок про школу, що уже… Викликає питання, враховуючи “світ”. Світ, про який нам зрештою, знову нічого не розкажуть. Є просто факти що одні “злі”, інші “добрі” (і це буде фактом аж до фіналу). Щоб дійти до того фіналу ми побачимо купу подій, більшість з яких ГГ наче і “знав”, але почав згадувати тільки “після”, і той “щоденник” з першої серії був забутий абсолютно. Ніякого розумного планування, ніяких тренувань, ніяких “пошуків команди” (навіть більше, декого з “старих знайомих з минулого життя” він “відштовхне” з невідомих для нас причин).
Персонажі. Абсолютно типові та не живі. Вони просто існують. Діють суто “за велінням ГГ” (точніше сюжету, але різниця вийде невелика). Весь отой пафосний початок з “захистити всіх” дуже швидко перейде в фазу ... “мені треба щось та якось зробити, щоб то було круто, хай решта теж щось роблять - бо нащо мені їх захищати”. Ні, ГГ не має прям “замашок повелителя” - просто це так подається що іншого не відчуваєш. Спроби сюди пропихнути моменти недоромантики тому ще більш заважають. Щодо “не головних персонажів” з ними біда ще більша, нам дадуть або “уривки” або “нічого”, що взагалі не характеризує їх як особистості, а просто наближає декого до чергового типажу кліше.
Графічно та аудіо оцінювати не люблю, проте суб'єктивно - і до того є претензії, але то все ж не так важливо.
Не скажу що це викликало суто “відторгнення”, час пролетів непомітно, однак післясмак не дуже 6,05/10.
Я знаю актрису Чжан Цзиї вже давно, ще з тих часів, коли я ходив пішки під столом. Я дізнався про неї ще до всіх відомих голлівудських зірок, таких як Анджеліна Джолі та Шарліз Терон, які здобували популярність в той же час. Тоді я подивився фільми «Тигр, що підкрадається, дракон, що зачаївся», «Воїн», «Будинок літаючих кинджалів», «Гейша», «Герой» і «Година пік 2», але тільки що подивився «Банкет» і раніше про нього не знав.
Фільм був популярний серед глядачів і мав касовий успіх у Китаї, але більшості критиків він не сподобався. Однак були й винятки, такі як журнал Time Out і PopMatters, які дали йому 4/5 і 9/10 зірок відповідно.
Дивлячись на середні оцінки на Letterboxd (3,2/5) та IMDb (6,4/10), я вважаю, що це занадто низько, принаймні 3,5 та 7, тому я даю йому 5 та 10. Крім того, мені фільм справді сподобався.
Цікавий факт. Актриса Шао Сяошань заявила, що заміняла Чжан Цзиї в деяких сценах купання та сексу. Однак її ім'я не вказано в титрах. «Мені байдуже, чи є моє ім' ... ;я в титрах, але я просто хочу повідомити громадськості, що саме я знімалася в сценах оголеною», — написала Шао у своєму блозі. На Каннському кінофестивалі Чжан Цзиї заявила ЗМІ, що вона не знімалася оголеною у фільмі, непрямо підтвердивши, що у сценах оголення її заміняла дублерка.
Цей фільм - підліткова антиутопія, знята за романом Стівена Кінга. Я не знайомий із першоджерелом, але ще коли почув, що знімають фільм про те, як підлітки просто йдуть дорогою, де виживе лише один, подумав: «А що там може бути цікавого?» І не помилився. Фільм до біса передбачуваний і, чесно кажучи, нудний. З самого початку розумієш, хто залишиться у фіналі.
Персонажі виглядають слабко прописаними, більше схожі на архетипи, ніж на реальних людей. Соціальний коментар теж залишився поверхневим - проти чого взагалі виступають ці підлітки-бунтарі? Ті, що йдуть не заради грошей. Темп і розвиток сюжету відчуваються одноманітними, але що, власне, може трапитись на дорозі, з якої не звернеш. Діалоги та емоційні моменти місцями надто наочно маніпулятивні - і, чесно, на мене це не спрацювало зовсім.
Немає навіть натяку на серйозну драму. Герої кажуть один одному: «Мені байдуже, ти все одно помреш», і на цьому вся емоційна залученість закінчується. Автори, мабуть, хотіли занурити нас у безв ... ихідь і одразу розставити крапки над “ї”: не сподівайтеся на щасливий фінал. Але від цього фільм не стає цікавішим - радше навпаки, просто байдуже до всіх.
Світ навколо - типова американська глибинка, по якій йде колона підлітків у супроводі військових машин. Нічого атмосферного.
Якщо про цифри - при бюджеті $20 млн фільм зібрав $54 млн, тож студія точно не в мінусі. Для порівняння, The Maze Runner мав бюджет $34 млн і зібрав $348 млн.
Актори хороші, але особливо відзначу лише Девіда Джонсона (Чужий: Ромул, 2024) - за ним приємно спостерігати, має харизму. Купера Гоффмана (Локрична піца, 2021) хвалять критики, але я особисто не повірив йому, особливо в те, що такий пухляш може довго протриматися.
Про перегляд не шкодую, але особливого задоволення не отримав.
Додатково: Вплив роману Кінга на жанр Battle Royale
The Long Walk Стівен Кінг написав ще у 1966-1967 роках, коли йому було лише 18-19 років. Оприлюднена книга з’явилася у 1979 році під його псевдонімом Річард Бахман.
Королівська битва (Battle Royale) - японський роман Косюна Такамі, виданий у 1999 році, а вже у 2000-му вийшла його культова екранізація. Це один із моїх найулюбленіших фільмів. Існують підтвердження, що Такамі надихався саме романом Кінга під час створення Battle Royale - у післямові до англійського видання автор прямо згадує The Long Walk як одне з джерел натхнення.
Вплив Battle Royale на світ культури - колосальний. Саме цей роман і фільм стали відправною точкою для подальших творів на тему смертельних ігор та підліткових антиутопій - від The Hunger Games і The Maze Runner до безлічі інших екранізацій.
Зрештою, ця ідея вийшла далеко за межі кіно: жанр «battle royale» буквально сформував цілий напрям у відеоіграх - починаючи з PlayerUnknown’s Battlegrounds і закінчуючи десятками його послідовників, як-от Fortnite чи Apex Legends.
Розрив шаблонів для людини, що звикла до голлівудського кіно. Чіткий сюжет відсутній. Хеппі-енд також. Красива картинка і лялькоподібні красені також. Престижний антураж також. Лаконічні ефектні "мудрі" діалоги також. І заодно й ідеальний герой.
Ну як тут не розгубитися? Мозок відчайдушно шукає щось знайоме, за що можна зачепитися і не знаходить.
Тому брови з плином перегляду піднімалися все вище і вище і не опускалися до кінця фільму.
Фільм специфічний і у чому йому точно не відмовиш, так це в оригінальності.
Чоловікам подобається більше, це такий "чоловічий" фільм.
Смішного у цій комедії мало, тут радше сатира і досить їдка.
Сатира на безглуздість буденщини. Й чимало лайки.
49-річний викладач старіє і вантаж прожитого життя пригинає йому плечі. Депресія, дратівливість, нудьга опосіли цього злого самотнього мізантропа.
Антипатія до людей робить його життя жахливо порожнім. В людях він бачить нижчих за нього тупих істот, вони його абсолютно не цікавлять, а ... лише заважають.
Можливо ці емоції у Адама пов'язані з тим, що його життя надто комфортне і безпечне, і тому він став занудним егоцентричним мудаком, який думає лише про себе.
Замість ограненого сюжету ми спостерігаємо хаотичні події дня, як в реальності і чуємо потік свідомості досить неприємного типа з обсесивно-компульсивним синдромом.
Фільм на любителя. Вдруге дивитися не буду, надто багато грузить негативом.
The Borderlands (2013)
Знайшов цей фільм, поки шукав хоррори про підземелля, тунелі, печери та катакомби. Малобюджетна (всього 1 млн фунтів) історія про двох священників і технічного спеціаліста, які приїжджають у віддалене село, щоб дослідити дивні прояви у місцевій церкві.
Формат - гібрид mockumentary (псевдодокументального кіно) та found footage (знайдена плівка).
Фільм повільний і місцями нудний. Те, що мене цікавило - підземелля під церквою, з’являється лише наприкінці. Кінцівка нормальна, але хотілося б більшого розмаху. Тим паче є інші малобюджетні фільми, які виглядають значно видовищніше або приголомшують сильніше.
Дивитися можна тільки якщо ви фанат mockumentary та found footage і вже передивился всі відомі роботи в жанрі.