Знайдено 112 результати 
Хороший фільм. Перші 2/3 взагалі були чудовими. Пізніше додалося багато неприємних, бридких моментів (стиль автора). Кінцівка занадто голлівудська, хотілося б більш похмуру. Не люблю коли роблять поворот на 180 - від бруду і жорстокості, до ванільного фінала в дусі екшн комедій.
Актори зіграли класно, найбільш аутентичними були бабця, антагоністка та поліціянтка. Жахливо зіграв як на мене Джек Рейнор, який просто щоб додати драматизму витрищає очі.
Сподобалась картинка, музика, сімейна драма, підземелля, єгипетські таємниці, піраміда, містика, запис на плівці. Деякі сцени були бридкими але і такими що запам'ятаються надовго.
В цілому рекомендую до перегляду і не підтримує хейт що звалився на фільм.
Верхівковий хижак - це спроба зробити щось в дусі Рятування (Deliverance 1972), але з сучасною стримінговою подачею. Виглядає все дуже красиво, але разом з цим і занадто стерильно. Там де хочеться відчути холод, бруд, втому - отримуєш ідеально вилизану картинку. Результат вийшов суперечливим, але вартим уваги.
Терон Еджертон нарешті отримав роль лиходія і виглядає тут дуже впевнено. Сподобався мені ще після Едді «Орел» та Kingsman. Видно, що подорослішав як актор. Є моменти, де він прямо нагадує “Звіра” з Спліт - особливо коли переключається в режим мисливця. В цей момент він реально лякає і тримає увагу.
Не відстає і Шарліз Терон. Попри те, що сценарій не дає їй глибокого драматичного матеріалу, її фізична підготовка вражає. Вона виглядає органічно на скелях і в рукопашних сутичках, доводячи, що залишається королевою екшн-жанру.
Сюжет дуже передбачуваний. Прямо з перших хвилин плюс-мінус розумієш хто є хто і куди все йде. Навіть деякі гастрономічні деталі читаються наперед. ... Класична гра в “кішки-мишки” без якихось сюрпризів.
Антагоніст спочатку виглядає цікаво і небезпечно, але з часом “здувається”. Ближче до фіналу вже не відчувається тієї загрози, яка була на початку.
Особисто для мене головний недолік - недостатня жорсткість для жанру survival horror. Хотілося більше бруду, більше болю, більше моментів, які б реально напружували. Умовно, якихось болючих наслідків для героїні (типу відкушеного пальця чи чогось подібного).
Саундтрек приємний - є кілька дуже влучних моментів. Фінал нормальний, рівний, без провалів - але і без вау-ефекту.
У підсумку маємо якісний, але дуже обережний фільм. Тримається на акторах і красивій природі. Нагадує багато інших фільмів про небезпечні пригоди з переслідуванням в горах або дикій природі як от Викрадена (A Lonely Place to Die 2011), але не вистачає сміливості і жорсткості, щоб залишитися в пам’яті надовго.
Дивитися можна, але на один раз.
1 сезон. Добре прописані персонажі. Їх взаємодія. Як вони розвиваються. Екшена не так багато як би хотілося. Спецефектів теж не багато. Але в цілому інтрига присутня деякий час і нудьгувати серіал не дає. Раджу до перегляду шанувальникам жанру. Оцінки цілком заслужені.
2 сезон. Не сподобався. Я вже мабуть три тижні дивлюся другий сезон. Настільки він слабкий - плюс іранська гілка сюжету мене дратує. Неймовірно неприємно дивитися на всіх цих персонажів. Коли кожен вечір це лайно літає над містом. Також забагато в кадрі "любовного інтересу" Агента.
3 сезон. Набагато краще другого. Ввели нових другорядних персонажів. Це однозначно пішло на користь! А саме журналістка, кіллер та другий нічний агент. Сподобалося що акцент в цій частині на те, що добро і зло не завжди однополярне і має багато відтінків. Але десь на середині я сильно засумував і вже був готовий скіпнути серіал. Увімкнув х1,25 швидкість. Але о чудо! Вже після другої половини сюжет помітно пожвавився - і я отрим ... ав задоволення від перегляду.
В цілому рекомендую до перегляду любителям жанра, якщо вас не сильно лякає хронометраж в 10 серій / сезоні.
Це історія про весільну суєту, яку загорнули в обгортку психологічного трилера та містики. Творці взяли знайомий кожному сюжет про передвесільний мандраж, розбірки з рідними та пошуки каблучок, але приправили це хоррор-естетикою: прокляттями, кров’ю з очей і густим саспенсом.
Серіал досліджує цікаві теми: чи існують споріднені душі? Як сім’я партнера впливає на ваше життя? І як зрозуміти, що поруч твоя людина, поки не стало пізно?
Головна героїня Рейчел - справжній магніт картини. Акторка Каміла Морроне (яку ви могли бачити в стрічці Мармелад -2024) своєю зовнішністю дуже нагадує Дуа Ліпу. Вона переконлива в ролі дівчини, яка відчуває, що «щось не так» ще з перших кадрів. Її нареченого грає Адам ДіМарко, відомий за другим сезоном «Білого лотоса». Поруч із ними - важковаговики кіно: Дженніфер Джейсон Лі (зірка «Мерзенної вісімки» Тарантіно) та Тед Левайн. Останній найбільш відомий своєю культовою роллю моторошного серійного вбивці Буффало Білла в «Мовчанні ягнят».
Музичний с ... упровід загалом сподобався - інколи трапляється дуже влучна музика, що додає атмосфери.
Окремо хочу відмітити особливості українського перекладу на Netflix: коли актори переходять на шепіт, розібрати, що вони кажуть, стає майже неможливо. Особливо це стосується жіночого голоса - звук просто зливається, тож доводиться вмикати субтитри.
Початок серіалу хоч і повільний, але інтригує - перші три-чотири серії тримають це відчуття лиха, що насувається. Але потім стається «обман очікувань». Я дуже чекав на ще один великий сюжетний поворот, подібний до того, що був на початку, але натомість історія стала занадто передбачуваною і просто скотилася до сімейної драми. Серії 6,7 я вже дивився на швидкості 1.5x.
Цей проект точно сподобається молодим закоханим парам, які тільки планують спільне майбутнє. А от людям, які вже давно в шлюбі, усе це може здатися максимально поверхневим і навіть наївним.
Будьте готові, що під кінець замість вибухового твісту ви отримаєте скоріше повчальну історію про те, чому іноді краще не одружуватися.
Якщо у вас або у ваших рідних є старенькі, які переживають деменцію, ви відразу відчуєте цей фільм по-особливому. Можна почути подекуди дивні, сюрреалістичні розповіді тих, хто доглядає таких людей - про одержимість, «вампіризм», навмисне завдання моральної шкоди найближчим. Поведінка Алісії дуже близька до реальності тих, хто бачив старих із подібними симптомами.
В аргентинському кіно часто на головні ролі беруть старших акторів, і це створює зовсім інший вайб, ніж ми звикли бачити у хорорах. Тут не підлітки і не двадцятирічні герої, а люди з історією, досвідом і шрамами, від яких віє правдою життя. Але це може відштовхнути деяких глядачів.
Сам фільм відсилає до піджанру captivity horror, де жертва фізично прив’язана і повністю залежна від маніпуляцій Алісії. Тут можна згадати такі роботи: Misery (1990), The Loved Ones (2009), Burn (2019), Calvaire (2004).
Режисер тримає глядача в стані постійного когнітивного дисонансу: ви ніколи не знаєте напевно, де закінчується хвороба і ... починається свідоме маніпулювання. Фільм не дає простих відповідей: чи сплеск агресії викликаний старими травмами, чи вона сама завжди була монстром. Саме ця невизначеність разом із загадками (як та, що про сон) тримає увагу до останньої хвилини.
Це історія про те, що реальна старість може бути набагато моторошнішою за будь-яку вигадку.
Уявіть собі маленького хлопчика, який узяв в одну руку великого робота, а в іншу - купку солдатиків, і грається у війну. Вийшло? Ок.
Основна проблема фільму - дурнуватий сценарій і максимально нереалістичне дійство навіть за мірками фантастичних бойовиків.
Найперше, що кидається в очі - дивакуватий дизайн робота-меха. Новорічна ялинка на залізних ногах, яка світиться червоним просто для красивої картинки. З військової точки зору це виглядає дуже дивно.
Використання світлових променів, лазерів, “сканерів”… Уявіть собі щось подібне у сучасній війні. Тут нібито високотехнологічна раса посилає на Землю роботів, які світяться як світлофори і сканують усе красивими вогниками, видимими за кілометри. Ми ж розуміємо, як працюють РЛС і радари. А тут сканер зі швидкістю слимака просвічує землю у пошуках живих істот, хоча навіть найпростіша камера їх би зафіксувала бо вони в зоні прямої видимості меха-вбивці. Таку фантастику показували ще у 80-90-х. Занадто старомодно і недостовірно з ог ... ляду на наш сучасний досвід.
Ефективність зброї прибульця теж викликає подив і навіть сміх. Він використовує міни і гранати з красивою підсвіткою та ще й з музичним супроводом. Ну на кого це розраховано? Такі речі ще можна прийняти у фантастичних комікс-франшизах, але тут нам показують нібито елітний військовий загін рейнджерів.
Окрема перлина - десятки пострілів і мін які буквально падають під колеса військової автівки, але не ушкоджують навіть покришки. Десятки вибухів під колесами і жодної подряпини на гумі. Знову повертаємось до образу хлопчика: «вжжжж, бах-бах, піу-піу», де в одній руці робот, а в іншій військова машинка. Ми прекрасно знаємо, що одного FPV-дрона достатньо, щоб вивести з ладу таку техніку.
Вайби бойовиків 90-х відчуваються дуже сильно. Якщо у фільмі є небезпечна крижана гірська річка - обов’язково буде і водоспад.
Фінальний поєдинок з роботом - це взагалі щось із чимось. Загарбники змогли відправити меха-вбивцю на іншу планету, при приземленні робот пробиває гору, вибухівка його не бере… але щебінь - це вже інша справа!
Американцям взагалі протипоказано дивитись це) На носі третя світова війна - peace deal "закінчив" 8 війн, а вони розважаються фільмом де непереможна американська машина витримує сотні пострілів, а MAGA екскаватор принижує інопланетного робота.
Але попри всю цю нісенітницю дивитися фільм було цікаво. Мені сподобалась кінцівка, де залишають великий гак на продовження. І я залюбки його гляну, хоча би щоб згадати як це бути хлопаком і бавитись в іграшки.
Новий фільм із Дафні Кін зняв режисер Корін Харді, відомий своєю сильною роботою над The Hallow та комерційно успішною «Монахинею» (The Nun).
На жаль, картина виявилася досить посередньою - як за сценарієм, так і за рівнем акторської гри. Це типовий стрімінговий горор, орієнтований на підліткову аудиторію. Глядачам середньої та старшої школи стрічка може здатися цікавою «тут і зараз», проте досвідченим кіноманам вона навряд чи припаде до смаку. Кожен сюжетний поворот здається вторинним: подібні прийоми вже давно стали кліше в жанрі горору.
Також у фільмі присутня лінія нетрадиційних стосунків між двома дівчатами.
Лише шість серій! Сюжет не провисає ні на мить. Дивитися на одному диханні! Чудовий дует Тесси Томпсон та Джона Бернтала. Так! Я скучив за цим актором, і був радий бачити його в цьому проекті.
ФІльм більше нагадує сценарій молодіжного слешера типу Крик. Так, наче хтось взяв відомі історії але перемістив їх у більш серйозний сеттінг з дорослим життям: кар'єрою, дітьми, непростими стосунками з батьками, проблемами.
Цю думку може підтвердити й фінал - за який, найбільше критикують серіал. Особисто мені, він дуже сподобався. Дикий, можливо нереалістичний але такий вибуховий твіст!
Картинка, хімія між героями, каст акторів другого плану - на високому рівні.
Однозначно рекомендую до перегляду!
«Токсичний месник» (2025) зачепив мене трейлером. Я очікував безбашений екшн із ріками крові, відрубаними кінцівками та тим самим веселим безумством у дусі Офісного розковбасу, Зомбіленду, Dead Snow чи Planet Terror. Але натомість отримав нерівну картину з кількома смішними моментами та розхитаною подачею.
Він намагається воскресити дух старих VHS-треш фільмів, але робить це незграбно. Гумор нагадує дитячі екшни 90-х, а візуал місцями схожий на ТВ фільм - з гіпертрофованими сценами, гротеском і дивною наївністю. Є відчуття, що творці свідомо знімали пародію на власний жанр, змішуючи абсурд, кров і дивні діалоги в один шейкер.
Звісно, можна похвалити стрічку за відданість духу оригінального Toxic Avenger, гру Пітера Дінклейджа та Кевіна Бейкона, а також за самоіронію й фанатську любов до треш-естетики. Але слабкий гумор, беззуба сатира й те, що фільм виглядає як фанатський рімейк із великим бюджетом, не дозволяють щиро подякувати авторам.
Попри гучні імена, Токсичному меснику ... бракує сили, щоб справді розсмішити, налякати або бодай здивувати. І його звернення до витоків фільмів про супергероїв-поганців-жахів виглядає особливо архаїчним на тлі таких свіжих і відвертих проектів, як The Boys, Gen V чи Peacemaker.
Цей фільм - підліткова антиутопія, знята за романом Стівена Кінга. Я не знайомий із першоджерелом, але ще коли почув, що знімають фільм про те, як підлітки просто йдуть дорогою, де виживе лише один, подумав: «А що там може бути цікавого?» І не помилився. Фільм до біса передбачуваний і, чесно кажучи, нудний. З самого початку розумієш, хто залишиться у фіналі.
Персонажі виглядають слабко прописаними, більше схожі на архетипи, ніж на реальних людей. Соціальний коментар теж залишився поверхневим - проти чого взагалі виступають ці підлітки-бунтарі? Ті, що йдуть не заради грошей. Темп і розвиток сюжету відчуваються одноманітними, але що, власне, може трапитись на дорозі, з якої не звернеш. Діалоги та емоційні моменти місцями надто наочно маніпулятивні - і, чесно, на мене це не спрацювало зовсім.
Немає навіть натяку на серйозну драму. Герої кажуть один одному: «Мені байдуже, ти все одно помреш», і на цьому вся емоційна залученість закінчується. Автори, мабуть, хотіли занурити нас у безв ... ихідь і одразу розставити крапки над “ї”: не сподівайтеся на щасливий фінал. Але від цього фільм не стає цікавішим - радше навпаки, просто байдуже до всіх.
Світ навколо - типова американська глибинка, по якій йде колона підлітків у супроводі військових машин. Нічого атмосферного.
Якщо про цифри - при бюджеті $20 млн фільм зібрав $54 млн, тож студія точно не в мінусі. Для порівняння, The Maze Runner мав бюджет $34 млн і зібрав $348 млн.
Актори хороші, але особливо відзначу лише Девіда Джонсона (Чужий: Ромул, 2024) - за ним приємно спостерігати, має харизму. Купера Гоффмана (Локрична піца, 2021) хвалять критики, але я особисто не повірив йому, особливо в те, що такий пухляш може довго протриматися.
Про перегляд не шкодую, але особливого задоволення не отримав.
Додатково: Вплив роману Кінга на жанр Battle Royale
The Long Walk Стівен Кінг написав ще у 1966-1967 роках, коли йому було лише 18-19 років. Оприлюднена книга з’явилася у 1979 році під його псевдонімом Річард Бахман.
Королівська битва (Battle Royale) - японський роман Косюна Такамі, виданий у 1999 році, а вже у 2000-му вийшла його культова екранізація. Це один із моїх найулюбленіших фільмів. Існують підтвердження, що Такамі надихався саме романом Кінга під час створення Battle Royale - у післямові до англійського видання автор прямо згадує The Long Walk як одне з джерел натхнення.
Вплив Battle Royale на світ культури - колосальний. Саме цей роман і фільм стали відправною точкою для подальших творів на тему смертельних ігор та підліткових антиутопій - від The Hunger Games і The Maze Runner до безлічі інших екранізацій.
Зрештою, ця ідея вийшла далеко за межі кіно: жанр «battle royale» буквально сформував цілий напрям у відеоіграх - починаючи з PlayerUnknown’s Battlegrounds і закінчуючи десятками його послідовників, як-от Fortnite чи Apex Legends.
The Borderlands (2013)
Знайшов цей фільм, поки шукав хоррори про підземелля, тунелі, печери та катакомби. Малобюджетна (всього 1 млн фунтів) історія про двох священників і технічного спеціаліста, які приїжджають у віддалене село, щоб дослідити дивні прояви у місцевій церкві.
Формат - гібрид mockumentary (псевдодокументального кіно) та found footage (знайдена плівка).
Фільм повільний і місцями нудний. Те, що мене цікавило - підземелля під церквою, з’являється лише наприкінці. Кінцівка нормальна, але хотілося б більшого розмаху. Тим паче є інші малобюджетні фільми, які виглядають значно видовищніше або приголомшують сильніше.
Дивитися можна тільки якщо ви фанат mockumentary та found footage і вже передивился всі відомі роботи в жанрі.
Повільний і атмосферний зомбі-фільм з неймовірними краєвидами канадської глибинки. Режисер намагається подивитися на жанр під іншим кутом, відкинувши кліше та додавши відчуття реалістичності. Герої тут - не «круті виживальники», а звичайні люди різного віку, статі й зовнішності, що лише підсилює правдоподібність історії.
Зомбі кровожерливі, але не без родзинки: вони радше схожі на інфікованих, бо зберегли частину розумових здібностей і навіть демонструють дивні ритуали. Атмосферою фільм дещо нагадує 28 років потому, хоча й створений «за банку коли», з відчутно меншим бюджетом.
В цілому - стрічка для тих, хто вже бачив не один десяток зомбі-фільмів і хоче глянути на жанр під іншим ракурсом. Раджу до перегляду.
P.S. Фільм доступний в якісній українській озвучці.
Перша оцінка цьому фільму і водночас моя 100-та рецензія на сайті (зізнаюсь, я уявляв цей момент інакше). Дякую пану Колодію Трейлерів за озвучку та Богдану Трибрату.
Це культова B-Movie стрічка зі США, знята всього за 60-95 тисяч доларів і відпрацьована за кілька днів у дешевих мотелях Лос-Анджелеса. Але саме ця безбашеність зробила її легендою. Hollywood Chainsaw Hookers сьогодні має статус класики треш-кіно: його перевидають Arrow Video, Vinegar Syndrome, він є в архіві AGFA й згадувався у Fangoria та документалках. Фільм регулярно з’являється у фанатських топах «so bad it’s good», а його назва й VHS-обкладинка стали мемом у попкультурі.
Перша половина стрічки перенесла мене назад у ті часи, коли я жив у світі детективів та загадкових історій. Наче знову 12, і на столі поруч книжки Ерла Стенлі Гарднера чи навіть фантастичні химерії Саймака - епоха таємниць і пригод, до якої я несподівано повернувся через цей комедійний треш-хорор. Це відлуння не конкретної історії, а цілої доб ... и, яка пахне класичними детективами, VHS-касетами та нічними показами по телебаченню з червоним квадратиком.
Мій шлях до цього фільму - це ланцюжок маленьких кіноманських відкриттів і водночас довгий тернистий досвід, що в кожного свій. Одних він веде через любов до трешу, інших - через культових акторів чи випадкові reels в Instagram, але всі ці дороги зрештою сходяться в моменті перегляду. І тепер я можу сказати впевнено: так, Hollywood Chainsaw Hookers заслуговує на увагу. Не завжди, не для всіх, але за певних обставин - обов’язково.
Фільм справив приємне, але доволі суперечливе враження. Він виглядає теплим і щирим, проте занадто часто намагається викликати сльози у глядача. Багато сцен здаються ідеалізованими, а батько головної героїні виглядає карикатурним «поганцем».
Режисерка Джина Принс-Байтвуд ніби й намагалася показати цей світ очима жінок, з усіма їхніми емоційними перепадами та нюансами. Але водночас фільм наче намагається занадто спростити реальність, зробити її більш «гладенькою» для глядача. Темношкірі жінки, які оточують головну героїню, виглядають майже як ідеальні захисниці й наставниці.
Особисто для мене слабкі місця такі:
- надмірна мелодраматичність, що робить стрічку схожою на телевізійну мелодраму;
- передбачуваний сценарій;
- слабкий темп і затягнуті сцени;
- поверхневе висвітлення теми расизму, що виглядає пригладжено й надто безпечено.
Акторський склад (Дакота Феннінг, Квін Латіфа, Софі Оконедо, Аліша Кіз) справді тягне фільм угору - вони грають щиро, але сценарій не дає їм дос ... татньої глибини. Тому й не дивно, що глядачі оцінили картину значно тепліше, ніж я чи критики.
Загалом це емоційна історія, яка більше припаде до смаку жіночій аудиторії та тим, хто любить «приємні, але сльозливі» драми.
Якісний фільм. Дуже класні актори, всі без винятку. Розумію його популярність - він має круте сарафанне радіо, яскравий кінець і майже хеппі-енд. Є соковиті моменти з кров’ю - що ще треба глядачу, який прийшов на популярний фільм у кінотеатр? Але хайп - це таке діло: він є, а міг і не бути.
“Зброя” не заслуговує на звання головного хорору року (2025). Мене часто не покидала думка, що це радше темна фентезі-казка в дусі оригінальних братів Ґрімм, а не жахастик.
Назва, на мій погляд, має глибший підтекст. Я бачу тут історію не лише про людей, якими керують наче маріонетками, але й про інформаційну зброю - ЗМІ, соцмережі, цькування. Антагоністка маніпулює людьми так, як це робить пропаганда чи медіа - чисте промивання мізків. Російський «зомбі-ящик» - яскравий приклад. Люди щиро вірять, що мислять самостійно, але насправді стають живими знаряддями, які працюють проти інших.
Цікаво, що інші оглядачі побачили тут зовсім різні речі: хтось - відсилку до залежності й одержимості, інші ... говорили про тему масових шутінгів у школах, а дехто вважав центральною ідеєю саме те, як ми намагаємося захистити дітей, але при цьому лише шкодимо їм. В результаті Weapons працює як загадковий гібрид міфології, соціального коментаря та психологічного трилера, залишаючи простір кожному глядачеві тлумачити його по-своєму.