Знайдено 112 результати 
Фільм явно надихався The Thing (1982), але зі своїми напрацюваннями.
Інопланетний організм який захопивши тіло людини веде себе як справжнісінький покидьок. Він краде дорогі автівки, гучно слухає музику та задивляється на дівчат. Мабуть тут трішки є соціального підтексту на США тих часів - зброя, наркотики, гедонізм, спорткари. Він жере бургери та стріляє у всіх без розбору.
Трішки тут є і від Термінатора (1984) - антагоніст, якого дуже важко зупинити і який проноситься руйнівною хвилею через все місто як таран. Фільм динамічний, але безкінечна гра у кота і мишу трохи втомлює. Проте фінальний поєдинок трішки це компенсує.
Обидва головні актори дуже приємні і грають чудово. Ще відзначу операторську роботу - деякі моменти зняти доволі цікаво як на той час.
Музика, спецефекти не пройшли випробування часом. Все ж фільм цікавий і про перегляд я не шкодую. Подейкують, що Man in black все ж трішки надихалися.
Приємного перегляду.
До останнього сподівався що фільм не заслужено має низькі оцінки і що він мені сподобається. Але нажаль ні. Початок дійсно був цікавим і багатообіцяючим. Ще й з відомими акторами. Але згодом, коли братів показують вже дорослішими - якість фільму стає дедалі гіршою.
По перше це ідіотські діалоги (хоча переклад українською з матюками і деякими приколами мені сподобався). По друге це невпевнена гра Тео Джеймса (що грає братів близнюків дорослих). Коли він в кадрі - відчуваєш одразу велику купу крінжатіни. Сюжет якийсь придуркуватий. Наче поєднали щось дійсно "Кінговське" - на початку, а в кінці змішали з японським трешаком де школярки вбиваються одна за одною чи то вибухають в повітрі.
Ну такого наворотили, що просто рука обличчя. І якщо наприклад в Хижа у лісі це було майстерно зроблено (хоч можливо і не варто їх прямо порівнювати) але тут це зроблено дуже погано. Та й не можна не порівняти цей фільм з Пунктом призначення. Але тут смерті показані набагато менш продумано ... і винахідливо. А подекуди і з жахливою графікою.
Тим не менш фільм чудово окупився в прокаті. Знайшов своїх прихильників. Я про перегляд не шкодую. Але й радити його не можу.
P.S. Про сюжет: пакет шерудіт піздєц, в башкі - вінєгрєт, вінєгрєт (Курган & Agregat - Оркестр Абізян)
Пропустив цей фільм на релізі й не шкодую. Здивований, що він зібрав таку касу - мабуть, сила бренду The Exorcist робить своє. Перед нами типовий приклад, як паразитують на імені класики. Фільм "Екзорцист: Вірянин" не приносить абсолютно нічого нового. Це не якісне продовження або переосмислення класики, а фанфік з голлівудським бюджетом.
Фільм стартує доволі вдало: є настрій, є цікаві герої. Але після експозиції все починає стрімко деградувати. Сюжет, і напруга, і віра в те, що буде краще, а сцена вигнання - взагалі мем. Я сміявся вголос. І не тому, що це хоррор із чорним гумором. А тому що все виглядало як пародія на вигнання диявола з TikTok. Навіть концепція "двох одержимих" - лише спроба масштабувати рівень жаху.
Ідея виганяти диявола силами різних вірувань? Зроблено тільки для інклюзивності сюжету. А насправді ж - поверхнева спроба догодити всім одразу, не розібравшись ні в чому. Виглядало це буквально як танці з бубном - хаотично, безсенсовно. Без відч ... уття релігійного трепету.
Червоні титри з оригінального "Екзорциста" - вкрадені без сорому. Там це був візуальний удар. Тут - дешевий плагіат. Все, що було моторошним і унікальним у стрічці 1973-го, тут зведено до декоративної цитати.
Єдине, що викликає хоч якісь емоції під час перегляду - це грим на обличчях одержимих дівчаток. Але ці неприємні, заїжджені до дір гримаси, які ми бачили вже сотні разів в інших фільмів про екзорцизм, викликають хіба що легку відразу, а частіше - сміх. А тексти диявола, вимовлені вустами полонянок - іспанський сором.
І все ж саме цей дешевий візуальний шок, знайоме слово The Exorcist на афіші та грамотно вибраний реліз напередодні Геловіну допомогли фільму зібрати непристойно добру касу.
Не рекомендую до перегляду.
Добротний молодіжний слешер. З мінусів - сюжет доволі вторинний: зняти щось нове про випускний бал непросто, адже ця тема була обіграна сотні разів ще у 80-х, про які, власне, й йдеться у стрічці. Але для цільової аудиторії - це зовсім не мінус. Вони лише починають свій шлях у кіно, тож сприймають усе як нове. Гра акторів - на середньому рівні, але аж ніяк не провальна.
З позитивного - класний саундтрек у стилі 80-х, який задає правильний тон. Сцени вбивств виконані стильно і з гумором. Додав кілька балів саме за пристойні, соковиті й криваві сцени смерті - головний інгредієнт підліткового жахастика!
Приємно було побачити Криса Клайна - зірку молодіжних комедій 2000-х, а також Кетрін Вотерстон. Загалом каст вийшов дуже вдалим.
Фільм розважив і насмішив, хоча спостерігати за випускним балом місцями було трохи утомливо.
Це жахливо, непристойно, гидко і тупо. Але подекуди ще й смішно.
Скажу так, я додивився до кінця (на Netflix з українськими субтитрами) і не шкодую. Перший епізод найгірший, далі буде краще. Але це однозначно не для всіх, тому рекомендувати цей специфічний серіал я не можу. Він має 6 епізодів, кожний з яких містить кілька коротких історій пов'язаних однією темою. А подекуди одна історія перетікає в кілька наступних епізодів.
18+
Малобюджетний фільм жахів про сімейство канібалів в якому панує матріархат. Головна постать - The Woman, яку ми побачимо в 2 та 3 частинах. Виглядає як дешева версія Wrong turn та The hills have eyes. Але й має свої деякі родзинки, за які я накинув кілька балів. Він відомий своєю брутальністю, кривавими сценами та насильством, включаючи участь дітей у жорстоких актах. Якщо ви шукаєте щось "шокуюче" та нестандартне, цей фільм може вас зацікавити (звісно зі знижкою на рік випуску та маленький бюджет).
Непоганий детективний міні серіал. Одразу можу порекомендувати до перегляду. Нічого надзвичайного він вам звісно не запропонує, але дивитися "під щось" було ОК. А останні дві серії, навіть - захоплююче.
Особисто для мене найбільшим мінусом була головна акторка фільму. Мені не сподобалася її гра. Помилково очікуєш що головна героїня от от проявить якісь здібності і допоможе у розкритті справи. Але вона майже постійно як сонна муха і майже ніяк не впливає на розслідування. Таку її поведінку пояснюють в процесі серіалу (дитяча травма + вживання грибів). Але от біда - цікавішим її персонаж від цього не становиться.
В цілому міцний середнячок! Сподобався більше ніж Убивства в Оре (2025) від Netflix
14 років. Саме стільки ми чекали, поки Смерть знову скаже своє: «Я ще не закінчила».
Це видовищний атракціон смертей, закручений навколо ефекту доміно. Маленький гвинтик - і машина ліквідації запускається. Тут фільм себе повністю виправдовує: сцени смертей винахідливі, драйвові й з приємною дозою чорного гумору.
Цього разу історія не про випадкових незнайомців, а про цілу родину. Але саме це відкриває найбільший мінус - повна відсутність переконливих емоцій. Актори (чи то сценарій) просто не витягують, коли мають показати біль від втрати найрідніших. Брат і сестра, які щойно втратили майже всю родину, спокійно йдуть на випускний із посмішкою? Саме тому, сімейна лінія для мене - сюжетно невдале рішення.
Емоційної прив’язки до персонажів майже немає. Хіба що мила пара з шикарної вступної сцени, особливо Айріс. І єдиний справді цікавий персонаж - Ерік (Річард Гермон). Саме з ним були одні з найкращих сцен. Решта - статисти, яких навіть не намагаєшся запам’ятати.
Втім, у сцена ... рії є цікаві ідеї. Те, як сім’я уникала смерті, і хто пішов на жертву заради інших викликає повагу. Це сильний момент.
Фінал бадьорий, з легким тоном і хорошим фан-сервісом. А ще акуратна відсилка до витоків франшизи.
Обов’язково раджу тим, хто ще не знайомий із серією. Пережити цей досвід уперше - круто. Але в моєму серці назавжди залишаться перша й друга частини.
Світ примар (2001) - дуже тихе, меланхолійне кіно. Без криків і драми, але чіпляє майже одразу. Про цинічну дівчину, яка після школи зависає між дитинством і дорослим життям. Та її подружку, яка швидше адаптується і знаходить роботу та підшукує собі житло.
Світ навколо героїні Тори Берч здається фальшивим, всюди зрада, нічого не хочеться. І ніби нічого особливого не відбувається, але фільм дуже чесний. Спокійний, сумний і цікавий. Подивився - і якось тихо стало всередині.
Рекомендую
Попередження: рецензія містить спойлери
Увага. спойлери!
Велетенський летючий корабель США, який коштував трильйони доларів - літає безперешкодно по всьому світу, навіть над ворожими країнами. На висоті лише кількох кілометрів. Розміром з гору. І кошмарить роботів та простих людей синім сканером, що вишукує цілі а потім уражає їх ракетами (сам цей сканер ще той крінж). Цікаво, що ракети мають швидкість десь трохи більше за швидкість авто - а все тому, щоб показати красивим кадром як вони летять.
Найцікавіше, що жодне ППО світу не може збити цього велетня) Ну як, це в сюжеті зовсім не пояснюється. Нажаль, ми українці вже добре знаємось на таких речах. І тому дивитись на це було дико. Навіть в боях з "терористами" - не було зроблено жодного пострілу у відповідь. Таку ціль фактично на малій висоті можна було б спокійно пошкодити звичайними засобами ще з 2 світової війни. Оскільки по сюжету не показано чи мав корабель якийсь захист. А якби і мав, всі ми знаємо що не буває 100% захисту в будь якій війні. А особливо коли корабель тупо нависає над ціллю так близько.
Це великий мінус фільму, тому що на цьому кораблі зав'язан сюжет! Нам прямим текстом кажуть - "Якщо Номад паде - ми програємо цю війну". What?! Підозрюю, все це було зроблено з єдиною метою - щоб головний герой в кінці фільму вручну заклав вибухівку і героїчно підірвав її знищивши велетня.
Окей, відкинемо всі ці хлопчачі претензії до технічних деталей. Але ж в цілому сюжет ОК? Ні, це не так. Саме через це я впевнений фільм провалився в прокаті. Він намагається бути драматично - Аватаром, а виходить беззмістовна розповідь про хороших і поганих, з нотками якогось дивного роуд муві. Коротше кажучи якщо від першої третини фільму я навіть отримав задоволення - від краєвидів, від технологій, бачення авторами нового світу і тд. То чим далі, тим діри в сюжеті ставали дедалі більшими аж поки у фіналі не стали розміром з Чорну діру.
Дуже шкода, а міг би бути гарний фантастичний фільм. Я все одно не жалкую про витрачений час. Тому що фантастичними фільмами нас не так часто балують.
Якщо ви любите фантастичні фільми - рекомендую до перегляду. Як симпатична картинка на вечір - цілком підходяще кіно.
Брутальний, темний і кривавий бойовик від режисера фільму Рейд.
Havoc (2025) занурює в темну атмосферу зіпсованого міста з першої ж хвилини. Тут усе пронизано корупцією і напругою, подекуди навіть нагадуючи "Сім" Фінчера - брудні вулички, тісні коридори, маленькі кімнати з мотлохом. Повітря ніби пахне потом, кров'ю і безнадією.
Маємо простий сюжет - продажні копи, японська мафія, наркотики, зрада, кров і любов - усе замішано у диявольському шейкері. Драма тут скоріше фоном: головне м'ясо подано гарячим - жорсткі сутички, криваві бійки, холодна зброя.
Том Харді - серце цього хаосу. Брудний, змучений, інтуїтивний. Він не просто б'ється - він виживає, зубами чіпляючись за кожен крок. Його герой - поліцейський, затиснутий між мафією, продажною поліцією і власною совістю. Харді стікає потом і кров'ю так, що екран, здається, тріщить.
Режисура Гарета Еванса тримає напругу на максимумі. Бойові сцени - це шалена поезія насильства: хаотична, сирувата, а ... ле влучна. Екшену багато, він ллється хвилею за хвилею. Особливо в другій половині фільму, коли починається справжнє пекло.
Операторська робота - двояка. Іноді тряска камери, особливо у сценах переслідувань, більше шкодить, ніж допомагає. Але інколи все сходиться і Havoc вибухає ядерною сумішшю з пострілів і бризків крові.
Сюжет навряд чи здивує, деякі моменти зроблені поспіхом, а драматичні лінії могли б бути глибшими. Проте завдяки божевільній бойовій хореографії, щирій жорстокості і фірмовій депресивній атмосфері Еванса, фільм працює як ковток свіжого повітря для тих, хто втомився від глянцевого екшену.
Havoc не відкриває нових глибин, але заряд адреналіну забезпечений повністю. Це брудний, в'язкий, безжальний бойовик. Рекомендую всім, хто кайфував від Рейду 1, 2 або шукає фільм, де кулаки говорять голосніше за слова.
Всі ми розуміємо: це бюджетна версія Bullet Train, тільки в літаку. Екшн присутній. Деякі актори виглядали карикатурно (особливо леді-бос і керівник групи), зате інші - приємно здивували. Марко Зарор, наприклад, той самий "співак із бізнес-класу". Charithra Chandran з великими очима й харизмою - цілком органічна, як і Джош Гартнетт.
Але, як і Западня, це типовий VOD-бойовичок: спершу реліз на Sky Cinema (щось типу британського Netflix), далі - на стрімінгах, хто купить.
Про перегляд не шкодую: фільм справляється зі своєю розважальною функцією. Екшн норм, є кілька оригінальних моментів (жаб’яча отрута - топ). Крові теж не пошкодували.
Міцний середнячок, який не соромно ввімкнути ввечері з піцою.
Фільм Вавилон 2024 року з Марго Роббі – це масштабна історія Голлівуду, що охоплює період від німого кіно до зародження великих студій. Цей фільм я намагався додивитися близько 4 разів. Вступні 30 хвилин здавалися занадто імпульсивними, оголеними і дикими, що відштовхувало, знаючи про значну тривалість фільму.
Назва фільму 'Вавилон' відсилає до біблійного міста, відомого своєю розкішшю та моральним занепадом. У фільмі це символізує старий Голлівуд епохи німого кіно, коли розкіш і надмірність були нормою. Що стало з біблійським місто думаю нагадувати не треба.
Нарешті, почавши дивитися фільм без вступної сцени, яка раніше збивала мене з ніг, я одразу поринув у яскраву, живу та реалістичну історію кіно. Фільм захопив деталями та зануренням у світ старого Голлівуду, утримуючи увагу до самого кінця.
Фільм розповідає історії різних персонажів, кожен з яких по-своєму відображає Голлівуд. Молодий мексиканець, чия пристрасть до кіно веде його від водія до учасника великої гри, ... до трагічної долі героїні Марго Роббі. Також виділяється Бред Пітт, чия сюжетна лінія нагадує про один з моїх улюблених фільмів Артист (2011).
Режисер Дем'єн Шазелл відтворює атмосферу епохи, наповнену контрастами – блискучий фасад і темні сторони індустрії. Шазеллів фірмовий почерк проявляється в увазі до операторської роботи та якісної музики, що вже було помітно в Ла-Ла Ленді (2016) та Одержимості (2014).
Хоча тривалість фільму чимала, він залишає яскравий слід і точно вартий уваги. Все не описати в короткій рецензії. Не пошкодуєте, якщо дасте йому шанс!
Місцями здавалося, що графіку створив штучний інтелект. Особливо це помітно в сценах у Смарагдовому місті — хоча й не лише там. Навіть лісові епізоди, де події відбуваються серед зелені, виглядають надто штучно й синтетично, ніби згенеровані з глянцевого каталогу, а не з реальності чи фантазії. Дизайн самого Смарагдового міста — це окрема тема. Його естетика більше схожа на циганське бароко: багато, химерно, показово — і без жодної міри.
Декорації місцями створені виключно заради ефектності, нехтуючи здоровим глуздом. Один з яскравих прикладів — бібліотека. Конструкція полиць там просто кричить: «нам було байдуже, чи реально дістати книгу — головне, щоб можна було красиво танцювати між ними». Виглядає ефектно, але по суті — безглуздо.
Натомість костюми — це справжній витвір мистецтва. Одяг продуманий, багатий на деталі, стилістично витриманий. Видно, що над ним працювали не для картинки, а з любов’ю й розумінням стилю.
Сюжет починає бодай якось рухатись лише в останні 30 хвили ... н. А загальна тривалість фільму — 2 години 40 хвилин. Весь цей час нас ведуть крізь доволі банальну історію з любовним трикутником, який, здається, намагається бути важливим, але насправді не викликає жодного емоційного відгуку. Відносини між героями виглядають поверхнево, а мотивації — примітивно: ось є хлопець, і ось дві дівчини, які з різною кількістю блискіток в очах його поглядають.
Діалоги переважно функціональні — вони не несуть глибини, не відкривають нових граней персонажів, а радше заповнюють паузи між черговими музичними номерами. А їх тут справді багато. Іноді здається, що музика й танці — це головне, заради чого взагалі знімали фільм, а сюжет просто приліпили між хореографічними номерами, мовби намагаючись зв’язати це все докупи хоч якоюсь ниткою. Танці красиві — але коли їх уже десятий поспіль, а історія все ще стоїть на місці, то починаєш ловити себе на думці, що ти не в кіно, а в нескінченному кліпі.
Така надмірність у виступах відчувається не лише як стилістичний прийом, а як втеча від глибини. Складні теми — соціальна нерівність, боротьба зі стигматизацією, внутрішні конфлікти — лише окреслені, але не розкриті. Їх наче просто позначили галочками, щоби фільм виглядав "значущим", але замість змісту дали ще один танець на тлі дивної архітектури.
Підсумовуючи: мені було досить нудно дивитися цей фільм — та й чесно кажучи, я не фанат мюзиклів. Можливо, саме тому всі ці нескінченні співи й танці більше втомлювали, ніж захоплювали. Моєму 10-річному сину теж не зайшло — йому швидко стало не цікаво, бо дія весь час переривалась піснями, які не завжди рухали сюжет уперед.
Розумію, що ми, скоріш за все, не зовсім цільова аудиторія. Тому не хочу надмірно критикувати сам жанр — шанувальникам мюзиклів, мабуть, така подача буде ближча. Але особисто я щиро сподіваюся, що друга частина принесе більше динаміки, менше співів — і більше справжньої драми чи екшену. Тим паче, останні 30 хвилин фільму мене навіть змогли захопити. Там нарешті з’явилося відчуття напруги, розвитку, конфлікту — те, що я й очікував від самого початку.
Бо загалом, історія тут цікава. Вона має потенціал. І якби їй дозволили розвиватись без постійних пауз на хореографічні номери, замінивши їх хоч трохи змістовністю — це міг би бути дійсно достойний фільм. Сподіваюся, у другій частині все ж зроблять правильні висновки.
Попередження: рецензія містить спойлери
Чудова гра акторів. Вже після перегляду дізнався, що кожен епізод знятий одним кадром. По справжньому одним. Так запевняє сам Netflix. Герої постійно сопітимуть і дихатимуть в мікрофон щоб передати всі емоції і велике напруження (потужно).
З першої серії зрозуміло хто вбивця. Перші дві серії сподобалися найбільше. Серіал не про те щоб розкрити вбивство, або виправдати хлопця. Він більше про людей. Дуже детально показані різні аспекти справи.
В першій серії - під лупою показали роботу поліцейського відділку. В другій серії роботу в полі. В третій роботу психолога з обвинуваченим. В заключній серії - родину хлопця яка пройшла всі стадії горя: заперечення, гнів, торг, депресія і прийняття. Нам не покажуть судове засідання і вирок. Фільм побудований трішки інакше і показує справу під незвичним кутом. Просто це не мій формат, тому 6/10.
Серіал заслуговує на високі рейтинги. Раджу до перегляду.