Брокер - Рецензія до фільму «Посередник» / Broker

Південнокорейський фільм від японського режисера та сценариста. Хірокадзу Корееда поїхав до Південної Кореї, щоб розповісти цю історію, частково тому, що в цій країні частіше використовують те, що називається «бейбі-бокси».
Але є підозри, що це також для того, щоб попрацювати з Сон Кан Хо.

Стрічка торкається багатьох тем, таких як аборти, домашнє насильство, покинуті діти, безпліддя, усиновлення, але не стосується безпосередньо, не розглядаючи кожне питання детально залишаючи простір для роздумів.

Фільм про людей, які не помітні для суспільства, які є його продуктом, а за своєю суттю сприймаються ним осудливо. Здавалося б, що люди, які готові продати немовля як найдорожче є безперечно аморальними, але якщо детально розібрати це й термін вони не зовсім туди вписуються, тому що як мінімум такі люди не розрізняли б понять добра і зла від слова зовсім. Корееда ніколи не засуджує своїх героїв, але представляє їхні недоліки. Він розуміє, що люди, які роблять неймовірне, часто опиняються перед такими рішеннями на життєвому шляху, який вони ніколи не планували. Вони часто просто вибирають кращу розвилку на важкому шляху. Автор знаходить спосіб зробити їхні рішення справжніми та зрозумілими.

Мун Со Йон молода мати, яка залишає дитину біля бейбі-боксу, що знаходиться при церкві, де доглядають за дітьми. Уже з цього моменту в фільмі розпочинається дискусія: чи то держава потурає розповсюдженню безвідповідальних матерів, чи цим жінкам непотрібно було народжувати, чи органи зі справ опіки не виконують свою справу, чи будь-які інші органи, які мали б надавати допомогу таким жінкам. Со Йон хотіла цю дитину, але біологічний батько примушував її до аборту, вона все-таки родила в надії, що все зміниться, але ні. Згодом за дівчиною та немовлям почала полювати мафія, питанням часу було коли до її розшуку приєднається поліція. Вона вирішує залишити дитину розуміючи, що у неї зараз немає можливості доглядати за нею, також невідомо що з нею зробить мафія, ну й на додачу, щоб бути менш помітною для поліції.

Одночасно з тим дівчина вагається чи заслуговує дитя такого життя, залишаючи дитину не в боксі, а на холодній землі віддаючи її долі. Зрештою вона розуміє, що вчинила неправильно, принаймні не їй вирішувати, коли зупиниться життя того, кому вона його дала та повертається, щоб забрати, чи просто переконатись, що з ним все добре, але її дитини там не було.

Дон Су працівник церкви на неповний робочий день разом зі своїм спільником Сан Хьоном продають дітей з бейбі-боксу. Дон Су розуміючи, що з поверненням матері все може ускладнитись, розкриває їй усі карти. З одного боку це не законно. З іншого, що краще, те, що дитина матиме сім'ю чи з більшою ймовірністю зростатиме в дитячому будинку? Але й благодійністю це не назвеш. Основний мотив для Сан Хьона це гроші, адже у нього багато боргів, а також він мріяв повернутись в сім'ю до колишньої та своєї доньки.

Дон Су гроші теж потрібні, але його мотив більше пов'язаний з його минулим.
Мун Со Йон вирішує співпрацювати, бо дитині вона все одно дати нічого не може, а так хоч сім'ю матиме, а гроші не будуть зайвими, щоб переховуватись. Вона зумисне намагається не прив'язуватись до дитини, але видно, що їй це дається важко.

Дон Су ненавидів таких, як Со Йон і зокрема її також, бо був покинутим немовлям, але ця подорож змінила його. Він сказав Со Йон, що коли дивиться на неї йому стає легше, розуміючи через що могла проходити його мати, більше не засуджуючи її, думаючи, що у неї була вагома причина кинути його. На що дівчина відповіла, що він не зобов'язаний її пробачати та не скасовує того факту, що вона була жахливою матір'ю, підсумовуючи це на своєму прикладі, говорячи, що її син ніколи не пробачить її. Дон Су зауважив Со Йон, що вона це зробила, бажаючи позбавити дитину ярлика сина вбивці. Мун Со Йон сказала: "Все ж таки я його покинула".

Коли ж на Мун Со Йон все-таки вийшла поліція, мати зробила найкращий вибір і для дитини, і для себе, який тільки міг бути.

Розповідь немає на меті показати, що правильно, а що не правильно, не намагається донести своє бачення, немає наміченого вектора, не звинувачує когось конкретно. Цей фільм є дискурсом, що залишає порушенні питання висіти в повітрі, зображаючи людей, які хочуть сміятись, відчувати, але живуть життям, яке не обирали.
Ця майстерна драма має майже неможливу витонченість і співчуття Корееди в кожній сцені, ще більше демонструючи його здатність розповідати емоційно чисту історію, не перетворюючи її на мелодраму.

Фінал, логічний, реалістичний та одночасно відкритий, який наштовхує на додаткові роздуми.