"Першим відчуває біду кінь, який перестає їсти" - Пам'ятаєте, як у "Меланхолії" Трієра коні теж першими відчули, що відбувається? До речі, ці два фільми на одну тему вийшли майже одночасно. А прізвища обох режисерів складаються з тих самих літер. І вони такі чутливі обоє... майже, як ті коні.))

Ну, звичайно, набравши таких акторів: 1) дуже легко зацікавити пересічного глядача, 2) дуже важко зіпсувати невибагливий сюжет (втім, у наші невибагливі часи, добре, що він взагалі є, той сюжет.)
Гадаю, що творці фільму (з огляду на гіпертрофовану расову толерантність сучасних британців) сильно ризикували, не запросивши до акторського ансамблю жодного індуса. На щастя, цей ганебний недолік трохи компенсується широким спектром гендерної різноманітності персонажів. А чим я був по-справжньому шокований, то це повною відсутністю будь-яких оголених, еротичних та інтимно-унітазних сцен (медично обґрунтоване блювання штучно заплідненої лесбіянки не зараховується).
Попри всі ці контроверсійні ознаки, а також завдяки лаконічному хронометражу, рекомендую до перегляду, бо ця камерна вистава доволі весела, місцями - навіть смішна.

Погоджуюсь. Ксав'є Долан набагато симпатичніший, ніж П'єр Паоло Пазоліні. Хоча мене не затащило від жодного з них. Ну, але нехай собі будуть...))

У Харкові ще кажуть "кацапьйо")). Почув це слово в 2014-му, спілкуючись з колегою по роботі, російськомовним на той час.

Ви про "дубляж накладений поверх оригінальної мови акторів"?
А хіба це не те саме, що "багатоголосий закадровий"?

Так, з неї стирчать московські ріжки, це очевидно. Маємо бути пильними, але корисну інформацію можна витягати з будь-якого ресурсу, відповідно її фільтруючи.
Ви маєте на увазі нові рецензії на фільми, які в 90х озвучувалися українською?

Після перших сцен стало ясно, що цей фільм знімала жінка, а потоки жіночої свідомості рідко мене вражають - мабуть через недостатній рівень емпатії в організмі і зазвичай неймовірну для спокійного сприйняття кількість хаотичних подій і діалогів. Тож повторну спробу перегляду я зробив лише завдяки тривалому відключенню електрики, на своєму кишеньковому телевізорі. І хоча ППС - не найцікавіша для мене тема, але мені сподобалось, бо знято з гумором і дуже переконливо психологічно. Така собі екстремальна жіноча істерика у виконанні Дженніфер Лоуренс від шотландської режисерки Лінн Ремсі.

Якщо комусь цікава думка пересічного білого чоловіка, то мені теж приємніше дивитися на представниць своєї раси. Азійки, можливо, когось приваблюють покірністю і вправністю у дечому, але їхні короткі кривуваті ноги і пласкі фігури майже без випуклостей... це дуже сумно. Натомість, люди негроїдної раси можуть мати бездоганно пропорційне тіло і неперевершену грацію рухів, але... даруйте, доведеться звикати до трохи іншого запаху тіла (не знаю, чому про це не прийнято говорити, бо цілком можливо, що у них аналогічні відчуття до білих).

Втім, для кіно це несуттєво, і я з великим ентузіазмом спостерігаю на екрані одних і других, при умові, що на тому екрані відбувається щось цікаве, окрім поцілунків та інших фізіологічних явищ.

Маєш рацію, було б доречніше видалити тебе разом з твоїм блювотним коментарем.

Це все читати просто смішно. І статтю, і коментарі до неї. Ви що, справді вважаєте кожне розцяцьковане азійське мило якимось новим культурним феноменом?
Мене особливо потішила фраза "Раніше таку «справжню» атмосферу мав і західний контент".
А-ха-ха! Та звісно, що мав! І таку, і багато інших атмосфер - і всі вони були на диво "справжніми", причому, кожна нова "атмосфера" відрізнялась від попередньої, бо кіно, як і будь-яке інше мистецтво, розвивається і має свої злети і падіння.
Ні для кого не секрет, що десь з 2000-го року західний кінематограф перебуває в занепаді. Голівуд - у більшій мірі, європейське кіно - у меншій. Причин багато, але зводити все до формули, що це азійський кінематограф переміг західний у якомусь культурному змаганні... Як колись казали старі люди в тирнеті, "пацталом" або "ржунімаґу".
Автор статті взагалі дивився якісь старі голівудські фільми? Там була саме така "справжня" і "комфортна" атмосфера (з неодмінним геппі-ендом і перемогою добра), яку зараз мавпують корейці. Звичайно, на сучасному технічному рівні, зі своїми національними брязкальцями і бльостками. Просто їхнє кіно зараз майже на самому початку шляху, але по суті, це одне і те саме, і тому ми з них так "уміляємось", як та стара баба, що подивилась на свою онуку і згадала, як дівкою була.

Станіслав Лем теж плювався, коли побачив, і здається, порвав усі контакти з Тарковським чи щось таке... Але там є гарна сцена з дефростацією юної наташі бондарчук...))

PS Все-таки дуже шкода, що тут досі нема Вашої критичної статті або деталізованої рецензії про Тарковського, можна навіть з лихослів'ям.))

Колись Гнат Хоткевич дуже дивувався надмірній чемності гуцулів з їхніми багатослівними перепрошеннями, але швидко з'ясував причину такої ввічливості. Кожний гуцул мав на плечі бартку, тож за любе криве слово, що зачіпало його гідність, хам міг легко отримати блискавичну відповідь гострим залізом по тім'ячку...
Припускаю, що мало хто наважувався тоді матюкатися на людях...))

Хто каже відразу застосовувати? Світ, бачу, на Дикий Захід знову перетворюється, а заходити без кольта 45 в салун з п'яними придурками якось не випадає...

А який фільм Вам відбив охоту? Бо я теж не фанатію від Тарковського, за винятком Сталкера. Зате з його мавпувальників можна великий список скласти. Як тільки бачу вповільнену камеру і довжелезні паузи, думаю: ну все, тарковський пішов, на цей раз китайський...))

Ви ще не зрозуміли, що нема вже ніякого міжнародного права?
Ми виживемо, якщо станемо сильними і не дамо перетворити себе на їжу.
А гарантією нашої безпеки може стати тільки відновлення ядерного статусу.
Називайте це нацизмом або, якщо не подобається, тризубізмом чи вишиванізмом, але до війни воно нас призвести ніяк не зможе, бо ми вже її маємо.