Блиск (1996)

Lilia Omelianenko 24 вересня 2018, 22:51

Оскар - 1997, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Бойтесь своих желаний, они имеют свойство сбываться…” (с) М. Булгаков, “Мастер и Маргарита”

Саме так, фільм композиційно чимось нагадує відому автобіографічну трилогію Льва Миколайовича, тільки нам скоріше демонструють “Дитинство”, “Юність” та “Зрілість” головного героя, при цьому смислове наповнення явно відсилає нас до грецької міфології. Вказані частини не зовсім рівномірні за хронометражем, складно говорити і про зовсім чіткий поділ, та все ж виконання ролі головного героя трьома різними акторами у різному віці підкреслює початок нової частини і перехід на новий рівень конфлікту.

Перша частина являє собою почасти міф про Пігмаліона, адже батько головного героя працює для сина чи то різцем скульптора, чи то тисково-температурним приладом, під дією якого тільки зі звичайного вугілля і утворюються алмази. Природньо, що сина при цьому він по-своєму любить. Однак сюди напрошується і міф про Кроноса - адже батько сіме ... йства, будучи людиною деспотичною, метафорично “пожирає” своїх дітей і будь-які прояви самостійності у них, боячись, що вони рано чи пізно виростуть, стануть морально незалежними і скинуть його із батьківського престолу у Тартар самотності.

У рамках другої частини внаслідок розвитку конфліктів "кроносіанство" виходить на перший план, а пігмаліонство татка сімейства безславно завершується, що цілком логічно, бо коли алмаз вже готовий, продовжувати піддавати його тиску - марна трата часу і ресурсів. Його б ювелірам віддати, щоб із алмазу зробили діамант… У цьому місці оповідь також поступово набуває рис міфу про Ікара, у якому батько-Дедал попереджатиме про необхідність триматися середини і не летіти до сонця, але чи може в рамках конфлікту послухати його Ікар? Аж ніяк, він уже піймав відчуття польоту, у своїх думках він навіть, імовірно, потроху почав перетворюватися на Нарциса, і немилосердне сонце обов’язково попалить йому крила.

Третя частина - це скоріше розповідь-постскриптум про Ікара, що дивом вижив, або ж про його загробне життя, а також про наслідки використання неправильного температурного режиму під час обробки алмазів.

Отака грецька трагедія. Любіть своїх дітей.

Із плюсів: безумовно, відзначена Оскаром акторська гра і сценарій, привітний для кожного, хто хоч трохи захоплюється популярною психологією, вихованням дітей або пошуками прихованих паралелей.

Із мінусів: хоч начебто фільм за всіма ознаками має подобатися, але він чи то викликає відчуття якогось дежавю, чи то епізод кульмінації настає занадто рано, і тому кінокартина просто перестає підтримувати інтерес глядача. Історія дійшла до точки, співчуваємо… а ще хвилин 40 дивитися, про що? Адже решта історії - не про розвиток або деградацію, скоріше про пристосування і пошук свого місця у нових обставинах, та й по всьому. Складається таке враження, що авторам просто хотілося бачити у фільмі більше Джеффрі Раша і його геніальної акторської гри в епізодах, які у сенсі загальної концепції кінокартини вже мало на що впливали.

Також слід зазначити, що є інформація, що насправді батько прототипа головного героя не був таким уже і тираном, а хвороба сина була скоріше вродженою, плюс отримала поштовх для розвитку у вигляді сильного стресу. У зв’язку з цим сестра прототипа головного героя лишилася невдоволеною фільмом. З іншого боку, сам герой начебто не протестував і навіть проводив консультації. Правда, він людина не надто здорова, так що...

Загалом, кіновиробників почасти можна зрозуміти, адже без ключового персонажа батька-тирана сценарій втратив би своє основне ядро, а фільм перетворився б на історію абсолютно беззмістовну. І взагалі, можна у художньому фільмі до реальних подій не прив’язуватися, і при цьому отримати свою порцію задоволення. Однак сумніви у достовірності історії, заявленої як біографічна, особисто мені враження все ж трохи псують.

Резюмую: може статися, що вдячний глядач побачить у кінокартині абсолютно іншу концепцію: першу половину із дитинством та юністю він сприйме як зав’язку, а решту - як основний сюжет, який полягає у спробі дослідження внутрішнього світу зламаного генія. Думаю, оцінка такого глядача буде набагато вищою за мою. Читати далі