Predator: Dark Ages, 2015. - Рецензія до фільму «Хижак. Темні століття» / Predator: Dark Ages

Ну що сказати… Для фанатської короткометражки — на диво непогано.

Ідея сама по собі шикарна: Хижак проти середньовічних лицарів. Нарешті ніяких автоматів, кулеметів і гранатометів — мужики в кольчугах, з мечами, щитами й вірою в Господа пішли полювати на космічного мисливця.

І візуально фільм реально тягне.

Кольчуги, мечі, костюми, ліс, загальна брудна середньовічна атмосфера — все виглядає значно дорожче, ніж очікуєш від фанатського кіно. Сам Хижак теж зроблений дуже пристойно. Маска, броня, маскування, ефекти — тут творцям однозначно плюс.

Але далі починається наш улюблений атракціон «люди поводяться як довбойоби».

Перед нами начебто загін досвідчених тамплієрів — середньовічний спецназ. Люди, які пережили Хрестові походи, різанину, облоги й купу іншого лайна.

А поводяться часом так, наче їх учора набрали біля найближчої корчми.

І сам образ «тамплієрського спецназу» трохи перегнули. Круті пики, суворі фрази, кожному треба дати свою маленьку характеристику — і все це дуже нагадує перший «Хижак», тільки Шварценеггеру видали меч, а Блейну — кольчугу.

Власне, це ще одна проблема.

Фільм дуже хоче бути Predator 1987 у Середньовіччі.

Загін крутих мужиків заходить у ліс.
Щось за ними стежить.
Знаходять понівечені тіла.
Хижак починає розбирати команду по одному.
Потім фінальна заруба з головним героєм.

Для фанатського оммажу нормально, але власної історії тут малувато.

Є й питання до самого Хижака.

Наш космічний спортсмен прилетів через половину галактики, щоб героїчно полювати на мужиків з мечами та арбалетами.

Ну добре. Припустимо, спортивний інтерес.

Але враховуючи його маскування, тепловізор і зброю, це приблизно як піти на кабана з тепловізором, дроном і танком, а потім розповідати друзям, яка була важка охота.

Особливо смішно виглядає момент, коли Хижак часом ніби спеціально дає лицарям шанс нормально з ним побитися. Тут уже не мисливець, а якийсь міжгалактичний тренер з історичного фехтування.

Хоча за це творців можна й похвалити: вони хоча б намагалися показати його не просто машиною для вбивства, а мисливцем, якому цікавий сам процес.

І ось ми підходимо до найбільшої єресі.

Фінал.

Сарацин Саїд підкрадається до Хижака, фактично приставляє до нього зброю… а потім вони якимось магічним способом домовляються.

Хижак такий:

«Ну добре, мужики, нормально постаралися. Я пішов».

І ПОЛЕТІВ.

Куди?!

Ти сюди прилетів полювати.
Перед тобою ще живий воїн.
Тобі навіть ножа до горла приставляли.

І тут раптом:

«Все, робочий день закінчився».

Може, праску на кораблі залишив увімкненою.

Може, дружині сказав, що до четвертої буде вдома.

Може, парковка космічного корабля була оплачена лише на пів години.

Я розумію задум авторів: мовляв, Хижак визнав хоробрість людей і проявив свою знамениту «честь мисливця».

Але в самому фільмі ця сцена виглядає не як логічне завершення полювання, а як:

«У нас залишилося дві хвилини хронометражу, треба якось закінчувати».

Та все ж треба пам'ятати головне.

Це не студійний фільм за десятки мільйонів доларів.

Це фанатська короткометражка.

І в цьому статусі вона зроблена реально непогано. Є атмосфера, є кров, є нормальний Хижак, є цікава історична декорація і сама ідея «Хижак у різні історичні епохи» настільки хороша, що дивно, чому велике кіно так довго її майже не використовувало.

Тому вердикт такий:

як фанатський фільм — дуже гідно.

Як повноцінна історія про Хижака — сценарій простенький, персонажі картонні, поведінка людей місцями дивна, а фінал викликає одне велике:

«А якого біса це зараз було?»

Але свої 27 хвилин воно точно відпрацьовує.