«ХИЖАКИ», 2010. - Рецензія до фільму «Хижаки» / Predators

«ХИЖАКИ», 2010.

Ну що… після двох «Чужих проти Хижака» я вже морально був готовий до будь-якого пиздецю. І тут раптом — нормальне кіно.

Не шедевр. Не рівень першого «Хижака». Але, курва, його хоча б можна дивитися без постійного бажання запитати сценариста: «Ти взагалі що робиш?»

І початок, до речі, шикарний.
Головний герой тупо прокидається, падаючи з неба з парашутом, а за кілька хвилин навколо нього збирається компанія людей, яких у нормальному суспільстві краще не залишати навіть біля магазину без нагляду.

Найманець.
Спецназівці.
Якудза.
Кілер.
Зек.
Якийсь африканський бойовик.

І поступово доходить: їх сюди привезли як дичину.

Оце вже хороша ідея.

Цього разу Хижаки не прилетіли полювати на Землю. Вони зробили цілу планету мисливським угіддям і періодично закидають туди найбільш небезпечних істот із різних світів.

Звучить охуєнно.

І перша половина фільму реально працює.

Але є один нюанс.

Автори настільки сильно люблять «Хижака» 1987 року, що періодично починають буквально тикати ним тобі в обличчя.

Джунглі — є.
Команда озброєних мужиків — є.
Мініган — нате.
Пастки — нате.
Музика, яка постійно нагадує оригінал — звичайно.
Навіть протистояння людини з Хижаком один на один нам організували.

Іноді це приємна повага до класики.

А іноді сидиш і думаєш:

«Хлопці, а своє щось придумати можна?»

При цьому персонажі начебто колоритні, але проблема в тому, що більшість із них — просто одна характеристика на двох ногах.

«Це якудза».
«Це російський спецназівець».
«Це псих».
«Це мовчазний крутий мужик».

І все.

Хотілося б трохи більше часу з ними, тому що концепція команди найнебезпечніших убивць Землі реально могла дати значно більше.

Окрема історія — нові Хижаки.

Ідея різних кланів або навіть різновидів Хижаків мені подобається. Тут є більші й агресивніші мисливці, а старого класичного Хижака вони взагалі тримають у полоні.

І ти такий:

«О! Оце цікаво! Розкажіть більше!»

А фільм відповідає:

«Нє.»

І їде далі.

Тобто одну з найцікавіших ідей фільму нормально так і не розкривають.

З Лоуренсом Фішберном приблизно та сама фігня. З'явився дуже цікавий персонаж, який роками виживає на цій планеті, трохи побув дивним дідом — і все.

Навіщо він був?

Ну… був.

А фінальний твіст із персонажем Тофера Грейса для мене взагалі з категорії:

«А давайте наприкінці ще якусь херню вставимо, щоб глядач здивувався».

Не сказати, що він повністю ламає кіно, але виглядає трохи притягнутим за яйця.

І все ж головне — «Хижаки» працюють як бойовик.

Є нормальна атмосфера полювання.
Є кров.
Є трофеї.
Є пастки.
Є різні Хижаки.
Є нормальні бійки.

А дуель якудзи з Хижаком у полі — нехай вона й максимально пафосна — виглядає, зараза, красиво.

Головна проблема фільму в тому, що він постійно живе в тіні картини 1987 року. Перший «Хижак» умів довго тримати противника десь у джунглях і змушував тебе разом із героями розуміти, що за ними взагалі полює.

Тут усе значно прямолінійніше.

Але після того, що франшиза пережила до 2010 року…

дякую хоча б за це.

Для мене «Хижаки» — це не велике повернення франшизи.

Це швидше:

«Хлопці, ми нарешті згадали, за що люди взагалі любили Хижака».

Не ідеально.
Місцями вторинно.
Персонажів можна було розкрити краще.
Нових Хижаків — тим більше.

Але кіно бодре, криваве і дивиться нормально.

Моя оцінка — 7/10.

Бо це вже не спроба схрестити дві франшизи й подивитися, що з того вилізе.

Це знову кіно про полювання.

А Хижаку, сука, саме це й потрібно.