Життя прекрасне (1997)

Life Is Beautiful

La vita è bella

Топ #48 фільм
Жанр: комедія драма воєнний
Країни: Італія
Бюджет: 20 000 000 $
Касові збори в світі: 229 163 264 $
Касові збори в США: 57 247 384 $
Прем'єра в світі:
Прем'єра на DVD: 4 травня 2000
Прем'єра на Blu-Ray: 4 травня 2000
Режисер: Роберто Беніньї
Сценаристи: Вінченцо Черамі Роберто Беніньї
Композитор: Нікола Пьовані
Тривалість: 116 хвилин (01:56)
Рейтинг MPAA: PG-13
Вікові обмеження: 12+

8.6
53
8.6
495925
 80%
86
  96%
59

Можна використовувати за допомогою id imdb.com, замінивши id кінобази на imdb/ttxxxxxxx, наприклад для "Бунтар Один. Зоряні Війни. Історія" https://kinobaza.com.ua/rating/imdb/tt3748528.png

Сюжет:

Під час II Світової війни в Італії в концтабір були відправлені євреї, батько і його маленький син. Дружина, італійка, добровільно пішла слідом за ними. У таборі батько сказав синові, що все, що відбувається навколо є дуже великою грою за приз у справжній танк, який дістанеться тому хлопчикові, який зможе не потрапити на очі наглядачам. Він зробив усе, щоб син повірив у гру і залишився живий, ховаючись в бараку.

Ключові слова:

Нацисти Нацистської Італія Єврейський Жид Танк Голокост Вчителька Сімейні стосунки Загадка Самоврядування жертва Другої світової війни Концентраційний табір Невинність Депортація Єврейській родині Втрата коханої людини Фашизм Нацистської окупації Книжковий магазин

Виробничі компанії:

Miramax Films Miramax Melampo Cinematografica

Вся знімальна група та актори (59)

Відео:

Life is Beautiful (1998) Official Trailer - Robert Benigni Movie HD
1:27
Life is Beautiful (1998) Official Trailer - Robert Benigni Movie HD

Зображення:

Всі зображення (13)

Рекомендації:

Мисливці за чужими (2006) Пролітаючи над гніздом зозулі (1975) NYPD Blue (1993) Новий кінотеатр «Парадізо» (1988) Піаніст (2002) Bear in the Big Blue House (1997) Two Pints of Lager and a Packet of Crisps (2001) Шоу Трумена (1998) Зелена миля (1999) Mister Ed (1958) Крихітка на мільйон доларів (2004) На голці (1996) Shuriken School (2006) Мільйонер із нетрів (2008) Вічне сяйво чистого розуму (2004) Карнавал (2003)

Фільми того ж режисера:

Тигр і сніг (2005) Піноккіо (2002) The Monster (1994) Johnny Stecchino (1991) The Little Devil (1988) Non ci resta che piangere (1984) L'addio a Enrico Berlinguer (1984) Tu mi turbi (1983)

Рецензії до фільму:


Lilia Omelianenko

Якщо життя подарувало тобі лимон - зроби з нього лимонад

Оскар - 1999, "Найкращий фільм", номінант

Концепція. Ніде правди діти, досі захоплююся нетривіальною ідеєю поєднати класичну комедію “в італійському стилі” із реаліями концтабору. Фільм композиційно розділений на дві частини, схожі за стилістикою, але різні за сенсом та емоційним наповненням. Зрозуміло, що є люди, яким до вподоби тільки перша частина, а є, мабуть, і ті, хто віддає перевагу другій, але, як на мене, якраз їх симбіоз просто неймовірний. Комедія без трагедії була б тривіальною любовною історією з домішкою буфонади, а трагедія без комедії не отримала б потрібного бекграунду, зокрема в плані попереднього розкриття персонажів.

Цілком зрозуміло, що як би ти не старався, все одно хтось із глядачів буде шокований спробою “посміятися над трагічним”, тож не можна не оцінити рівень сміливості та впевненості у собі, власному таланті і праві на свою оригінальну подачу матеріалу. Зате, зробивши саме такий вибір, автори однозначно вписали своє творіння у золотий фонд світового кінематографу.

Персонажі: По суті, вся перша частина фільму присвячена розкриттю головного героя і його основних рис, таких, як оптимізм, почуття гумору, життєлюбність та винахідливість, у різних ситуаціях. Навіть любовна історія не стільки рухає сюжет, скільки працює на доповнення його образу. Але на фоні головного деякі інші герої виконують суто “меблеву” функцію, і особливо “ніяким” виглядає тут центральний жіночий персонаж, що грає не те що другу, а навіть скоріше третю скрипку у цьому ансамблі. Тим не менш, сюжет, мабуть, все ж не про неї, а про героя та його маленького сина, а отже, такий підхід, мабуть, виправданий.

Актори: Фільм, по суті - бенефіс Роберто Беніньї, який водночас і режисер, і головний актор. Він видає неймовірний перформанс, робить головного героя живим і достовірним, хоч все ж іноді переграє, бо нема кому спинити потік його енергії (особливо це кидається в очі у другій половині фільму). Зате на його фоні іноді здається, що всі інші актори, навпаки, трохи недограють, і тут знову камінець летить у бік виконавиці головної жіночої ролі, завдяки якій так до кінця і не зрозуміло, у який момент героїня закохується і яким чином приймає рішення, яке змінить усе її подальше життя. Хоч, з іншого боку, не всі люди яскраво виражають свої емоції, так що, можливо, зауваження не зовсім об’єктивне.

Сюжет, смислове та ідейне наповнення: Перша частина фільму - це якісна комедія із чудовою енергетикою і м’яким, подекуди простуватим, та водночас просто феєричним гумором, який мало кого лишить байдужим. Друга ж пробирає просто до глибини душі. Тут і боротьба, яку витримає не кожен, і надія на визволення із подальшим її крахом - і це все на фоні необхідності постійно генерувати навколо себе казку! Події затягують, душа борсається десь посередині між сміхом і плачем, а фінал вибухає снарядом навіть при повторному перегляді. Безумовно, якби така людина існувала насправді, вона б гарантовано отримала премію “Батько століття”.

Однак помітно, що картина однозначно підводить нас до думки, що бути таким, як головний герой, у подібній ситуації зможе не кожен. Для цього треба мати відповідний характер вміти створити диво із звичайної буденності. При цьому нам також, вочевидь, пропонують наслідувати головного героя в усіх аспектах його поведінки і ставленні до життя. І в цьому місці, особливо після повторного перегляду, почала проявлятися і певна суперечливість показаного. Вона може критися в деталях, або ховатися за сильними емоціями, або спрощувати дійсність для того, щоб сюжет міг статися.

По-перше, за сюжетом доля прихильна до головного героя настільки, наскільки не прихильна вона, скажімо, до героя П’єра Рішара із кінокартини “Невдахи”. Саме ця його здатність “притягувати удачу”, яка формує череду збігів і знаків, приводить його до успіху у коханні. Та все ж добре, що йому попалася саме така героїня, яка оцінила його жарти. Чи не диво, що він за гарненьким личком розгледів її натуру з першого погляду? От я, наприклад, не оцінила б, мабуть, ні жарт із автомобілем, ані прихід у школу “інспектора” (незрозуміло, з якою метою). Адже вони лиш тягнуть за собою імовірні незручності або проблеми для героїні, але їх автор нічого не бачить за бажанням вразити своєю вигадливістю і неординарністю, яке дуже близько сусідить із відвертим егоїзмом. Таким чином, у глядача формується однозначний висновок: нав’язуй себе будь-якими способами, і тебе обов’язково полюблять, хоч насправді це далеко не так.

Так само герой створює собі своєю поведінкою проблему із відкриттям книгарні, яка потім незрозумілим чином сама вирішується. Так що виходить, що ці специфічні властивості його характеру йому ніяким чином не заважають, а навпаки, допомагають і рятують, хоч у реальному житті було б не так.

І так само, як героєві таланило у коханні, страшенно щастить йому і в умовах концтабору. Мінімальний контроль за пересуваннями, сліпі та глухі охоронці, син, якого мали б викрити стонадцять разів - це все настільки грає на руку, що історія про один із найтрагічніших епізодів війни перетворюється майже на казочку за мотивами. Відчуття реалізму знижується, що викликає певне знецінення того, що відбувається.

З іншого боку, колись давно, ще в юності я не помічала цієї нереалістичності, тому герой здавався хитрим, розумним, безшабашним, здатним поставити на кін усе і виграти. Його перемоги додавали йому плюсів, а зусилля - величності, а не демонстрували комічність і несерйозність того, що відбувається. Тож думається, що режисер, звісно ж, не прагнув образити або знецінити досвід справжніх в’язнів концтабору. Підозрюю, що і фільм знімався у першу чергу не для них, а для тих, хто хотів би винести щось оптимістичне навіть із такої теми і зрозуміти, що варто цінувати кожну мить життя і не опускати руки, хай там що.

До ідейного наповнення кінокартини також є купа питань. Так, врятувати психіку своїй дитині - це добре. Але як потім пояснити дитині правду? Хто цим буде займатися? Чи не надто важкий тягар буде покладено на цю людину? Чи автор пропонує зачекати із правдою до повноліття? І взагалі, чи настільки було необхідно взагалі приховувати від сина правду, постійно ризикуючи тим, що вона наздожене його різко і без підготовки? Відповіді нема.

Однак, навіть незважаючи на всі перераховані огріхи та сумнівні моменти, для мене цей фільм все ж лишається одним із найбільш достойних витворів кіномистецтва в усіх аспектах, завдяки неповторності та унікальності тих емоцій, які він допомагає відчути.

Оцінка: 9

Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію


У списках:

Обговорення (форум)

Ми в соціальних мережах:



Касові Збори, грн
(Квітень 11–14)

Сьогодні в кіно

Скоро в кіно

Форум

Останні рецензії


Нещодавно переглянуті:

Життя прекрасне (1997)