Lilia Omelianenko

Вівсянка проти картоплі фрі із рибкою на десерт

Легка і невимушена, тепла “лампова” комедія про одну розумну і спритну даму, її тупуватих “друзів” і пару вкрадених діамантів. Веселить глядача тонкими жартами на тему міжнаціональних відмінностей, і в той же час не оминає увагою стару добру буфонаду.

Найсильніше місце кінокартини - це акторська гра і чудові персонажі, нею створені. Перш за все, це сама Ванда (Джеймі Лі Кертіс) - панянка із сумнівними моральними принципами, неймовірною винахідливістю і неймовірною ж романтичною схильністю до іноземних мов. По-друге - це абсолютно шикарний Отто (Кевін Клайн) із його незмінним “Не називай мене ідіотом!”. Без Отто, навіть за участю Ванди, фільм втратив би відсотків 80 своєї привабливості, адже переважна більшість жартів, гегів та діалогів випливають із його абсолютно ідіотської поведінки. По-третє, адвокат Арчі Ліч - спершу підстаркуватий недалекий мужчина, зачарований увагою до нього молодої жінки, а потім… потім самі побачите.

Окремі сцени можна передивлятись нескінченно, наскільки вони шикарні у комедійному плані: вибачення Арчі перед Отто (а потім і Отто перед Арчі), сцени “італійського кохання”, діалоги в аеропорту, Арчі у чужій квартирі, усі сцени, присвячені спробам убивства старенької із собачками… і так далі.

Найслабше місце - як не дивно, сюжет, який, хоч і закручений вельми цікавим чином, але має ряд недоліків. По-перше, відсутність експозиції, що не дає нам можливості познайомитися із персонажами глибше, а одразу вкидає у вир подій, за якими до пори важко встежити. По-друге - задля комедійної складової персонажі потрапляють у ситуації абсолютно нереалістичні, із яких вони виходять так, як їм потрібно, виключно волею сценариста. Зокрема, під визначення підпадає і поведінка Отто з Вандою (якого Ванда видає за свого брата, але він постійно себе видає, і дивно, що оточуючі цього не бачать), і вся лінія зваблювання Вандою Арчі Ліча (така квінтесенція неймовірних збігів насторожила б будь-якого, а Арчі наче і не дурний дядько), і дивний суд над Джорджем.

Так, це все підвищує градус буфонади, і це почасти весело, але співпереживати персонажам бажання, тим не менш, не виникає. Не тому, що вони нехороші люди (хоч вони і правда нехороші люди), а саме через надуманість ситуацій, у яких вони опиняються. Так і кидає під час перегляду, немов на хвилях - прекрасні логічні сцени змінюються чимось абсолютно надуманим. Навіть фінал викликає сміх, але не захват. Саме тому фільм, на мою думку, не шедевр, хоча мав усі шанси ним стати.

Резюмую: якщо абстрагуватись і обов’язково відключити внутрішнього аналітика - однозначно сподобається.

Оцінка: 7


Коментарі:

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Ми в соціальних мережах:



Касові Збори, грн
(Вересень 13–16)

Сьогодні в кіно

Скоро в кіно

Форум

Останні рецензії