Про те, як харизма перемагає інтелект. Але насправ - Рецензія до фільму «В ефірі новини» / Broadcast News

Оскар - 1988, "Найкращий фільм", номінант
Золотий глобус - 1988, "Найкращий фільм-комедія/мюзикл", номінант

Епіграф: “Беда, коль пироги начнет печи сапожник, а сапоги тачать пирожник” А.Крилов

Фільм, по суті, не про новини, а про людські взаємини. Телестудія - це тло, яке насправді могло бути будь-яким. Через протиставлення образів не надто розумного, але харизматичного Тома, і талановитого, але менш симпатичного Аарона, нам, очевидно, намагаються донести ідею про те, що харизма перемагає інтелект, і це сумно, але не ми такі, життя таке.

Друга, доволі обширна, лінія, стосується особистісних взаємин новинного продюсера Джейн із вказаними вище персонажами, де їй доводиться зіштовхнутися із дилемою, знайомою багатьом жінкам. Без спойлерів її можна описати однією фразою: любов зла.

Фільм містить і непоганий інформаційний пласт, який знайомить із процесом новинотворення, а також демонструє парадоксальний, як на мене, факт - що телевізійний диктор у них - по суті начальство, відомий диктор - найвище начальство.

Парадоксальність полягає у тому, що, наприклад, при створенні фільму також є актори, зірки, яких усі бачать, але вони не являються творцями фільму. За кадром є сценарист, режисер і продюсер, і саме вони керують актором, який озвучує написане для нього. І хай актор - зірка, але він мало що вирішує (а іноді і взагалі не вирішує нічого). У світі новин нам демонструють абсолютно іншу ситуацію, де один диктор дає оцінку сюжетам у якості експерта, а іншого називають непрофесіоналом по суті через те, що йому пишуть тексти і підказують. Оскільки адекватність показаного ми перевірити не можемо ніяк, доводиться прийняти за аксіому твердження, що фільм каже правду.

Із плюсів: персонажі яскраві абсолютно всі, але пальму першості все ж віддам головній героїні, можливо тому, що у багатьох проявах вона схожа на мене, а спостерігати на екранах себе у ролі головної героїні дуже приємно, погодьтеся :-) Характер яскравий і абсолютно цілісний, і спостерігати за тим, як вона намагається вирішити свою дилему, дуже цікаво.

Гуморна складова теж непогана, переважно за рахунок тієї ж головної героїні, яка своєю поведінкою просто генерує комічні ситуації. Ну і не можна не згадати доволі цінний пізнавальний аспект.

Із мінусів: ідейна складова вийшла дещо гіршою. Адже сюжет подається таким чином, що ідеї, про які я писала вище, простежуються, але водночас їх реалізація сама ж ці ідеї частково заперечує.

Так, диктора не поважають за “непрофесіоналізм”, але з іншого боку, якщо він буде сам писати тексти і керувати процесом, то навіщо тоді репортери-автори і новинні продюсери? Диктора підозрюють у тому, що він не розуміє новин, яких читає, однак його поведінка свідчить про зворотнє, хай він і не володіє поки що всіма необхідними знаннями. Плюс герой сам розуміє, де його “стеля”, і не намагається вище неї стрибнути.

Та і не треба високого інтелекту для того, щоб навчитися читати новини, тут треба гарно виглядати у кадрі і мати хороші нерви, щоб не панікувати під час інтерв’ю. Хтось це може робити, а у когось не виходить, і саме тому хтось стає відомим диктором, а хтось лишається писати тексти. І річ тут насправді не у пріоритеті харизми над інтелектом (як намагається сказати фільм), а у придатності людини для тієї чи іншої роботи (що і демонструє фільм насправді). Просто кожен має робити свою справу, отримувати за це достойну оцінку і достойну платню. Бо якщо людина, яка не знає елементарних речей, отримує більше грошей і бонусів від життя, це і правда образливо.

Фільм намагається також проштовхнути ідею того, що принциповість - це добре, а емоційне маніпулювання - це погано, бо нечесно (хоч і може допомогти у кар’єрному зростанні) і не відповідає журналістським стандартам. З одного боку, це ідея правильна, тим більше, що паралельно піднімається питання того, де ж межа допустимого і як її не переступити, щоб лишитися при цьому хорошим журналістом.
Але при цьому факти, які демонструє фільм, на мою думку, свідчать про те, що маніпулювання по суті не було, все було відсотків на 99 чесно, просто треба сюжет одразу з двох камер знімати. Очевидно, мої межі допустимого виявилися трохи ширшими, ніж у авторів фільму.

Про те, як харизма перемагає інтелект. Але насправді не про те.