«Важка мішень» («Hard Target» (1993)) - Рецензія до фільму «Важка мішень» / Hard Target

Студія «1+1» уперше транслювала бойовик «Важка мішень» («Hard Target» (1993)) у Травні 2000-го року. Я вперше подивився у Серпні 2026-го року.
Стрічка має чітко розмежовану сюжетно-локаційну особливість (Жорстокі ігри в Міських джунґлях, Дорога смерти від Рендала до потяга, Мальовнича відлюдність і коні зі стрілами, Занедбаний об’єкт зі старими каруселями та голубами) зі своєю власною атмосферою (де все починається заново) і виразну ступенево-стверджувальну одержимість Шанса (Жан-Клод Ван Дамм — Jean-Claude Van Damme) та Фушона (Ленс Генріксен — Lance Henriksen). Коли протистояння сягнуло такого рівня, що Я вже геть опустив руки — з’явився справжній заспокійливий компонент в образі невичерпного згустка світлої енерґії-надії-впевнености дядька Дюве (Вілфорд Брімлі — Wilford Brimley).
Хоча за Своє життя всякого наслухався-надивився-начитався (особливо за роки Московитсько-Української війни), але все одно вразило з яким холоднокровним-безжалісним-холодним задоволенням-бажанням Фушон і Ван Кліф (Арнольд Вослу — Arnold Vosloo) катували й убивали. Крижана безсердечність Фушона символічно підкреслювалась Його бездоганно чистим-світлим-умебльованим маєтком з мистецько вишуканим інтер’єром і грою на фортеп’яно — се додавало страхітливо-жахливих барв і нот до його довершено безкомпромісно-нелюдської сутности.
Коли Я подетально розглядав трюки Жан-Клода Ван Дамма, то помічав обличчя та статуру дублера (чи різних дублерів). Романтика із заплющеними очима та гримучою змією запам’яталася, але сміявся з неї через кілка годин після перегляду (бо під час і навіть через деякий час відчував моральне зціпеніння).
Рендел (Еліотт Кінер — Eliott Keener) — це живий клясичний приклад Людини, Яка підписує й періодично закріплює своєю (а потім і чужою) кров’ю угоду з Дияволом. Охоплював суцільний страх, коли Місто відмовляло в допомозі передсмертному благанню, коли жертва бачила безвихідь і коли Місто спорожніло в день спроби утекти — це і є абсолютна влада, яка ніколи й нікому не вибачає помилок (саме тоді згадався роман Валер’яна Підмогильного «Місто», який Ми ґрунтовно вивчали в 11-й клясі на Українській літературі, а також твори Франца Кафки «Процес», «Америка [Зниклий безвісти]» і «Замок», які Ми швиденько пробігли в рамках біографії письменника на Зарубіжній літературі в 11-й клясі)! Але на всяку дію є протидія і Я був щасливий в кінці бойовика «Важка мішень» («Hard Target» (1993)).
Моя оцінка — 6 балів із 10-ти!