«Інферно» («Inferno» (1999)) - Рецензія до фільму «Інферно» / Inferno

«Інферно» («Inferno» (1999)) — американо-французький бойовик, який Студія «1+1» транслювала у Червні 2003-го року. Особисто Я вперше подивився цю специфічну стрічку в Серпні 2026-го року.
Люблю індіянські леґенди й саме тому перші кадри з Койотом і голосом давнини Мені сподобались (і викликали асоціятивні згадки окремих епізодів серіялу «Цілком таємно» («The X-Files» (1993-2018)) і поеми Генрі Лонґфелло «Пісня про Гаявату», яку Ми вивчали на Зарубіжній літературі в 10-й клясі). Гарна-атмосферна мелодія на початку й вельми мальовничий, хоча і суворий, пустельно-гірський краєвид із потрісканою землею тішили око й Душу. Палітра приємно-коричнево-шоколоадно-синьо-сизо-фіолетово-пурпурово-бузково-рожево-жовто-помаранчево-багряно-тютюнових переливів пустельної Ночи, Неба, Світанку, Сонця, Гір, вузької смуги бідного-спраглого рослинного покриву Пустелі додавали враженнєвої благодати. Красиво показаний парний рух мотоцикліста Едді (Жан-Клод Ван Дамм — Jean-Claude Van Damme) з Койотом і вельми магнетично-депресивно-притуплено-музично-інтонаційно-атмосферно прописаний-відтворений діалог Едді та Джонні «Шість пальців». А яке гарне-гармонійне злиття майже вбитого і присипаного сірими порохами небритого героя Жана-Клода Ван Дамма в сірій майці та блакитних джинсах на потрісканій землі — асоціятивно нагадало вбитого у ваґоні на сидінні небритого сивоволосого персонажа Тома Круза (Tom Cruise) в сірому костюмі й білій сорочці у фільмі «Співучасник» («Collateral» (2004)).
Оце поєднання Божественно-красивого й наче вкритого синьо-сизо-рожевим серпанком Неба із купчастими хмарами, присипаних порохами пустельного Пейзажу та віддаленого поселення з Церквою і кованою лавочкою, струнного бринькання у стані сюжетного спокою і вставки з Койотом на тлі Місяця під містичні ноти створюють органічний кіноансамбль із вкрапленнями індіянської музики. З гордістю додам, що все сказане атмосферно-довершено доповнює чудове українське двоголосся «Лідія Муращенко + Андрій Альохін».
Відтак, сюжет не мав для Мене жодного значення. Та Я його і не бачив, а ці галасливі мордобої та нетрагічно (а інколи комічно) зображені акти кривавої помсти йшли окремим паралельним сюжетним шляхом. Персонажі доволі індивідуально змальовані, а доросла комедійно-хтива сценка з підгляданням під вікном дуже знайома Мені. Я вже десь таке бачив, точно бачив — тільки не пригадаю де саме, але Я зайшов до Когось у гості, а по Телевізору оця сцена. Не пам’ятаю нічого до й нічого після…
Моя оцінка — 5 балів із 10-ти!