The Wife of Seishu Hanaoka - Рецензія до фільму «Дружина Ханаоки Сейшу» / The Wife of Seishu Hanaoka

Фільм є екранізацією роману Савако Арійоші, який заснований на реальних подіях.

Ханаока Сейсю (Hanaoka Seishū) — це реальна історична постать. Він був видатним японським хірургом періоду Едо (1760–1835). Він увійшов в історію як перша людина, яка успішно провела операцію з видалення ракової пухлини (мастектомію) під загальним наркозом (у 1804 році).

Драматична лінія роману Савако Арійоші, де дружина і мати лікаря стають піддослідними для випробування його анестетика («цусенсана»), має реальне історичне підґрунтя.

Хоча в основі роману лежать реальні історичні факти, питання про те, наскільки змагання між дружиною (Кае) та матір'ю (Оцугі) відповідає дійсності, є складнішим, ніж здається на перший погляд.

Чи було змагання «вигаданим»?
Сказати, що змагання між ними взагалі не існувало, було б некоректно, але так само неможливо стверджувати, що воно відбувалося саме так, як описано в романі.

Ханаока Сейсю був геніальним лікарем, але він не залишив детальних щоденників про своє сімейне життя. Оскільки історія особистих стосунків усередині родини практично не була задокументована, більша частина внутрішньої драми, конфліктів та діалогів у книзі — це художня реконструкція та інтерпретація Арійоші. Арійоші використовувала цей конфлікт як інструмент, щоб показати становище жінки в японському суспільстві того часу. Змагання за увагу чоловіка/сина стає метафорою того, як соціальні умови змушували жінок боротися одна з одною в межах обмеженого «домашнього світу».

Що є історичним фактом?
Історично достовірними є самі події, навколо яких розгортається напруга. Випробування анестезії це головний історичний факт. Дружина (Кае) та мати (Оцугі) справді погодилися стати піддослідними для перевірки безпечності препарату «цусенсан». Також історично підтверджено, що Кае в результаті цих експериментів втратила зір, що підкреслює реальність її жертви заради успіху чоловіка.
Сейсю, Кае та Оцугі справді поховані поряд, що створює візуальний образ їхньої нерозривної, хоч і драматичної, долі, який Арійоші майстерно використала у фіналі книги.

Отже, змагання між жінками — це літературна інтерпретація, яка допомагає читачеві або глядачеві екранізації відчути атмосферу того часу, але чи було воно таким «гострим» і свідомим у реальності, ми не знаємо. Для Арійоші це був спосіб дослідити тему жіночої самопожертви та конкуренції, що випливає з тогочасної структури суспільства. Тому це не стільки «відсутність змагання в реальності», скільки художнє підсилення реальних драматичних обставин їхнього життя.

Якщо дивитися на це не через призму сімейної драми, а через історію науки та медицини, то роль Кае та Оцугі стає абсолютно героїчною.

У 1804 році поняття «загальної анестезії» було чимось на межі магії та неможливого. Вони першими в історії погодилися прийняти препарат, який містив токсичні компоненти (зокрема дурман), не знаючи точно, чи прокинуться вони після цього. Вони стали «живим щитом» для медицини.

Кае знала про ризики. Її згода на експеримент — це акт найвищої довіри до професії чоловіка і розуміння того, що без анестезії хірургія залишається варварським методом, де пацієнт відчуває нестерпний біль. Вона фактично принесла своє здоров'я (втрата зору) у жертву прогресу.

Савако Арійоші в романі акцентує на їхній конкуренції, але в реальності ці жінки були інтелектуальними соратницями Ханаоки. Вони не просто «дружина і мати», вони були частиною дослідницького процесу. Без їхньої безстрашності Сейсю не зміг би відточити формулу «цусенсану».

Це був перехід від медицини, де пацієнт мусив терпіти біль, до медицини, де лікар бере на себе відповідальність за відсутність цього болю. Тому слід розмежовувати відображення епохи, але й не робити остаточних висновків до конкретної родини і повернути фокус з «жіночого суперництва» на етичний та науковий подвиг, який змінив світову хірургію.
Виходить, що в реальності конфлікт, можливо, був набагато менш значущим, ніж той факт, що обидві жінки були об'єднані спільною вірою у справу всього життя Ханаоки Сейсю.

Якщо говорити про інтерпретовану цінність роману і екранізації, то вона полягає в складній діалектиці. Якби це була лише історія про науковий подвиг, вона була б пласкою і героїко-пафосною, тоді як Арійоші (і режисери екранізацій) занурюються у «сіру зону» людської психології.

Межа між відданістю та одержимістю
У творі подвиг Кае та Оцугі нерозривно пов'язаний з їхньою одержимістю. Їхня самопожертва виглядає як дивна суміш:
- високої мети: вони щиро вірять у справу Сейсю, розуміючи, що він змінює світ медицини;
- сліпої відданості: водночас їхня готовність стати піддослідними — це й спосіб «приватизувати» його успіх. Той, хто більше ризикував, стає «ближчим» до генія. Це перетворює любов на своєрідне змагання за право бути його найважливішою опорою.

Амбіції як прихований двигун. Арійоші ставить дуже незручне запитання: чи справді це була жертва лише «заради людства»?
Для Сейсю це були професійні амбіції.
Для дружини та матері — це амбіції впливу. Бути дружиною або матір'ю великого лікаря — це найвищий статус у тогочасному японському суспільстві. Подвиг стає інвестицією в цей статус. Це змушує читача задуматися: чи не є наша найшляхетніша самопожертва частиною егоїстичного прагнення бути незамінними?

Ціна «великого успіху». Роман та фільм показують, що будь-який прорив у науці має свою приховану ціну. Трагедія зору Кае — це фізичне втілення цієї ціни. Вона втратила те, що давало їй змогу бачити красу світу, заради того, щоб її чоловік міг «бачити» всередині тіла пацієнта під час операції. Це показує, що прогрес часто будується на невидимих стражданнях близьких людей. Це деромантизує образ «великого вченого», показуючи, що за його спиною завжди стоять реальні люди з реальними, часто понівеченими долями.

Любов як інструмент боротьби. Найсильніша метафора твору — це те, як любов стає зброєю. В інших умовах ці дві жінки могли б бути союзницями, але структура того часу ставила їх у позицію конкуренток за (успіх і увагу Сейсю).

Саме цей конфлікт між величною метою (подвигом) та дріб'язковими людськими пристрастями (ревністю, амбіціями, змаганням за владу в домі) робить цю літературну та кіно історію такою «живою» і болючою. Вона не дає нам права дивитися на них як на бездоганних святих, але й не дозволяє вважати їх лише жертвами обставин.