- А твої батьки за тебе не хвилюються? - Та ні, - Рецензія до фільму «Джуно» / Juno

Оскар - 2008, "Найкращий фільм", номінант

Не здивуюся, якщо цей фільм спонсорувала якась пролайферська організація… але якщо і так, то це непоганий приклад того, як слід знімати подібне кіно: тонко, з позитивом, без надриву та істеричних криків. Менш із тим, явного посилу проти абортів фільм не містить, а неявний подано у доволі-таки гумористичному ключі. Просто всі жінки різні, неначе говорить фільм. Хтось буквально народжується, щоб стати матір’ю, а хтось ні. Благо, у благополучному американському світі кожна може знайти прийнятний для себе варіант.

Також фільм явно не намагається “виховувати молоде покоління” шляхом демонстрації проблем і перешкод, пов’язаних із ранньою вагітністю, адже по суті для головної героїні її стан ніяких особливих проблем не створює. Може, американське суспільство гідно прокачало скілл толерантності, може, нам просто демонструють разовий випадок, а може, підкреслюють, що тобі все під силу, коли ти маєш адекватних батьків, філософськи ставишся до життя і не схильна робити з мухи слона. В кінці-кінців, вагітність - це ж не привід не ходити в школу…

І, на диво, фільм не перетворюється на сопливу мелодраму-агітку про те, як у горе-матері прокидається інстинкт, і вона готова йому принести в жертву все на світі, що було б повчально, та водночас по-ханжеськи неправдоподібно. Він просто розповідає цікаву і доволі логічну історію про те, що всяке в житті буває, приправивши її дрібкою нервозного гумору і парою дрібок гумору цілком пристойного, чим приємно дивує.

Головна героїня, чиїм іменем названий фільм - це, звісно ж, основна окраса і зірка цього шоу. Дівчина, покинута мамою, яка живе з дещо флегматичним батьком, не може не розуміти, що в нього нова сім'я, а вона - лиш відголосок старої. Відчуття безпеки, яке одного разу було порушене, так просто не відновиш, хай навіть і батько, і мачуха добре до неї ставляться. Дівчата в такій ситуації рано дорослішають, звикають вирішувати свої проблеми самостійно, і ця звичка визначає всі вчинки нашої героїні, починаючи від явно ініціативної поведінки у стосунках, і закінчуючи тим, як вона, не задумуючись, бере на себе вирішення питання власної незапланованої вагітності, намагаючись створювати рідним якомога менше проблем, і вони, по суті, платять їй тим самим.
Так що, хоч нашу героїню і не можна назвати повноцінним прикладом для наслідування, та її поведінка викликає однозначну симпатію. А ще від батька вона успадкувала характер і дещо іронічний погляд на світ, що всіляко допомагає їй приймати життя таким, як воно є.

У певному сенсі антиподом Джуно виступає Марк, майбутній всиновлювач, який начебто схожий на нашу героїню і має з нею купу спільних інтересів, але у віці близько 40 років виглядає менш зрілим, ніж вона. У якийсь момент ця 16-річна, ще наївна, дівчина із докором скаже йому: "Ти ж дорослий!", щиро не розуміючи, що здатність брати на себе відповідальність за власні вчинки не завжди корелює з віком. У той час, як Джуно твердо приймає важливі у її житті рішення і неухильно їх притримується, Марк немовби чи то до кінця не розуміє власних бажань, чи то не довіряє власним відчуттям, але на виході буквально перевзувається в повітрі. Менш із тим, краще пізно, ніж ніколи.

З іншого боку, мабуть, якраз для юних людей і характерна така категорична впевненість у собі та власних вчинках. Коли тобі 16, ти віриш, що в тебе ще все попереду, і іншим разом ти обов'язково все зробиш як треба. Коли тобі 40, ти можеш довго зважувати всі за і проти, а так нічого і не вирішити, побоятися вчергове зробити помилку і втратити останній шанс на власне щастя, що б це не означало. І так іноді не вистачає цієї юної та абсолютно безпричинної впевненості в тому, що те, що ти робиш - правильно… так хочеться зберегти її і з роками не втрачати...

Резюмую: Навряд чи дана кінокартина тягне на шедевр, але вона створює світлий і позитивний настрій, навіть оперуючи такою нелегкою і доволі полемічною темою.

- А твої батьки за тебе не хвилюються? - Та ні, я вже залетіла, що ще я можу натворити?