Відродження жанру - Рецензія до фільму «Тигр підкрадається, дракон ховається» / Crouching Tiger, Hidden Dragon

Оскар - 2001, "Найкращий фільм", номінант

Із Вікіпедії: “Уся - пригодницький жанр китайського фентезі з багатою демонстрацією східних єдиноборств… Дія уся розгортається в особливому вигаданому світі, який населяють майстри єдиноборств, об’єднані в різноманітні клани, секти та школи. Закони та суди у даному світі за визначенням неспроможні виконувати свої функції, тому найблагороднішим та найсильнішим бійцям доводиться самостійно підтримувати правопорядок. Іноді ця задача випадає герою, який, переживши велике горе, з честю проходить всі випробування, щоб стати “найкращим майстром єдиноборств” в усьому Китаї. В інших випадках сюжет побудовано на перипетіях боротьби між благородним майстром єдиноборств і його сильним, але позбавленим благородств суперником”

Слід також розуміти, що фільми жанру уся демонструють східні єдиноборства у фентезійному ключі, наділяючи героїв неймовірною реакцією, фізичними даними та навіть відносно магічними здібностями, що дещо відрізняє їх від відносно реалістичних фільмів про кунг-фу (яскравими представниками є фільми за участю Брюса Лі), що прийшли їм на зміну з середини 1970-х і майже повністю витіснили їх після 1985 р. і десь до 2000 р. - до виходу на екран кінокартини “Тигр, що підкрадається, дракон, що ховається”.

Усе написане вище бажано б прочитати на Вікіпедії ще до перегляду, щоб не задаватися приземленими питаннями на кшталт того, чому герої та героїні бігають по стінах і літають над дахами, навіть не намагаючись страждати від гравітації, і чому при цьому жанр фільму аж ніяк не пародія. Адже, імовірно, що цей фільм, із його дещо символічними правилами та законами, деяким людям дивитися просто протипоказано, а дехто просто у процесі перегляду зрозуміє, що це абсолютно не його жанр.

Тим не менш, якщо абстрагуватися від бойових польотів, красивих китайських костюмів та стилізовано-пафосних діалогів, покликаних занурити в атмосферу, історія, як на мене, доволі проста і говорить стильною мовою про прості речі. Про те, що без правил ми б далеко не зайшли, просто хтось їх собі встановлює сам, а хтось живе за чужими. Про те, що “велика сила - велика відповідальність” (привіт Людині-павуку). Про те, що гординя - згубна пристрасть, здатна згубити її носія та ще багатьох людей, якщо не пощастить. Якось так.

Вказані ідеї передаються в діалогах і подіях, доносяться до глядача проникаючою східною стилістикою, але, на жаль, не цікавою та захоплюючою, або ж нетривіальною, історією. Фільм неначе милується сам собою, своєю красою, виваженістю, міфологічністю та, вочевидь, купою фольклорних та кінематографічних відсилок, але при цьому звертає доволі мало уваги на доволі стереотипних і місцями навіть картонних персонажів, яким, на мій смак, доволі складно співпереживати саме через їх відстороненість від глядача і пафосну стильну нереалістичність (імовірно, це також специфіка жанру).

Можливо, треба бути більш підготовленим глядачем, щоб повноцінно його зрозуміти. І можливо, десять номінацій на премію “Оскар” були дані все ж за культурний код та внутрішній зміст, який змогли глибоко оцінити зацікавлені професіонали, а не просто за спробу відродити жанр, колись популярний, зокрема, на Тайвані (батьківщина режисера). Кажуть, що у ньому є мінімум три смислові пласти, і кожен глядач може, доклавши певних зусиль, докопатися і до найглибшого з ним. Але цим глядачем точно буду не я.