“Тувалу” – перевалочний пункт, своєрідна “країна німих”, на шляху Чулпан Хаматової у пошуках омріяної нею та Діною Корзун “країни глухих”, де всі до одного щасливі. На деяку мить здається, що цей непевний об’єкт тотального бажання вже десь поруч. З’ясовується, що в “Тувалу” в умовинах повної антисанітарії біля занедбаного басейну, також можна бути щасливими. Але не така наша Чулпан – щастя, що поруч, їй не потрібне. Вона напружує всю свою акторську майстерність задля того, аби глядач зрозумів, що її героїня заслуговує на боротьбу і перемогу. Чулпан виразно закочує оченята, морщить чарівне личко і активно жестикулює. Розмовляти – не розмовляє, бо тексту в неї небагацько, власне, як і в решти з персонажів. Вони розуміють одне одного без слів у своїй спільній справі “дурнебайдикування”. Але про що йдеться у стрічці, розтлумачити не так уже й просто. Тим, хто бажає зрозуміти драматургійний розвиток подій у фільмі, я б рекомендувала розпочати з вивчення “норм безпеки поводження на воді”. Змісту (сенсу) в цих правилах не більше, ніж у картині, однак у ній також йдеться про водні забавки.
Ірина Побєдоносцева
У Яна Небеля - низка неприємностей. Йому досить складно знайти в собі сили щоб жити. На щастя, поруч з ним в скрутну хвилину знаходиться його знайома Віра і колега по роботі Бадді.
Вшанування Віма Вендерса Лісабону та кіно. Звукооператор отримує загадкову листівку від друга, який саме знімає фільм у Лісабоні. Він вирушає через Європу, щоб знайти його і допомогти.
У розділеному Берліні ангели Даміель і Кассіель невидимо блукають вулицями, спостерігаючи за життям людей та чуючи їхні думки. Вони бачать світ у чорно-білих тонах, не відчуваючи ні болю, ні радості. Їхнє вічне існування змінюється, коли Даміель зустрічає прекрасну циркову акробатку Маріон. Раптом ангел починає мріяти про кольори, дотики та смаки людського життя. Перед Даміелем постає вибір між вічністю та миттєвістю, між спостереженням та участю у людському бутті.
Фільм розповідає про групу підлітків, які дізнаються про те, що один з них вбив свою дівчину з їх же кола і залишив тіло на березі річки. Вони змушені вибирати між дружбою і громадянським обов'язком, вирішуючи повідомляти чи ні про вбивство владі...
Під час Каннського кінофестивалю 1982 року Вім Вендерс по черзі запросив своїх колег для інтерв'ю в кімнату, де був спеціально поміщений телевізор як головне джерело загрози для кіно.
Вендерсу були цікаві не тільки відповіді колег, але і їх реакція на присутність телевізора. От чому узяті інтерв'ю неможливо видати у вигляді книги або радіопередач. Це треба бачити.
Я Христина. Мені 14 років. Більшість моїх друзів наркомани. Перший раз я спробувала наркотики, щоб зрозуміти, навіщо їх приймає мій хлопець... З тих пір пройшло кілька місяців.
Я утомилася щодня шукати дозу. Я і мій хлопець пробували зав'язати... Троє моїх знайомих уже вмерли. Невже я наступна?