«Генріх V» («Henry V» (1989)) - Рецензія до фільму «Генріх V» / Henry V

«Генріх V👑⚔️🏰» («Henry V» (1989)) — велична британська постановка однойменної історичної хроніки Вільяма Шекспіра, яку УТ-1📺 показував у кінці Грудня 1997-го року (Моя 11-та кляса) і повторював у кінці Липня 1998-го року (Мої вступні випробування до Технікуму).
Так, Я вже був дорослішим і двічі (майже поспіль) подивившись, зумів оцінити картину більш-менш усебічно й порівняти з побаченим у кінці Грудня 1992-го (рівно п’ять років тому на УТ-1📺) фільмом-виставою «Король — Генріх V👑🛡️🗡️» («Henry V» («The Chronicle History of King Henry the Fift with His Battell Fought at Agincourt in France») (1944)). Я тоді майже нічого не знав про Лоуренса Олів’є і зовсім нічого про Кеннета Брану (Я навіть не знав, що Він — Кеннет Брана). Постановка Лоуренса Олів’є була значно легшою для сприйняття, менш напруженою, більш сценічно-ігровою та навіть загравальною із глядачем і не такою жорстокою як фільм Кеннета Брана. Ну і, звісно, на Лоуренса Олів’є можу дивитися вічно — Мій візуальний ідеал. Тут Кеннет Брана «насухо» програє! Станом на середину 2026-го року Я більш ознайомлений із творчістю Лоуренса Олів’є та Кеннета Брани (головним чином передивляючись фільми за Їхньою участю, а з Інтернету тільки загальну інформацію почерпнув). І в Мене складається враження, що Лоуренс Олів’є був закоханий у театр📜🎭 і жив сценізаціями та кінопостановками📽️🎞️. Він любив творчість Вільяма Шекспіра і творив так, як бачив, хотів і відчував, не оглядаючись по боках та не порівнюючи Себе із Кимось (але це тільки Моє враження і воно може бути помилковим). Саме тому, Його ролі були природно легкими — себто, легко Йому давалися, буквально розчинявся у персонажі та сюжеті, і Я це завжди відчував через екран. Я не бачив Актора — Я весь час бачив різних героїв із неймовірно вродливим обличчям (і тут серед зарубіжних акторів сього рівня майстерности сягнув тільки Ален Делон).
Кеннет Брана, на Мою думку, весь час озирався на роботи Лоуренса Олів’є. Я це акторське (сугубо акторське) напруження-роздування запримітив у Кеннета Брани як уперше звернув на Нього увагу та запам’ятав Його обличчя — саме у фільмі «Генріх V👑⚔️🏰» («Henry V» (1989)). Тепер стосовно самої картини — ніхто не приватизував Шекспіра і кожен може сценізувати й екранізувати Його твори. Кеннет Брана дуже серйозно та ґрунтовно підійшов до роботи й від першої до останньої хвилини відчувається серйозніть і відповідальність. Всі костюми, сцени, фрази, міміка, інтонація, локації, декорації, музичний супровід — професійно продумані, узгоджені, переглянуті, перевірені, відточені, вилизані, відшліфовані. Не має нічого та нікого зайвого. Окремі актори (як от Емма Томпсон, Джуді Денч і Дерек Джекобі створені для гри у п’єсах Вільяма Шекспіра).
Я не бачу Кеннета Брану у жодний із прочитаних драмах Шекспіра, Він для Мене геть чужий у ролі Генріха V-го, а Його гра неодноразово «колола шпилькою», що щось не так — і це попри Мій неодноразово застиглий погляд на Його доволі сильних зламах емоцій-міміки, що наче хотіли «мурашками» та «морозом» пробратися Мені попід шкіру.
Сподобалася ідея з Автором. Були моменти, коли котилися сльози з усвідомленням нелюдської жорстокости…
Моя оцінка — 7 балів із 10-ти❗