marvin2008
модератор
Знайдено 182 результати 
Головною перевагою цієї молодіжної комедії (з елементами драми) є досить характерні персонажі, які запамʼятовуються вже після кількох сцен. Тут зібрані типові архетипи подібних стрічок – герой-альфа, герой-гамма, героїня-альфа, героїня-бета, пубертатні підлітки, мудрі прибиральники, жорсткі тренери тощо. Навіть одиничні сцени з викладачами дуже запамʼятовуються.
Ставлю цьому фільму 7/10 – де дуже висока оцінка для такого жанру, саме через характерність персонажів.
Легкий фільм, але з глибокими сенсами. Попри свою нібито поверхневість та сповненість жартами стрічка-комікс насправді розповідає про суспільну проблему, яка стосується кожного з нас. А саме щоденне носіння невидимих масок, аби відповідати запитам безликого соціуму. Під цими невидимими масками ми ховаємо свої справжні бажання, свої образи та прагнення, свої страхи і взагалі щирих себе. Так і живемо – десь змовчати, десь стерпіти, десь проявити удавану доброту тощо.
Але що, якщо цю невидиму маску, котра постійно нас пригнічує, замінити на іншу, яка власне відкриває наше справжнє єство? Про це згодом.
Таким несправжнім життям і живе банківський клерк Іпкісс з Edge City, терпить своє начальство, хамовитих перехожих, хитрих співробітників, злу господиню квартири, де він знімає кімнату. Іпкіс пригнічує свої бажання і не вірить що он та білявка, одна з клієнток банку, здатна взагалі звернути на нього увагу. Єдиною його розвагою є мультики і пес Майло.
Але в житті є багато випадковос ... тей. Все змінюється, коли Іпкіс знаходить чарівну маску чи то маска знаходить його. Маска родом зі Скандинавії, 5-6 століття нашої ери, нібито давньоскандинавського бога Локі, якось повʼязана з Вальгаллою та Одіном. Але всі ці подробиці від скептичного професора нас мало цікавлять, адже найбільш очікувані моменти у фільмі – це перетворення сірого клерка Іпкіса в яскравого The Mask. Таких перетворень у фільмі всього декілька і вони, як на мене, є найбільш очікуваними моментами.
І про справжнє єство. У фільмі процес одягання маски це насправді знімання всіх своїх масок. Іпкісс з одяганням маски одразу робить те, про що напевно мріяв щодня – потанцювати з тією білявкою, заробити (або швидко отримати) великі гроші, у комічний спосіб познущатись зі своєї господині помешкання, дрібних бандитів коло свого підʼїзду та з поліції і дідько знає про що ще, якби фільм був довшим. Скидає маски не лише Іпкісс. Головний антагоніст теж встигає перевтілитись і відкрити своє справжнє єство. Вже будучи злим, він перевтілюється просто таки на потворного демона, який пригнічує всіх навколо. Песик Майло теж встигає перевтілитись і зробити те, що його хазяїн завжди йому забороняв. Фільм залишає нас із питанням "А як би поводився той чи інакший персонаж, якби одягнув маску?"
Ставлю оцінку 9/10. Мені не подобаються мʼюзікли, елементи яких можна знати у Масці, але загалом сцени із танцями та музикою не затягнуті і завжди завершуються чимось дуже кумедним. Фільм краще переглядати в оригіналі, адже Маска часто імітує різні акценти.
Якби не слава першої частини, то ця виглядала б як якась дипломна робота студентів-першокурсників провінційного театру десь в Каліфорнії.
У другій частині багато дефекації та вомітації. Чомусь це, за задумом авторів, має бути смішно. І якщо справді смішних сцен у цій стрічці небагато, то гра деяких акторів, як от Анни Ферріс, все рятує.
Фільм-пародія, який власне став певною іконою для пародіювання жахастиків та загалом фільмів про тінейджерів. Тут зібрані більшість архетипів саме американських фільмів подібних жанрів. Це, наприклад, вбивця, який ховається в неочікуваних місцях, гурт тінейджерів, які кудись вибираються на машині за місто, корумпована поліція, це й архетипи персонажів – цинічна красуня, реґбіст-альфа, звичайна незаймана дівчинка, яка про щось здогадується тощо. Але все це подається настільки очевидно та недолуго, аби глядач дивувався саме з очевидності та недолугості ситуації, а не з її характеру.
Стрічка сповнена примітивними, інколи навіть смішними, жартами, здебільшого сексуального характеру. Інколи жарти навколо сексу переважають над жартами про жахастик. Недолугість та очевидність переслідують нас до кінця фільму, хоча завершення досить неочікуване, але найуважніші глядачі зрозуміють все ще від початку фільму...
Хворий і цікавий жахастик, в якому йдеться про психологічні травми жінки, яка переживала їх від самого дитинства. Спочатку було відчуття чогось містичного, але містики тут немає, все дуже навіть реальне, що ще більше жахає під кінець фільму, адже повна картина всього, що відбулось, нам відкривається лише під кінець. Фільм досить своєрідний, варто переглянути.
Задум фільму досить цікавий – подорож до ядра Землі і спроба його знову "запустити". Те, що відбувається під земною корою, а тим більше у земному ядрі, є більшою загадкою, ніж космос. І ця тема досить мало розкрита у фільмах sci-fi, адже здебільшого домінує або дослідження космосу з прибульцями або якісь біо- генетико- дослідження.
"Земне ядро. Кидок у пекло" (досить епічна, майже фентезійна назва) побіжно пояснює будову земної кори та роль ядра у формуванні магнітного поля Землі і як воно нас захищає від космічної радіації. Власне, все у цьому фільмі якесь побіжне. Досить недолуге приземлення спейс-шаттла (яке відношення шаттл має до земного ядра, зрозумієте переглядаючи фільм), дуже стереотипова поведінка агентів секретних спецслужб та вояків армії США, хакера Сноуден wannabe, і звісно ж того самого генія-вигнанця, про якого всі давно забули, але без якого врятувати світ не вдасться.
Тож всі персонажі у зборі, кожен вносить щось своє у місію до ядра Землі і ... ось вона починається. Все йде, як по маслу (дослівно, адже корабель розтинає земну кору, як гарячий ніж масло). Але потім починаються деякі негаразди, які дуже слабо розіграні, як і любовна тема...
Вже десь ближче до кінця фільму я очікував на якихось лепреконів у земному ядрі, але вони не зʼявились. І добре, бо фільм і так сповнений моментів, від яких тільки розводиш руками (а що, так можна було?).
4/10. Дуже цікавий і навіть захопливий задум, але побіжність сюжету все нівелює. Варто переглянути, якщо втомились від космічних тем.
Саме так, без OnlyFans цей фільм не мав би жодного сенсу, але ще два десятиліття тому все було зовсім інакше. Фільм "Сусідка" знятий в епоху, коли соціальні мережі були у зародковому стані, фільми переглядали на касетах VHS, спілкувалися безпосередньо дзвінком у двері, а не миттєвими повідомленнями. Але це лише технічний фон цього фільму.
Щодо сюжету, то тут все досить клішовано – американський коледж, випускний рік, цнотливий головний герой, друг-ботанік і друг-збоченець, спокуслива красуня-блондинка та її темна історія життя. Все ніби клішовано, але вже на початку сюжет розвивається досить цікавим чином. Ми ніби знаємо, чим все має закінчитись, але тут є багато несподіванок і навіть досить смішних і водночас не вульгарних моментів.
Фільм "Сусідка" знятий у часи, коли правила політкоректності ще не були написані для деяких розділів суспільних відносин, тому з перспективи 2025 року його переглядати ще цікавіше. І що є трохи дивним, але "The girl next door ... " з немалою кількістю оголених циць і дуп можна переглянути на Netflix.
Фільм для травневого настрою, як раз коли наближається час випускних :D
Термінатор вже не зупиняє повсталих машин, а лише абʼюзерів, які за допомогою роботів задовольняють свої низькі потреби. Дивно, що фільм є в категорії жахів. Як на мене, то це комедійний трилер з елементами романтики. З бюджетом в 10 мільйонів доларів впорались дуже добре. Завершення трохи розчарувало.
Серіал з досить стандартним сюжетом, який чимось віддалено нагадує фільм "Love Actually". Проте має багато плюсів та весь час підтримує відчуття певного очікування. Переглядати напрочуд легко, адже кожна серія досить коротка і минає, як музичний кліп. І хоча серіал розважальний, але не переповнений примітивними жартами і подекуди навіює навіть філософські роздуми про власні життєві моральні вибори та вчинки. До цього всього додається казкова атмосфера Норвегії.
З мінусів. В кожній серії присутня інʼєкція сучасної суспільно-політичної адженди, яка інколи видима, інколи ретельно прихована. А інакше цей серіал не потрапив би на Netflix.
8/10. Дуже легкий серіал якраз для перегляду перед Різдвом.
Другий "Аватар" захоплює бездоганною графікою, але водночас відлякує занадто яскравими кольорами. Планета Пандора справді виглядає, як рай і можливо щось таке справді існує у сусідній з нами зоряній системі.
Це фільм для сімейного перегляду, легкий бойовик, навіть без затягнутих сцен з бійками, якими характеризуються власне американські фільми. Це також фільм для екоактивістів, які будуть в захваті від захисту китів на Пандорі та екологічно чистого життя її племен. Сюжет тут досить легкий і передбачуваний: показали дітей – значить з ними трапиться якась халепа, показали човен людей і кит – значить кит допоможе знищити той човен, показали якусь медузу – значить вона допоможе когось врятувати.
Під час перегляду мене не полишало враження, що деякі аватари дуже сході на орка Азоґа з Хоббіта.
Ніколи не грав в жодну з ігор серії S.T.A.L.K.E.R., але не слідкувати за релізом другої частини було неможливо, адже це набагато більше, ніж просто гра. Я настільки занурився в огляди гри, історію її розробки та випуску, що почав шукати додаткові матеріали на цю тему. Цей фільм є чудовою екранізацією того, що я читав у оглядах та дивився на десятках стрімах.
Дуже тішить той факт, що український культурний продукт стає окремим сформованим феноменом серед західної авдиторії та формує похідні твори. Окреме велике дякую американцям за українську мову у фільмі. Із бюджетом у 340 тисяч доларів фільм вийшов набагато цікавішим, ніж останні фільми всесвіту Марвел. Сподіваюсь, буде продовження.
Про що взагалі цей комікс? Сценаристи та продюсери геть втратили фантазію на щось нове і продовжують паразитувати на попередніх ідеях та затертих кліше. Якби не бюджет у шалених 200 мільйонів доларів, то яким би взагалі вийшов цей комікс?
Гаразд, може без перегляду попередніх серій Дедпула та Людей ікс важко розуміти мотиви головних героїв, постійні посилання на попередні серії тощо, але дідько, загалом весь цей потік американського матюччя, пластикового пафосу, банальних бійок, посилань на сучасну суспільно-політично адженду важко було додивитись до кінця.
Фільм змушує ще раз замислитись над своїм життям, над людьми і подіями, які нас оточують, і задатись питанням чи ми справді діємо згідно з власною волею чи події розгортаються випадково і можливо на це все якось вплинути?
"Шоу Трумана", переглядаючи його наприкінці 2024 року, видаватиметься дуже добрим фільмом з геппі-ендом в кінці, адже із сучасними технологіями віртуальної реальності та ШІ можна створити таке шоу, вихід з якого буде неможливим.
Фільм дуже нагадує сучасний "Персонаж".
Якось дивно, що я натрапив на цей фільм лише зараз, майже 10 років після його релізу, адже свого часу слідкував за кожним оновленням серії.
Суперфорсаж за півтори години швидко переповідає нам історію сімʼї Серенто, висміюючи та пародіюючи культові сцени з першої, другої та пʼятої частин. В кожному з головних героїв цього фільму ми впізнаємо головних персонажів справжнього Форсажу. І хоча сцени тут перемішані, фанати серії впізнаватимуть кожну з перших кадрів.
Спецефекти тут жалюгідні, але не через обмежений бюджет, а власне задля створення кумедної та пародійної атмосфери. Жарти посередні, хоча є і смішні. Актори чудові, особливо Шантель Віславські. До речі, куди вона пропала?
6/10. Фанатам серії Форсаж обовʼязково до перегляду.
Пʼята і остання частина "Печери Золотої Троянди" про пригоди принцеси Фантагіро. У цій частині Фантагіро не зі своєї волі стає певного роду "варягом" або мігранткою до нового для неї світу. Світу, де дивний тип, якого головна героїня дослівно назве буратіно, полює на дітей, аби стати людиною. Від деяких сцен із полюванням на дітей стає якось ніяково, немає бажання навіть коментувати ті сцени. Також надзвичайно дивною є сцена із тортом, ніби дитяча, але водночас дуже доросла.
Загалом світ, в якому відбуваються дії пʼятої частини, має сетинг Карибів та світу піратів. Головний антагоніст прибуває на свого роду летючому голландці і в загальному все дуже нагадує "Піратів Карибського Моря", які зʼявились декілька років згодом після цього фентезійного фільму.
Але головне в цьому фільмі не сетинг і не пірати. У цій частині піднімаються філософські та екзистенційні питання про існування душі, боротьби за ідеали, а не гроші, подолання важкого минулого та пита ... ння віри у світліше майбутнє. Фантагіро стає менш сентиментальною, її повністю втягує вир пригод.
Проте цій частині бракує сильних персонажів. Тут менше фентезійного синкретизму, ніж у попередній, четвертій частині, але й також менше сильної акторської гри. Темна чаклунка зʼявляється епізодично, а інші головні герої, окрім Фантагіро, якось ніби не запамʼятовуються. Як і попередня частина, пʼята виходить за межі класичного європейського фентезі.
Я, до речі, теж хотів би хотів мати такий корінець, аби викликати таку Фантагіро.
Загалом 7/10. Краще, ніж четверта частина, але слабша, ніж перші три, які є ядром всієї серії "Печери Золотої Троянди".
І про загальну оцінку всіх пʼяти серій – 8/10.
Важливі мотиви всіх пʼяти фільмів: рослини і звірі, які розмовляють, дітлахи, яких викрадають, сила кохання, яке долає будь-які труднощі, темна магія, яка прагне влади, принцеса-воїн, яка красива настільки ж, наскільки ж смілива і спритна, лицарі, васали і феодали.
Загалом, акторська гра у всіх серіях чудова, особливо у перших трьох. Найбільше запамʼятовуються звісно ж Фантагіро, Тарабас, темна чаклунка, біла чаклунка у вигляді гуски, кінь головної героїні, її камінь-говорун.
Фільм передає дух кінематографу 90-х минулого століття, коли компʼютерна графіка або була дуже дорогою, або ще не настільки проникла до кінематографу. Костюми та декорації можуть видаватись кумедними, як і імітації звірів та рослин. Але фентезі є фентезі – тут потрібно власне фантазувати, мріяти та відчувати.
За останні десятиліття ми звикли до голлівудських і нетфліксівських (така дефініція взагалі існує?) канонів фентезі, до усталених канонів краси і понять про сміливість, кохання, відданість та загальну поведінку головних героїв. Фантагіро нам показує класичну поведінку головного героя, вічні мотиви, до яких можна повертатись у будь-який час та в будь-яку епоху. У пʼяти фільмах "Печери Золотої Троянди" немає відвертих сцен сексуального характеру, якими рясніє сучасне фентезі, тут немає відсічених голів, прутнів і оголених перс. Фантагіро не всесильна і не перемагає декількома ударами легіони ворогів, вона не хизується своїми стегнами і грудьми, але у кожній серії вона приваблюємо власне своїми очима та усмішкою.
Так, це дитяче фентезі. Діти сприймуть серію фільмів про Фантагіро, як пригоду, їх лякатимуть різні чаклуни і почвари, вони переживатимуть за інших дітлахів. Але водночас це доросле фентезі. Дорослі перейматимуться за моральні вибори головних героїв, уболіватимуть за Фантагіро та її друзів, дивуватимуться силі кохання та любові, які випромінює ця чудова принцеса, в яку важко не закохатись. Після пʼяти частин залишається стійке бажання повернутись ще раз у той світ, переглянути ще раз хоча б перші три частини, побути ще трішки часу із Фантагіро та іншими героями.
15 годин класичного фентезі у італійському виданні. Дуже раджу до перегляду.