marvin2008
модератор
Знайдено 182 результати 
Деякі фентезійні саги мають завершуватись трилогією, щоб наступні частини не псували загального враження про твір. Це ж стосується четвертої частини про принцесу Фантагіро. Тут фентезійний світ виходить далеко за межі європейських казок та легенд, якими властиві три попередні частини. У четвертій частині зʼявляється тайсько-китайський світок, переповнений квітами та папугами, що якось аж занадто контрастує з головними героями – прибульцями із суто європейського світу.
Можливо, комусь такий фентезійний синкретизм і буде до вподоби, але, як на мене, краще було б залишатись у європейському сетингу, в якому перебували три попередні частини.
Звісно, гра акторів тут залишається на високому рівні, але від деяких (фавна наприклад) якось стає ніяково.
Є ще пʼята і остання частина цієї саги. Можливо, саме вона залишить таке ж позитивне враження про всю сагу, як і її перші частини.
У третій частині "Печери Золотої Троянди" принцеса Фантагіро зіштовхується з неабиякими життєвими труднощами і важкостями моральних рішень. Третя частина значно темнішає у порівнянні з двома попередніми. Тут зʼявляються елементи темного епічного фентезі та готики, але водночас зʼявляється дитячий мотив, від якого інколи стає ніяково.
Злий і могутній чарівник Тарабас (яке цікаве імʼя) бореться зі своїм комплексом Едіпа (якщо так можна окреслити його стосунки зі своєю матірʼю) і наприкінці цієї частини йому навіть вдається його побороти.
Цей фільм, як і дві попередні частини, є цікавим виразом класичного фентезі, хоча тут більше підземель, злих чаклунів, ще більше чарів, різних чарівних істот, а також незрозумілих воїнів, схожих на китайських середньовічних гвардійців. Як на мене, темна чарівниця (не Xellesia, а та що в шоломі єдинорога) найкращий персонаж у цій частині – неймовірна акторська гра та експресія.
8/10. Дуже рекомендую переглянути прихильникам класичного фентезі.
Друга частина фентезійного роману про принцесу Фантагіро та її пригоди. Цей фільм зокрема та серія загалом нагадують нам справжні канони класичного фентезі – магічні створіння, злі та добрі чаклуни, принци та принцеси, кохання та відданість, замки та підземелля. Це те справжнє фентезі, яке у своїх основах ще не позбулося чарівності європейської казки і до якого ще не проникли елементи сексуалізації та навіть порнофікації (чи здатні ми уявити сучасне фентезі без циць, прутнів, злягання, відсічених голів, тощо?).
Звісно, сучасному глядачеві деякі сцени здаватимуться надто затягнутими, бо загалом цей фільм складається з двох серій по майже півтори години кожна, спецефекти та костюми комічними, битви та сутички не видовищними, але головне у цьому фільмі не це, і навіть не епічний розмах, а ідея і віра у віддане кохання, яке не здатні здолати ніякі темні чари.
9/10. Щось у цьому фільмі є від історії про Ромео і Джульєтту, багато чого від деяких європейських казок, гра акторів загалом ... чудова, особливо неперевершеною є темна чаклунка. Дуже рекомендую цей фільм до перегляду.
Романтичне середньовічне фентезі італійського виробництва зі всіма властивими архетипами жанру: королі, замки, принцеси, печери і підземелля, чаклуни і магія, лицарі і війни, чарівні предмети і звірі, котрі розмовляють людською мовою.
Спецефекти, які зображують магію та перевтілення, тут виглядають кумедно, від яких іноді стає ніяково. Але не у них справа, це всього лиш тло фентезійної історії про бунтівливу принцесу на імʼя Фантагіро, яка проходить шлях від вигнання із родинного замку до віднайдення справжнього щастя.
Чим є всі ті випробування, через які проходить Фантагіро? Це ніщо інше, як архетипи дорослішання дівчини, її цноти та відданості. Її називають "хлопчиком у спідниці" і вона справді так поводиться упродовж двох серій цього епізоду. Але Фантагіро у будь-якому амплуа випромінює жіночність, яку вона інколи намагається приховати навіть під важкими лицарськими обладунками. Але щоразу її немов "видають" її очі. Фантагіро не піддається на вмовляння ста ... рших сестер скоритися долі, проявляє гостру непокору, коли її відправляють працювати до кухні, проявляє прагнення бути лицарем і тримати меч замість вишивки, врешті через багато перипетій вона знаходить своє щастя.
Коли я переглядав цей серіал вперше ще в далеких 90-х, то назвав би Фантагіро моєю "краш". Але я тоді ще не знав цього слова, та й поняття, яке воно із собою несе.
9/10. Чому така висока оцінка? Через моє субʼєктивне сприйняття цього серіалу та спогадів, який він навіяв після повторного перегляду.
У цій серії все зовсім інакше, ніж у всіх попередніх. По-перше, вже немає безглуздої кровʼянки, до якої ми вже звикли у всіх попередніх серіях, немає нутрощів та вічно-веселого канібала в комбінезоні працівника майстерні. У цій частині більше психологічного трилеру та ідеї, що через страждання можна зберегти життя та врешті отримати свободу. Завершення кумедне.
6/10. Є передбачувані моменти, а інколи фільм справді повертає не туди. І якою ж все-таки мовою розмовляли ті дикуни?
Сюжет цієї частини "Повороту не туди" полягає на паразитуванні на екстремальних психічних захворюваннях пацієнтів лікарні, яка колись була притулком для багатьох надзвичайно дивних людей, над якими чи то ставили якісь експерименти чи то намагались їх дослідити і "вилікувати" різними диким способами. Лікарня занепадає і про неї всі забувають.
Через багато років в це закинуте (але все ж таке, ніби за ним хтось доглядає) потрапляють безтурботні друзі і починається ряд подій, які можна прокоментувати лише як "та що ж ви робите, точно помрете від цього!".
У цій частині повертається певне відчуття напруженості, змішане з огидою та жахом. Завершення надзвичайно безглузде.
3/10.
У третій серії "Повороту не туди" повністю формуються канони цієї серії, але сюжет справді повертає не туди. Попри вже стандартний початок, тут на нас чекає незвичайна зміна сюжету, ми вже знатимемо хто виживе, а хто ні, хоча й завершення може здивувати. Як на невеликий бюджет, цей фільм вийшов досить цікавим.
5/10.
Знаючи, наскільки мені подобаються оригінальні перші два фільми, я навмисно абстрагувався від них перед переглядом цієї стрічки, аби свідомо переглянути її, як незалежний твір, власне так, якби я вперше взагалі дізнався про мисливців на привидів. І це мені допомогло навіть з цікавістю дивитись цей фільм. До моменту фінальної битви, яка виглядала ну як скопійована фінальна битва Гаррі Поттера з Волдемортом – струмені світла, напружені обличчя, совгання по землі. Та й сама головне героїня виглядає, як female версія чарівника в окулярах. Якби я нічого не знав про оригінальні частини, то цей фільм залишав би багато питань. Можливо, на це творці й розраховували, що зовсім юні поціновувачі різних привидів зацікавляться старими фільмами і там знайдуть відповіді на свої запитання.
Саме в цій частині починається та безглузда кровʼянка, яка буде властива наступним серіям. Саспенс зникає повністю, починаються екшн і треш. Але, потрібно сказати, навіть досить цікавий. У фільмі, на додачу до сцен сексуального характеру (так, тут зʼявляються циці), розкривається сімейне життя потвор-канібалів. Плюс за військового, який фактично і врятував всю ситуацію – без його вмінь цей фільм був би набагато коротшим.
Завжди ставлюсь з певною насторогою до фільмів та серіалів, зняті американцями про Європу та європейську історію, особливо про історію античної Європи. Це якби знімати фільм про Нью-Йорк у Франкфурті-на-Майні або про Маямі чи Лос-Анджелес у Барселоні чи Сицилії, чи навіть в Одесі або Криму. Локації не ті, дух не той, відчуття історичного такту не те. Але не у випадку з серіалом "Спартак". Тут американці перевершили будь які сподівання і спростували мої скептичні очікування.
Події серіалу в основному обертаються навколо одного з етапів життя фракійця (за новим правописом ми мали б писати "тракійця") на прізвисько Спартак, який під час військової служби потрапив до римської неволі, був проданий до маєтку (людус) і став гладіатором. Його справжнє імʼя ми так і не дізнаємося. Перед потраплянням до неволі майбутній Спартак живе звичайним провінційним життям зі своєю коханою, але за велінням римської армії вирушає на західне узбережжя Чорного моря на війну з Мітрідатом ... – очільником причорноморської староукраїнської держави (закреслено), очільником Боспорської держави. За цю службу римляни обіцяють фракійцям допомогу у протистоянні з ґетами – диким племʼям десь з надр Дакії. Детальної історичності у цьому серіалі шукати не варто, та й не потрібно. Хоча певною мірою вона тут присутня. Є головний герой (ми ще не знаємо, як його звати, але вже вболіваємо за нього з першої ж серії), є інші фракійці (втім і дружина головного героя), є дика Дакія, є легат Клавдій Глабр, і є римляни. Тому йдемо далі. Саме вже на початку серіалу римляни постають негативними персонажами, жорстокими, пихатими, спраглими влади, підступними і хтивими. О так, тема розпусти та хтивості тут розкрита на 500%, особливо у першому сезоні "Кров та пісок" 2010 року. І до речі, серіал "Спартак" складається фактично з чотирьох повноцінних частин, які варто переглядати у наступному порядку:
Сезон 1 "Кров та пісок" 2010;
Приквел "Боги арени" 2011;
Сезон 2 "Помста" 2012;
Сезон 3 "Війна проклятих" 2013.
Хоча, хронологічно можна почати перегляд саме з приквелу.
Не варто переказувати сюжет, а лише те, чому серіал мені так сподобався. У неволі Спартак зіштовхується з двома світами – з такими ж рабами, як і він, яких стягують зі всіх куточків підкорених Римом земель – маврів, германців, сирійців, галлів (а де протословʼяни?), та власне з римлянами, для яких гроші, слава і розпуста є сенсом життя. І якщо з першим світом Спартак більш-менш дає собі раду, час від часу міряючись довжиною та товщиною свого прутня зі іншими (не дослівно звісно ж), то з другим світом – світом римлян, все набагато складніше. Тут входять до гри маніпуляції, гроші, примус, біль та інші неприємні речі. Але Спартак йде на будь які душевні та тілесні жертви, бо у першому сезоні в нього є одна дуже благородна мета. В другому сезоні буде ще одна благородна мета, в третьому ще більша благородна. Саме у неволі, через важкі випробування та сотні боїв, через приниження та муки Спартак знаходить вірних побратимів, з якими пройде до кінця. Кожна сцена тут переповнена пафосом, чи то бійка, чи гладіаторські змагання, чи то промова Батіата – власника людусу, який без слів "прутень" та "бидло" не здатен сказати й речення. Два світи – світ рабів та рабовласників міцно переплітаються між собою і вже не зрозуміло, хто ким тут насправді керує. Адже Спартак і його побратими щоразу більше проявляють честі, гідності та інші шляхетні риси, а римляни – щоразу більше підступності та хтивості. Інколи всі ці пафосні сцени виглядають, як комедія, але з плином кожної серії набувають гіркого трагізму.
Власне перший сезон переповнений прутнями, персами, оргіями, зляганнями, струменями крові і загальним рівнем перебільшеного пафосу з фокусом на справжніх дружбі, коханні, відданості. Саме у цьому сезоні серіал захопив мою увагу і я його переглянув просто таки на льоту. З кожною серією прутнів та сексу стає менше, зʼявляється більше трагізму та відчуття неминучої фінальної битви. Після першого сезону хочеться взяти до рук короткий гладіус і вигукнути латиною або рідною мовою когось із рабів: "на прутень Юпітера, ви взагалі здатні тримати мечі у руках?". Після другого сезону хочеться вигукнути "воля понад усе!" (як же це нам українцям близько до серця). Після третього сезону хочеться прогриміти латиною, щоб почули всі римляни-гнобителі: "Рим буде наш!".
Якщо перший сезон має домашню атмосферу людусу та арени, другий все ще локальну атмосферу околиць міста Капуя, то третій сезон показує нам, як сила і прагнення до свободи колись пригноблених рабів здатні похитнути цілий Рим, так і славу, гнів, тактику і стратегію останнього.
Це чудовий серіал. Дуже рекомендую до перегляду. Тут єдиним мінусом може бути лише відсутність детальної історичності. А українське озвучення, особливо першого сезону є неймовірним, голоси і переклад підібрані ідеально.
9/10. Про цей серіал можна написати ще багато вражень. Тому переглядайте і не пошкодуєте.
Цьому вже не новому жахастику з початку 2000-х ще властива певна атмосфера напруження (suspens), яка була повсюдною у ще старіших стрічках даного жанру. Тут ще відсутня безглузда і комедійна кровʼянка останніх серій цього фільму (так сталося, що я її почав переглядати з кінця), головні герої ще не такі безпорадні, а антагоністи ще не всесильні. Перша частина "Повороту не туди" є досить коротким фільмом і переглядається цікаво, особливо зважаючи на те, що стрічці ось вже більше 20 років і деякі канони жанру вже трохи змінились.
І хоча це ніяк не висвітлено в сюжеті, головна героїня гордо носить футболку з гербом Албанії. І так, акторка виявилась албанкою з походження.
6/10 з натяжкою і лише у порівнянні з останніми малобюджетними серіями.
Єдиний плюс цього фільму, що все відбувається не зовсім так, як би хотілось глядачеві і якісь віддалені натяки на фільм "Hellraiser" через коментарі увʼязненого маніяка. Все інше це суцільні нісенітниці і подекуди гротескові криваві сцени, які виглядають ніяк інакше, ніж чорна комедія. Є багато інших кращих жахастиків. Взагалі не рекомендую до перегляду цю частину Повороту не туди. Звісно, якщо ви не маєте намір переглянути всі частини цієї серії.
І хоча ідея фільму більш-менш зрозуміла, але при перегляді щоразу не полишало відчуття "а що саме автор тут мав на увазі?". Як на мене, фільму бракує саме лінійності і якогось плавнішого перетікання однієї епохи в іншу, однієї події в іншу. Не у всіх глядачів є талант розуміти прихований символізм в тих чи інших речах, зображених у фільмі.
Сцена з летючим ЗАЗом взагалі ніби скопійована з Гаррі Поттера, елементи фентезі викликають лише "ну для чого це було додавати?", а інші сцени ніби поставлені в ляльковому театрі і часто є затягнутими. Шкода, але фільм виглядає дуже нішевим, навіть для вузького кола глядачів.
6/10. Великий плюс за Семена Босого, саме десь так козаки і виглядали у 16-17 століттях.
Задум фільму досить цікавий – початок і розвиток інтригує, розвиток подій теж, але завершення... Фільм інколи навіть тримає у напрузі і досить цікаво дивитись, а що ж буде далі. Цікаво до моменту кидання тіл у повітря та зламаних ший. Інколи дратує зйомка в стилі аматорської камери, затягнуті темні сцені і постійне повторювання головного героя "все буде гаразд, все буде ок", коли навколо вже все посипалось до дідька. Дослівно.
Загалом 6/10. Очікував від фільму меншого, отримав більше.
Творці фільму впевнено використовують широко розповсюджені кліше американських жахастиків, які до цього були вже тисячу разів використані у інших творах. І найголовніше, що бюджет цього фільму всього лиш 1 мільйон американських доларів. 1 мільйон, Карл... Бюджет містить: прокат велосипедів, показ соковитої дупці, прокат заміського палацу, дві камери GoPro, годину в гарячих джерелах, мисливський лук, багато червоної фарби, і звісно, зарплата акторам.
Сюжет фільму обертається навколо інцесту та поїдання людської плоті. Звучить жахливо, але реалізація цих речей у фільмі подекуди виглядає якось недолуго.
Загалом 4/10. Плюс за гру деяких акторів.