The Cave of the Golden Rose 5 (1996)

marvin2008 26 жовтня 2024, 22:02

Пʼята і остання частина "Печери Золотої Троянди" про пригоди принцеси Фантагіро. У цій частині Фантагіро не зі своєї волі стає певного роду "варягом" або мігранткою до нового для неї світу. Світу, де дивний тип, якого головна героїня дослівно назве буратіно, полює на дітей, аби стати людиною. Від деяких сцен із полюванням на дітей стає якось ніяково, немає бажання навіть коментувати ті сцени. Також надзвичайно дивною є сцена із тортом, ніби дитяча, але водночас дуже доросла.

Загалом світ, в якому відбуваються дії пʼятої частини, має сетинг Карибів та світу піратів. Головний антагоніст прибуває на свого роду летючому голландці і в загальному все дуже нагадує "Піратів Карибського Моря", які зʼявились декілька років згодом після цього фентезійного фільму.

Але головне в цьому фільмі не сетинг і не пірати. У цій частині піднімаються філософські та екзистенційні питання про існування душі, боротьби за ідеали, а не гроші, подолання важкого минулого та пита ... ння віри у світліше майбутнє. Фантагіро стає менш сентиментальною, її повністю втягує вир пригод.

Проте цій частині бракує сильних персонажів. Тут менше фентезійного синкретизму, ніж у попередній, четвертій частині, але й також менше сильної акторської гри. Темна чаклунка зʼявляється епізодично, а інші головні герої, окрім Фантагіро, якось ніби не запамʼятовуються. Як і попередня частина, пʼята виходить за межі класичного європейського фентезі.

Я, до речі, теж хотів би хотів мати такий корінець, аби викликати таку Фантагіро.

Загалом 7/10. Краще, ніж четверта частина, але слабша, ніж перші три, які є ядром всієї серії "Печери Золотої Троянди".

І про загальну оцінку всіх пʼяти серій – 8/10.

Важливі мотиви всіх пʼяти фільмів: рослини і звірі, які розмовляють, дітлахи, яких викрадають, сила кохання, яке долає будь-які труднощі, темна магія, яка прагне влади, принцеса-воїн, яка красива настільки ж, наскільки ж смілива і спритна, лицарі, васали і феодали.

Загалом, акторська гра у всіх серіях чудова, особливо у перших трьох. Найбільше запамʼятовуються звісно ж Фантагіро, Тарабас, темна чаклунка, біла чаклунка у вигляді гуски, кінь головної героїні, її камінь-говорун.

Фільм передає дух кінематографу 90-х минулого століття, коли компʼютерна графіка або була дуже дорогою, або ще не настільки проникла до кінематографу. Костюми та декорації можуть видаватись кумедними, як і імітації звірів та рослин. Але фентезі є фентезі – тут потрібно власне фантазувати, мріяти та відчувати.

За останні десятиліття ми звикли до голлівудських і нетфліксівських (така дефініція взагалі існує?) канонів фентезі, до усталених канонів краси і понять про сміливість, кохання, відданість та загальну поведінку головних героїв. Фантагіро нам показує класичну поведінку головного героя, вічні мотиви, до яких можна повертатись у будь-який час та в будь-яку епоху. У пʼяти фільмах "Печери Золотої Троянди" немає відвертих сцен сексуального характеру, якими рясніє сучасне фентезі, тут немає відсічених голів, прутнів і оголених перс. Фантагіро не всесильна і не перемагає декількома ударами легіони ворогів, вона не хизується своїми стегнами і грудьми, але у кожній серії вона приваблюємо власне своїми очима та усмішкою.

Так, це дитяче фентезі. Діти сприймуть серію фільмів про Фантагіро, як пригоду, їх лякатимуть різні чаклуни і почвари, вони переживатимуть за інших дітлахів. Але водночас це доросле фентезі. Дорослі перейматимуться за моральні вибори головних героїв, уболіватимуть за Фантагіро та її друзів, дивуватимуться силі кохання та любові, які випромінює ця чудова принцеса, в яку важко не закохатись. Після пʼяти частин залишається стійке бажання повернутись ще раз у той світ, переглянути ще раз хоча б перші три частини, побути ще трішки часу із Фантагіро та іншими героями.

15 годин класичного фентезі у італійському виданні. Дуже раджу до перегляду. Читати далі