Знайдено 4 результати 
"Чорний птах" - серіал заснований на автобіографії бізнесмена та письменника Джеймса Кіна, який мав бурхливу молодість та схильність слідувати слизьким шляхом. Одного разу ця стежка привела його до в'язниці.
За сюжетом серіалу, Джиммі Кіну, що вже влаштувався за гратами та має невеличкий бізнес з орендування порно-журналів стражденним в'язням, роблять пропозицію. Джіммі має перевестись до в'язниці суворого режиму та потоваришувати там з серійним вбивцею Ларрі Голлом. Звісно не з альтруїстичних причин, а з наміром вивідати де Голл закопував рештки жертв. Це потрібно щоб виявити чи є Голл справжнім вбивцею. Можливо сталася помилка? У разі успіху, Джиммі чекає повна амністія.
Кін погоджується та починає небезпечну гру з людиною, що має свої таємниці...
Перше, що хочеться відзначити у "Чорному птаху" - це гра двох титульних акторів. Терон Еджертон заради ролі спортивного Джиммі Кіна, набрав м'язову масу та ледь пролазить у вузькі двері. Його м ... ожна хоч зараз брати на роль Росомахи у нових "Людях Х".
До перегляду серіалу я зустрічав думки, що, незважаючи на подвиги Еджертона у спортивному залі, його акторська гра у "Чорному птаху" бажає кращого. Це не так. На мою думку, Еджертон грає рівно настільки, наскільки від нього вимагається, щоб не перекривати собою акторську гру Пола Гаузера. Гаузер чудово втілив на екрані образ Ларрі Голла, що здається вайлуватим та недалеким, але насправді є розумним та хитрим.
Ця пара - Гаузер - Еджертон може і не зрівняється з парою Хопкінс - Фостер, що була у стрічці "Мовчання ягнят", але є щось схоже, подібні враження при перегляді виникають.
Не можливо не відзначити Рея Ліотту, що виконав роль батька Джиммі Кіна. Його не так багато у серіалі, як хотілося б, але про його персонажа не забуваєш після того, як він зникає з екрану. Ліотта завжди був міцним актором. На жаль, ця роль була його останньою...
Є за що "Чорний птах" і покритикувати. Паралельно з сюжетною лінією Джиммі Кіна та Ларрі Голла існує лінія двох слідчих, що розслідують вбивства начебто скоєні Голлом (Чи ні? Чи так?). Як на мене, постійне перемикання між цими двома сюжетними лініями збиває темп серіалу, та іноді навіть дратує. Пригоди слідчих не такі цікаві, як життя-буття Джиммі Кіна, що потрапив в... недружні обставини.
Та цей недолік не перекриває переваги серіалу.
Тож, якщо глядачу подобаються непогані детективні історії, психологічні ігри, фільми та серіали типу "Мовчання ягнят" та "Мисливець за розумом" - "Чорний птах" цілком вартий того, щоб витрати на його перегляд декілька вечорів.
Слава до створіння на ім'я Хижак прийшла у фільмі 1987 року, який називався, як це не дивно, "Хижак". У ньому іншопланетний мисливець ганяв у джунглях командос та навіть нажахав самого "Залізного Арні" Шварценеггера. Після таких успіхів - де тільки не побував Хижак, з ким тільки не зустрічався. Навіть "потоваришував" з не менш жахливим Чужим.
Здавалося б, треба вже повісити спис та бластер на стіну і піти на пенсію. Але Голлівуд не відпускає Хижака. Ось і фільм "Здобич" (від назви на кшталт "Хижак 5" вирішили відмовитись з метою конспірації) оповідає про нові пригоди монструозного мисливця.
Цього разу він прилітає на Землю у 1719 році та починає полювання на плем'я індіанців. Серед індіанців живе дівчина Нару, у якої є багато клопоту й без чужопланетної тварюки, що швендяє околицями. Нару вимагає рівноправ'я поряд з чоловіками - воїнами племені. Але чи можлива краща нагода продемонструвати свої здібності, аніж вполю ... вати щось екзотичне? І тоді дівчина Нару стає мисливцем, а мисливець Хижак - здобиччю...
На мою думку у стрічки "Здобич" є два плюси - чудова панорама природи Північної Америки та непогана головна героїня у виконанні Ембер Мідсандер. Ні, характер Нару - що бажає вирватися з-під опіки токсичних індіанських чоловіків - дуже шаблонний. Але Мідсандер акторською грою витягує свого персонажа на більш-менш прийнятний рівень.
Щодо недоліків - о, вони є. Якщо жива природа у фільмі виглядає мальовничою, то комп'ютерна графіка у кінострічці - це якійсь жах. Наприклад, лев та ведмідь, з якими Нару теж вступає у конфронтацію, наче прийшли з мультфільмів Pixar кінця нульових.
Дивні зміни трапилися з Хижаком. Чомусь автори кіно вирішили, що якщо в нас на дворі 1719 рік та бігають індіанці з луками, то й Хижак повинен бути "Хижаком з минулого". В нього замінили канонічний бластер на дротики, та видали кістяний шолом замість сталевого. Але чомусь залишили лазерне наведення цілі, тепловізор, камуфляж, футуристичні бомби. Та й на Землю Хижак прилетів на космічному кораблі, а не у відьми на мітлі.
З розумовими здібностями у Хижака теж трапились зміни не в кращу сторону. З хитрого створіння, що знається на полюванні, він перетворився на купу м'язів, яка добре б'є, але навіть гадки не має як працює власна зброя! Його брати-Хижаки, напевно, вигнали на Землю за профнепридатність.
Та й просто дурні вистачає, на кшталт диво-квіточок, які так охолоджують кров, що людина зникає з тепловізора Хижака.
Незважаючи на стандартний хронометраж у півтори години, "Здобич" здається дуже повільним фільмом, що неприпустимо для його жанру бойовика. Більш-менш цікаве дійство починається коли дві треті стрічки вже пройшли. До цього моменту тільки й залишається, що витирати сльози, спостерігаючи за нелегкою долею Нару у власному племені, та роздивлятись дійсно гарні краєвиди.
Кажуть, що автори "Здобичі" надихались кінострічкою "The Revenant" з ДіКапріо. Можливо потрібно було створювати подібний фільм - про виживання дівчини-індіанки у дикій природі. Тоді "Здобич" вийшов б більш цікавим продуктом, а не прохідною історією у черзі пригод Хижака.
Рецензія на перший сезон.
"Первісний" - черговий творчий успіх американського аніматора Геннді Тартаковського. Тартаковський відомий як комедійними мультфільмами для дітей та підлітків, на кшталт "Лабораторії Декстера" чи "Монстрів на канікулах", так і анімаційними серіалами для більш дорослої аудиторії, типу "Самурая Джека". Особливість "Самурая Джека" полягала в поступовому піднятті вікового рейтингу з дитячого до майже дорослого. А деякі відсилання у серіалі тільки дорослий і міг зрозуміти.
Анімаційний серіал "Первісний" не грається у "підвищення ставок". Він одразу жбурляє глядача у світ брутальності. Там первісна людина на прізвисько Спис разом зі своїм другом, динозавром Ікло, намагаються вижити. Вони подорожують небезпечними шляхами і потрапляють у пригоди, де знайдеться місце кровожерливим створінням, жорстоким двобоям та навіть магії.
При перегляданні серіалу одразу пригадується персонаж іншого фент ... езійного циклу - Конан. Саме з пригодами Конана-Варвара, в найтемнішому його втіленні, можна порівняти подорож Списа та Ікла. Дух старого фентезі, без цензури та купюр, відроджується у "Первісному", високоякісною анімацією.
Але не тільки насиллю знайшлося місце у цьому сюжеті. Це також історія про самотність, порозуміння двох, здавалося б, несумісних видів. Це історія про відданість та взаємодопомогу.
Не обійшлося і без відсилань. Наприклад глядач, що бачив колись дитячий мультфільм "Земля до початку часів" знайде похмуре віддзеркалення цього мультику в одній з серій "Первісного".
Тим, хто сумує за часами, коли пригоди Конана викликали захват у читачів та глядачів, тим хто пам'ятає анімаційні фільми "старої школи" - "Вогонь і Лід" або "Heavy Metal" - тим людям гарантовано треба подивитись "Первісного". Всім іншим - тільки якщо анімаційна жорстокість не викликає відразу.
Британський письменник Ніл Гейман вже встиг зайняти свою нішу у кіноіндустрії. Спочатку вийшли екранізації його романів "Добрі передвісники" та "Американські Боги", а тепер черга дійшла й до втілення на екрані серії коміксів "Пісочний чоловік". І це втілення є... прийнятним.
У першому сезоні серіалу викладена не вся оповідь про пригоди короля снів Морфея з роду Безмежних, але присутні ключові сюжетні лінії та арки, які дадуть змогу глядачеві зрозуміти, чи подобається йому ця історія, чи варто дивитись далі, або навіть ознайомитись з оригінальними коміксами.
Морфей тисячоліттями правив королівством Снів, та одного разу звичайна людина, підстаркуватий чаклун, прикликав його та захопив у полон, відібравши цінні речі - власність короля снів. Після свого звільнення Морфею необхідно повернути ці речі. Для цього йому потрібно добряче поклопотатись, поспілкуватись з відьмами і психопатами та навіть спуститись у похмуре пекло...
Походеньки Морфея загорнуті ... у пристойний відеоряд (особливо вдалим вийшло відобразити королівство Снів) і приправлені суцвіттям гарних акторів (виокремлю Чарльза Денса, Девіда Тьюліса та Бойда Голбрука, які чудово впоралися зі своїми ролями) разом непоганою головною музичною темою, що може запам'ятатися.
До того ж сюжет серіалу близький до сюжету коміксів. Змінено деякі деталі, щось вийшло вдалим, інші зміни можуть не сподобатись глядачам знайомим з оригіналом.
Тож перейдемо до "ложки оцту".
По-перше, виконавець головної ролі Том Старрідж, на мій погляд, переконливо зіграв капризне готичне поліно. Так, Морфей у коміксах був мовчазним, беземоційним персонажем, але він не був пафосним. Старрідж, у свою чергу, іноді робить губи "качечкою", невдоволено блищить очима і взагалі в деяких сценах схожий не на короля снів, створіння з іншого світу, а на невдоволену дитину. В його захист можна сказати, що Морфея було б дуже важко зіграти ідеально.
По-друге, Netflix не був би Netflix`ом, якби не "перефарбував" деяких персонажів у інший колір шкіри. Десь це вийшло вдало (як у випадку зі Смертю), а десь - ні (так, Роуз, це я про тебе).
Є багато талановитих чорношкірих акторів, навіщо набирати аматорів?
А ще якась чортівня коїться з правами на персонажів. Взагалі "Пісочна людина" є частиною всесвіту коміксів DC, тож на своєму шляху оригінальний Морфей міг зустріти декого з супергероїв Ліги Справедливості, та навіть відомого чаклуна-циніка Джона Костянтина. Я розумію, чому у серіалі відмовились від зв'язків з Лігою (все ж таки у нас тут похмуре фентезі), але від присутності Джона Костянтина серіал тільки виграв би, а якщо б його ще зіграв Кіану Рівз... Та керівництво Warner Brothers вирішило запхнути Костянтина у шафу, а на його місце поставити далеку родичку Джоану Костянтин, яка теж була у коміксах про "Пісочну людину", але за харизмою ніяк не дістане до Джона.
Підсумовуючи: незважаючи на певний набір недоліків, серіал цілком здатен розважити глядача-новачка, переповісти йому декілька гарних історій талановитого Ніла Геймана та заохотити на прочитання коміксу. Глядачу, знайомому з оригіналом, теж буде цікаво побачити, як була перенесена у формат серіалу надзвичайна графічна новела "Пісочний чоловік", хоча певні зміни у персонажах можуть викликати роздратування.