| Країни: |
Угорщина
Франція
Швейцарія
Німеччина
США |
|---|---|
| Жанр: | драма |
| Мова оригіналу: | угорська |
| Бюджет: | $1 000 000 |
| Касові збори в світі: | $162 088 |
| Прем'єра в світі: | 31 березня 2011 |
| Прем'єра в світі (цифрова): | 1 червня 2012 |
| Прем'єра на DVD та/або Блюрей: | 17 липня 2012 |
| Прокатник: | Молодість |
| Режисери: | Бела Тарр, Ágnes Hranitzky |
У 1889 році на вулиці італійського міста Турин сталося дивна пригода. Кучер шмагав батогом свою стару коняку, яка відмовлялася рушити з місця. Несподівано до воза підбіг добре одягнений пан з пишними вусами і обняв тварину за шию, при цьому гірко заридав. Це був не хто інший, як всесвітньо відомий філософ Фрідріх Ніцше. Його насилу відвели від коня, а коли привели додому, з'ясувалося, що він не в собі. Ніцше помістили в лікарню для душевнохворих, де він провів решту життя... Але що ж сталося з конем і його господарем? Про це і розповість фільм.
Код для перегляду рейтингу кінобази
Zero Fiction Film, Fonds Eurimages du Conseil de l'Europe, Motion Picture Public Foundation of Hungary, Werc Werk Works, Movie Partners In Motion Film, Vega Film, TT Filmmûhely
Режисери: Бела Тарр, Ágnes Hranitzky
Сценаристи: Ласло Краснагоркаї, Бела Тарр
Композитор: Мігай Віґ
Оператори: Fred Kelemen
Через 10 років вирішив передивитися це кіно ще раз, бо гадав що за цей час трохи порозумнішав і тепер знайду у ньому хоч щось цікаве для себе. На жаль, знову не сподобалось (5/10), хоча вже не так сильно, як першого разу (2/10).
Гнітюча глибинна музика Міхая Віґа нагадує зубний біль. Періодично музика ненадовго стихає і чутно лишень завивання вітру, яке ще можна так-сяк терпіти. Затягнуті одноманітні сцени з переодяганням батька я розгадати не зміг, як не придивлявся. А вони мабуть були важливими для Бели Тарра, і він хотів ними щось донести до глядача, повторивши їх 5 разів.
Проте, деякі алюзії очевидні, як мені здається. Наприклад, паралізована права рука у батька та відсутність в упряжці другого (правого) коня означає, що коли не намагаєшся робити все ПРАВильно, то будеш (у кращому випадку) періодично отримувати дишлем по морді. Бідний "лівий" кінь мабуть натерпівся через таку сувору метафору, а от люди так нічого і не зрозуміли. Коли їм стає зовсім важко, вони нали ... вають собі пáленки: то одну чарку, то дві або й три. Що ж, такий вибір, треба поважати. Адже будь-які натяки на релігійність господарів у стрічці відсутні. Ні хрестика, ні іконки: ні на шиї, ні над ліжком... Тільки три голих лампадки по кутах. Тож і отримують ті бідні люди від Всевишнього, що заслужили: лише по картоплині в день.
У зв'язку з цим, пригадалася одна гуцульська оповідка. Привів син домів свою майбутню жону показати. Усі довго мовчали. Першою заговорила бабка: - Се вам за то, що не молитеся.
Цей фільм подивилась з другої спроби, бо спочатку він настільки вразив мене, що потрібно було зібратись, зосередитись, заспокоїтись.
Фільм знятий угорським режисером Бела Тарром у 2011 році. Після нього він сказав, що більше не буде знімати фільми. Нещодавно він помер. Сценаристом став Ласло Красногаркаї, нобелівський лавреат з літератури.
На початку фільму розповідається історія про божевілля Ніцше.
Це фільм вмирання світу за шість днів на противагу створенню…
Початок фільму вражає. Ми знизу дивимось на якихось трохи шалених візника і коня. З такого ракурсу вони виглядають величезними, монументальними. Вітер та гнітюча музика, де повторюється один і той же мотив без розвитку мелодії, без грайливих ноток. Похмурий, повільний мотив. Сильний вітер стає сильнішим протягом фільму.
Невідомо де, невідомо коли в кам’яному будинку живуть батько з паралізованою правою рукою та його дочка. Вони існують в певному часі, в певному просторі, з якого вирватись не можуть. Вони живут ... ь буденним життям. Щоранку дочка прокидається, йде до криниці по воду, одягає батька, варить одну картоплинку, займається якимось хатніми справами.
Довгі плани, монтаж справляють враження стеження за старим та його донькою. Їх життя таке одноманітне і просте, як і їжа, їжа з однієї вареної картоплини з сіллю.
Шість днів фільму – це шість днів антитворення світу, його згасання. Це апокаліпсис, але не такий, як ми звикли бачити в кіно. Нічого не руйнується, не вибухає, не горить, не трясетеся земля. Є тільки шалений вітер, що несе пил, «тріскучий» пил, є сіре небо, на якому нема ні хмаринок, ні сонця, є голі дерева. Першим відчуває біду кінь, який перестає їсти. Приходить сусід за паленкою і каже, що місто зруйноване за гріхи людей. Господар не вірить.
Далі все погіршується… Дівчина намагається читати книгу, яку дали цигани, але це нічого не змінить в одноманітності життя. Вона довго сидить на стільці біля вікна, там же любить сидіти батько. Але що можна побачити за вікном? Сірість, пил, згасання життя... Може, вони повторюють ті самі вчинки, що відігнати думки про кінець? Все поступово зникає - вода, світло, навіть вітер. Завмирає.
Це майстерно знята притча про згасання життя.
Чорно-білий фільм дає можливість підкреслити світло і тіні, показати колір абсолютно чорним, як простір конюшні з вулиці, або яскраво-білим, коли востаннє горить лампа. Ці кольори створюють незвичну композицію з пляшки з паленкою, що стоїть на столі та двох склянок. Що може бути простіше, а не відірвати очей. Ракурси просто божевільні, як в картинах видатних майстрів. Не можу згадати де, але щось подібне вже десь бачила, в картинах художників минулого.
Це тяглість культурного коду європейської цивілізації.
Це згасання цивілізації, згасання краси, згасання всього.
В цьому фільмі ніхто не помирає, вони, живі, перестають існувати.
Що хотів сказати цим фільмом Бела Тарр і чому він вирішив, що сказав все – відповіді на ці питання потрібно шукати нам самим.
Здається, що саме тепер цей фільм дуже актуальний.
Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію
Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати
The Turin Horse
