Рецензії до фільму:


Lilia Omelianenko

Про пошук свого місця у світі

Оскар - 2000, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Дорослість - це коли ти здатен робити те, що сам хочеш, навіть якщо те ж саме тобі порадили батьки” (с) Автора не знаю

Епіграф № 2: “Ми можемо дати йому місце, де він може жити і де його любитимуть, але тільки він сам може назвати це місце домом” (с) к/ф “Шазам”

Обожнюю і щиро захоплююся фільмами, які кожен може трактувати по-своєму, вплітаючи власні викликані сюжетом асоціації, як би це банально не звучало. От мені при перегляді чомусь згадалося, що у 18-19 ст. серед представників аристократії, зокрема британської, був доволі поширений звичай під назвою “Гран-тур”, коли юного нащадка відправляли у подорож по Європі. Там він знайомився з людьми, набирався досвіду, отримував знання і уявлення про те, як живуть люди в різних місцях, а також, імовірно, формував якісь соціальні зв’язки. Наскільки я розумію, подібний тур був фінальним акордом перед тим, як молодого лорда одружували і передавали йому в управління якесь майно, тож він у певному сенсі являв собою обряд ініціації і переходу вчорашнього підлітка у доросле життя.

Здається на перший погляд, що не так і багато спільного у таких людей із головним героєм фільму “Правила виноробів” Гомером Уеллсом. Адже якщо у молодого лорда така подорож явно не була пов’язана із можливістю вибрати власний життєвий шлях, то
мандри нашого головного героя, навпаки, навряд чи задумувалися як освітня місія. Але справедливо одне: і шукати своє місце у цьому світі, і повноцінно усвідомити і прийняти призначене тобі неможливо, лишаючись сидіти на дивані. Людина має побачити життя на власні очі, зрозуміти можливі альтернативи, інакше її вибір буде необ’єктивним і неповним, а іноді навіть і не до кінця свідомим. Штучне затуляння горизонтів призведе лише до підліткового бунту, тоді як разом із наданою свободою приходить часто і розуміння власних бажань, і усвідомлення відповідальності за них. І тільки справді доросла людина, яка пережила такий бунт і зробила з нього певні висновки, зможе без негативних емоцій прийняти, наприклад, правоту своїх батьків і зробити їх вибір своїм вибором.

З іншого боку, саме подорож героя у “великий світ” і події, які він там спостерігає, приводять його до внутрішніх змін і дозволяють побіжно вирішити той основний конфлікт, від якого він так тікав, і наповнюють його усвідомленням того, що кожен, так само, як і він сам, має право вибору, яким би цей вибір не був і якими б не були його наслідки.

Не можна також не згадати про лінію героїні Шарліз Терон, яка виглядає неначе антитезою до основної. Адже якщо головний герой начебто чинить, як підказує серце, то героїня виглядає більш неоднозначно. Вона робить свій вибір свідомо, але підозра, що вона просто приймає свій хрест і буде його нести протягом життя саме тому, що так потрібно і її так виховали, не відпускає до останнього. І як би вона не намагалася вчинити “правильно”, дуже важко втекти від своєї сутності, так само, як і від пасивної агресії, що, безумовно, буде її переслідувати решту життя. Тому не здивуюся, якщо у містечку виноробів та ловців омарів дуже скоро стане на одного рогоносця більше, якщо ви розумієте, про що я.

Тим не менш, вперто лізе в голову і альтернативна, менш оптимістична, трактовка показаного. А може немає у цьому фільмі ніякого розширення горизонтів, вирішення конфлікту з наставником, ніякого усвідомлення свого місця на землі і навіть ніякої антитези? А є просто почуття провини, почуття обов’язку, розчарування у “великому світі” і крах нових надій. І є проста істина про те, що не треба рипатися у далекі далі, бо “де народився, там і згодився” і “краще синиця у руках…” І навіть “правом вибору” треба користуватися з розумом, бо доля має чорне почуття гумору, і, відмовившись одного разу, наприклад, від перспективи мати дитину, можна втратити можливість взагалі мати її хоч колись.

Із плюсів також: по-перше - цікава історія, логічна, виважена, проникає в душу і наштовхує на різноманітні і доволі полярні роздуми.

По-друге, оптимальний темп оповіді. Фільм досить повільний та виважений для того, щоб відповідати заявленому жанру “мелодрама”, але при цьому не затягнутий, не перевантажений беззмістовними сценами, достатньо насичений подіями і захоплює не лише емоціями, а і сюжетними поворотами.

По-третє, акторська гра, яка не те щоб неймовірно-видатна, але директор з кастингу попрацював на славу. Тобі Магуайр після “Людини-павука” - немовби вічний підліток із проблемами у аспекті самовизначення та “жіночому” аспекті. Вічний “найкращий друг”, який навіть будучи супергероєм, ніколи не стане “альфа-самцем”. Прекрасно потрапляє в образ.

Шарліз Терон - однаково добре може зіграти як фатальну жінку, так і красиву дочку фермера, яка “варта більшого”. Здавалося б, це різні типажі, але у них є одна спільна риса: жодна з цих жінок не може “бути сама”, і саме за такою жінкою ми спостерігаємо. І так само, як і з Тобі, заслуга тут не тільки акторських здібностей, а і відповідної для такого типажу зовнішності.

Майкл Кейн - у якийсь момент почав отримувати ролі наставників і добрих дядечок, і тут також виконує роль наставника і доброго дядечки, і як завжди, робить це блискуче (“Оскар” за роль другого плану).

Із мінусів: є певні питання до трагічної історії батька і дочки на виноробній фермі. Очевидно, що замовчування було нормою для того часу і тієї соціальної групи. Але в якийсь момент починає здаватися, що навіть самі автори фільму починають виправдовувати (або намагатися зрозуміти) вчинок батька. Його емоціям приділяють багато часу, нам пропонують проникнутися і в певні моменти навіть поспівчувати йому. Героїні ж стільки часу не приділяють, очевидно, вважаючи, що з нею все і так зрозуміло, але у плані сприйняття це грає не на її користь. Залишається за кадром, чому саме вона поводилася так, як поводилася, і якийсь благополучний глядач або глядачка через авторську подачу має всі шанси додумати для себе щось на зразок традиційного “сама винна”.

Резюмую: загалом, все ж прекрасне кіно, яке, мабуть, намагається догодити всім і водночас лишитися собою. Як я вже казала, кожен може трактувати цей фільм по-своєму. Правильного або неправильного висновку тут, на жаль (або на щастя) не буде. І якщо глядачеві впаде в око якийсь “неадекватний” авторський посил, то, як на мене, така реакція більше скаже про самого глядача, аніж про авторів кінокартини.

P.S. Одного тільки так і не змогла зрозуміти: до чого там були ті “правила виноробів”?

Оцінка: 8

Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію

Ми в соціальних мережах:



Касові Збори, грн
(Вересень 5–8)

Сьогодні в кіно

Скоро в кіно

Форум

Останні рецензії