Таксі 2 (2000)

Doramyeon 1 лютого 2026, 20:39

Перший фільм став культовим як для французького, так і для світового кінематографа. Другий фільм використав успішну формулу першого фільму, але збільшив масштаб дій, погонь і автомобільних аварій, а також значно перевершив касові збори. Другий фільм це успішний сиквел, який перевершив оригінал, але чому середня оцінка не на багато, але все ж трішки менша? Від себе додам наперед, що я обожнюю другу частину і вважаю її піком, як і більшість глядачів.

Культурний феномен «Марселя».
Перший фільм був атмосферним. Це була любовна записка Марселю: вузькі вулички, портова естетика, локальний менталітет. Глядач відчував себе частиною цієї субкультури.
«Таксі 2» перетворив це на глобальний блокбастер. Масштаб зріс (сцена з сотнями розбитих поліцейських машин, польоти над містом), але інтимність і той самий «французький шарм», як дехто вважає, розчинилися в голлівудському розмаху.

У першій частині Даніель — це справжній майстер, який використовує знання міста, щоб перемогти німців. Сюжет ... тримався на логіці та хитрощах. У другій частині все почало залежати від «гаджетів». Машина почала літати, а вороги стали більш карикатурними. Це забезпечило видовищність (що й дало касу), але зруйнувало віру в реальність того, що відбувається. Політ за допомогою транпліну та висувних крил стабілізаторів особисто для мене не зруйнував атмосферу, тож вкотре нагадую, що ця інфориація базується на критиці критиків.

До «Таксі» французьке кіно асоціювалося або з високим артом, якісним нуаром або з класичними комедіями на кшталт «Жандармів». «Таксі» показало сучасну, молодіжну, драйвову Францію під саундтреки IAM. «Таксі 2» закріпило цей успіх, ставши найпопулярнішим фільмом року в країні, але воно вже не «винаходило велосипед», а просто їхало на ньому швидше.

Чому касові збори не завжди дорівнюють рейтингу? Це класичне підтвердження того, що збори — це оцінка маркетингу та успіху попередньої частини, а рейтинг — це оцінка змісту поточної. Глядачі йшли в кіно на «Таксі 2», бо обожнювали «Таксі 1», але дехто відчував, що «градус абсурду» вже високий. Можна сказати, що «Таксі 2» — це пік популярності франшизи, тоді як «Таксі 1» — це пік її ідентичності.

Але якщо бути відвертими і чесними, сиквел саме таким і має бути. Якщо перший фільм — це «знайомство» та «фундамент», то сиквел за всіма канонами жанру просто зобов'язаний бути гучнішим, швидшим і масштабнішим. Існує категорія глядачів (і, судячи з касових зборів, вона величезна), яка вважає саме другу частину «золотою серединою» франшизи.

Ось кілька аргументів на користь того, чому «Таксі 2» — це ідеальний сиквел, попри нижчі оцінки критиків:

У першій частині ми довго чекаємо на самі перегони. У другій частині драйв починається з перших секунд (епізод з ралійним гонщиком Жіном Луі Шлессером). Для бойовика це правильний хід — глядач уже знає героїв, йому не потрібна експозиція, йому потрібен екшн.
Формування «канонічного» гумору
Саме в другій частині з’явилися елементи, які стали візитівкою серії:
Легендарне «Ніндзя-а-а!» від комісара Жибера, купа розбитих поліцейських авто, поєдинок двох дівчат з ніндзя, взаємодія з японською культурою (хоч і стереотипна, але комедійна). Для багатьох саме цей гумор є тим, що ми згадуємо, коли чуємо слово «Таксі».

Зйомки в «Таксі 2» об’єктивно складніші та дорожчі. Сцени на паризьких вулицях, де десятки машин злітають у повітря — це вищий пілотаж операторської роботи та постановки трюків того часу.

Чому ж тоді рейтинг нижчий?
Це суто психологічний момент оцінювання. Критики завжди шукають глибину та новизну, тому «повторення, але більше» вони сприймають як крок назад. Глядачі-перфекціоністи сумують за простотою першого фільму, де Даніель був звичайним хлопцем, а не «супергероєм» на авто, що літає. Але якщо дивитися на «Таксі 2» як на чисту розвагу — це справді пік серії. Можна сказати, що перша частина — це кіно, а друга — це кіно-атракціон. І як атракціон вона виконана бездоганно.

В чому ж суть того, чому «Таксі» став феноменом? Це був тріумф звичайного над елітарним. Марсель ніколи не був столицею суперкарів. Та й сам французький автопром не випускав авто для шукачів стилю, потужності та швидкості, як Японія, Німеччина, США.

Хвилинка історії, це не означає, що французи не робили революції в автоміле будуванні. Вони придумали передній привід (Citroën Traction Avant), вони придумали фари, що повертаються за кермом, і ту саму легендарну гідропневматичну підвіску, яку розробив інженер Citroën Поль Мажес, а згодом придбав Rolls-Royce.

У 1955 році з'явився Citroën DS. Замість звичайних пружин у ньому використовувалися сфери з газом (азотом) і рідиною. Машина могла змінювати кліренс: підніматися для бездоріжжя або опускатися на високій швидкості (майже як Пежо у Даніеля!). Залишатися горизонтальною навіть якщо зняти одне колесо, авто могло їхати на трьох, тримаючи баланс (це не жарт, є багато відеодоказів). Через неймовірна плавність її називали «килимом-літаком». Rolls-Royce на той час не могли досягти такої плавності ходу своїми силами. Тому в 1960-х вони офіційно купили ліцензію у Citroën на використання патенту їхньої гідравлічної системи. Вони встановлювали її на свої моделі (наприклад, Silver Shadow), щоб забезпечити той самий «королівський» комфорт.

Хоча Даніель їздить на Peugeot, вся ідея машини, яка «змінюється», піднімається і має неймовірні технічні можливості, в корінні своєму спирається на цього французького інженерного генія. Коли ми бачимо в «Таксі», як машина Даніеля «присідає» або випускає додаткові елементи, для французького глядача це був не просто Голлівуд, а натяк на їхню власну історію — на те, що їхні машини мали «секрети». Франція справді не робила масових суперкарів, але вона робила найрозумніші машини свого часу. І Даніель у фільмі — це такий собі сучасний продовжувач цієї традиції.

Культ «Сплячої красуні» (Sleeper Car)
В автокультурі є термін «Sleeper» — це звичайне на вигляд серійне авто, яке всередині приховує звіра. Пежо 406 — це типовий «сімейний седан», машина для вчителів, менеджерів чи батьків. Коли така машина на очах у публіки обганяє Ducati або принижує німецькі Mercedes-Benz 500E (які були справжніми королями автобанів), це викликало у глядача дикий захват. Це була перемога «свого хлопця» на «звичайній машині» над пафосними багатіями.

Для Франції цей фільм зробив те, що не зміг би жоден маркетолог. Французи традиційно пишаються своїм автопромом, але Peugeot ніхто не сприймав як спорткар. «Таксі» дало французькій молоді привід для гордості. Це перетворило провінційний Марсель на впізнавану візитівку.

Саме в «Таксі 2» концепція «Пежо проти всіх» досягла апогею. Коли Даніель обганяє ралійне авто на трасі або коли він змагається з японськими Mitsubishi Lancer Evolution (іконами тюнінгу, раллі, швидкості, дрифту), це сприймалося як виклик усій світовій автокультурі. Це було нахабно, нелогічно, але дуже стильно. Марсель на екрані став місцем, де правила фізики та соціальні статуси не працюють, якщо в тебе є кнопка на панелі приладів. Читати далі