Попередження: рецензія містить спойлери
Я подивилась третій сезон «Гри в кальмара». Хочу поділитись враженнями. Будуть спойлери, тому це лише для тих, хто вже бачив серіал.
У 2 сезоні спроба Ґі Хуна закінчити гру, вбивши організаторів, зазнає нищівної поразки. Та ще й загинув його друг, загинули майже всі, що пішли за ним, а він залишився живий. Ґі Хун повністю спустошений, морально розбитий. Він з ненавистю спостерігає за №388 Кан Дехо, якого вважає винним в поразці повстання. Здається, наступна гра стає для нього шансом, щоб помститися за поразку. Якщо в першому сезоні ми дізнавались історії гравців, їх мотиви для участі у грі, то в третьому сезоні режисер зосередився на зображенні розвитку персонажів, їхніх внутрішніх конфліктах, емоціях, роздумах. В цьому сезоні глибше дослідження моралі. Чи людина повністю визначається своєю попередньою історією, чи змінюється. Чи реально створити добро, коли ти вбиваєш інших, навіть, коли це негідники. Що робить людину негідником? Як відмова від особистої відповідальності, перенесення відповідальності на групу полегшує шлях до вбивства.
Часті зупинки сюжету для рефлексій над цими питаннями роздратувала багатьох шанувальників серіалу, вихованих на інших традиціях кіно, які хотіли більше видовища ніж роздумів.
"У третьому сезоні ми побачили трансформацію головного героя – його шлях через страждання до нового розуміння себе. Це історія про внутрішню силу та вибір жити, попри все", – говорив режисер Хван Донхьок.
Цікаве протистояння фронтмена Інхо та Ґі Хуна. На питання фронтмена «Чи ти ще віриш людям?» Ґі Хун відповідає самопожертвою заради дитини та словами «Ми не коні, ми – люди». Режисер в інтерв’ю сказав, що сцену падіння вони знімали понад 10 разів, щоб знайти потрібну емоцію. Також цікаво було почути слова І Бьонхона, що він не завжди розумів фронтмена, було багато важких моментів. І це говорить метр корейського кіно.
Здається, Інхо навіть трошки заздрить Ґі Хуну, ставиться до нього з симпатією, здається, він хоче захистити дитину, та, врешті, він теж хотів би вірити людям. Яка прекрасна сцена, де Ґі Хун та Інхо на самоті в його кабінеті. А момент, коли Фронтмен з дитиною на руках такий неймовірно людяний.
Серіал дуже глибокий, не всім вдається пірнути в його глибину. Основна думка серіалу вплетена в сюжет, вона з’являється у вчинках персонажів, які нам здаються нелогічними. Серіал не дає відповіді, серіал ставить питання. Ігри не зупиняться, світ не змінити, але кожен вибирає сам, яким він буде в цьому жорстокому світі.
І це дуже круто, мені це дуже сподобалось. Врешті, я люблю таке азійське кіно.
Переглядав одразу 2 сезони, адже перший встиг підзабути. Заодно й порівняв якість — вона сильно відрізняється. Якщо перший сприймається як першопроходець — має незвичний сюжет, хорошу драму, хороших персонажів, — то у другому чомусь вирішили від нововведень відмовитись. Карикатурности персонажів побільшало, дурних діалоґів побільшало, дивних рішень побільшало. Ще й чомусь змінилась операторська робота, яка в першому сезоні була чудовою і не викликала роздратувань ( але це вже особисте ).
Не бажаю спойлерити, але якщо хоч трохи замислитись, то можна здогадатись, яким буде закінчення другого сезону. Звісно, вгадуєш не все, але основа ясна. І це дуже контрастує із першим, де все було створено немов із любов'ю та відданістю. Тут же відчувається втома та бажання якнайшвидше з усім покінчити. Звісно, загальна якість на досить високому рівні, але авторам набридло цим займатись, і це сильно кидається в очі. Якби все скінчили на першому, це був би дійсно хороший серіял, який сподобався ... б багатьом людям. Але це продовження підбило репутацію серії і я певен, відлякало частину глядачів.
Тому прикро, що гроші стали вище ідеї.
1 сезон - 7.6 / 10.
2 сезон - 6.3 / 10.
Взагалі рано робити якісь висновки, адже офіційно це хоч і другий сезон, а третій ми побачимо трішки пізніше, але загалом 2 та 3 це один сезон, який зумисне було розділено ще на етапі розробки.
Другий сезон має явне вкраплення комедійних моментів. Мені не здалось це мінусом. В першому сезоні ми вже побачили всю похмурість, тому тут в першій половині сезону, ніби трішки розбавляють атмосферу. Ні, драма не перетворюється на комедію, ці моменти були саме там де їм було місце. Командна робота, ніби даючи нам надію.
Сезон для мене не став розчаруванням, бо я не завишав планку очікувань, але якось порівнювати з першим не бачу сенсу.
Чи програє другий сезон першому? Так, на то є різні причини. Одна з яких полягає в тому, що на передісторіях нових персонажів не так сильно зосереджуються, тобто ми розуміємо все з діалогів. Перший сезон я дивився в 2021, наскільки я пам'ятаю там приділяли екранний час саме на візуальні передісторії за межами острова, якщо я вірно пам'ятаю. Ал ... е це продовження, тому чи є сенс дотримуватись такої ж структури, якщо продовження має на меті сконцентруватись на тому чи вдасться викрити всіх причетних до організації цих ігор. Новим персонажам в сценарному плані, мені здалось, невистачає глибини, хоча всі актори справляються добре зі своїми ролями. Чи то поспіх, чи концентрація на інших сюжетних лініях або ж про це ще рано казати, як я і зазначав вище, через незавершеність сюжетних арок, але тут є персонажі за яких можна вболівати і під кінець сезону їхні стосунки набувають змін.
Ще одна вдмінність в тому, що є персонажі, які не просто незнайомці: мати і син, вагітна дівчина та її колишній, друг нашого головного героя. Йдеться не про ціну, яку ти ставиш за будь-яке людське життя, а про ціну, яку ти ставиш за тих, хто знає тебе, на відміну від інших.
В першому сезоні завдяки різним персонажам було відтворено всі прошарки суспільства, де люди ділились по різним групам, шукаючи вигоду, створювали міні ієрархії. В 2 сезоні на то часу немає і це був би самоповтор, персонажі теж інші, тому немає сенсу фокусуватись на тому самому. В першому сезоні, гравці не могли голосувати після кожної гри. Це нововведення, було зроблене зумисне розробником ігор, для того, щоб продемонструвати нашому герою, який повернувся в гру, що люди самі роблять вибір, а творці тут ніби ні до чого. Люди тут більше діляться на дві великі групи, які в іграх кожен сам за себе, окрім групи наших героїв, ніж безліч маленьких команд. Вони безумовно десь є, але як вкотре я кажу, часу фокусуватись на цьому немає, бо воно вже саме по собі зрозуміло завдяки першому сезону.
Реальність ігор очевидна. Люди завжди будуть жадібними. Другий сезон "Гри в кальмара" продовжує рух фундаментальними принципами жанру ігор на виживання. Люди - відстій. Незважаючи на попередження та настанови Ґі Хуна, люди обирають себе за кожної нагоди.
Якщо перший сезон був присвячений гострій критиці капіталізу і класовому фанатизму, що руйнують почуття людяності та самосвідомості, то у другому сезоні звертає увагу на нас самих. На тих із нас, хто налаштувався на цей новий сезон. Що відбувається, коли навіть озброєні знаннями люди підтримують конкуренцію і активно дозволяють гіпотетичній ідеї піднятися класовою драбиною, диктувати своє майбутнє? Або інших, коли голосуючи за продовження гри підписуєш вирок іншому. Що, коли ми самі є проблемою?
Перша гра така ж, але далі будуть інші.