Попри харизматичність зіркових акторів, ніхто з цих знаменитих нью-йоркських бандитів не викликає найменшої симпатії чи співчуття. У дикій природі такі тварини називаються хижаками і стоять на самій горі харчової піраміди. Для них усі інші живі істоти поділяються на їжу і не їжу. Іноді потенційна їжа не втікає, а у відчаї намагається атакувати хижака, щоб вижити, або наприклад захистити потомство. Буває, що хижак при цьому відступає. Виглядає це так, ніби хижак злякався, але насправді він просто діє згідно з інстинктом: мабуть, це не їжа, якщо вона активно нападає замість того, щоб втікати. Тобто, у хижака зберігається, так би мовити, "самоповага" і після цього прикрого інциденту він не втрачає своє заслужене місце у ієрархії хижацької зграї. Окрім їжі та боротьби за виживання, у хижака (та й у інших тварин теж) є й інші приємні речі, такі як парування, догляд за дитинчатами та, зрештою, просто гра.
У нашому перехнябленому людському світі на вершині "харчової пірам ... іди" зараз перебувають не хижаки, а паразити. Це означає, що тепер єдиним шаблоном універсального щастя стало для всіх (згори донизу) будь-що добре нажертися (як у прямому, так і в переносному сенсі), а їжею може несподівано стати будь-хто: від найстрашнішого хижака до найголовнішого паразита. Через це боси, капо і солдати мафії, попри свій загрозливий екстер'єр, майже постійно перебувають у стані легкої паніки і при кожній нагоді щось поквапливо жують, перекрикуючи один одного і якнайголосніше регочучи з тупих жартів, щоб забути про страх.
"Я зараз їм, отже я - не їжа!" - мантра вовка, що поступово перетворюється на свиню.
"Завдяки своїй тонкій спостережливості та кмітливості, свійська свиня відноситься до найрозумніших тварин. За біохімією, формулою крові, за всеїдністю, за складом та засвоюваністю їжі свиня стоїть до людини ближче, ніж інші тварини, за винятком мавп. Хворіє тими ж хворобами, що й людина, і лікувати її можна такими ж ліками, що і людей" - повідомляє нам Вікіпедія.
Ну що ж, може це у вовків так відбувається еволюція, хтозна...
Оскар - 1991, "Найкращий фільм", мій улюблений номінант
Епіграф:
For he's a jolly good fellow,
for he's a jolly good fellow
For he's a jolly good fellow (pause),
which nobody can deny
(c) Американська вітальна пісенька
У рамках мого знайомства із фільмами жанру “кримінальна драма” я змогла виділити два основні моменти, які можуть фільм істотно підпсувати, особливо якщо ними зловживати.
Перша - романтизація образів гангстерів. Поле для діяльності просто непахане, тут і “не ми такі - життя таке, а так ми нормальні хлопці”, і сувора принциповість та навіть високоморальність гангстерів (особливо у порівнянні з поліцією), чого не уникнув у принципі і класичний “Хрещений батько” (особливо його третя частина).
Друга - надмірне моралізаторство, що може проявлятися як по ходу фільму, так і в самому його кінці.
Не прикрашає фільм і надмірна “чорнушність”, але це вже на любителя.
Скорсезе зміг уникнути усіх цих проблем, і цим фільм прекрасний. Він прос ... то здійснює екскурс в історію (а історія невигадана і показана близько до того, як було насправді), і відстежує причинно-наслідкові зв’язки.
Автор чудово дає нам відчути, чому і чим саме ці хлопці “славні”, але при цьому примудряється не зробити із них романтичних героїв, яким будеш співпереживати за будь-яких обставин. Подальший розвиток подій детальніше розкриває їх характери і діяльність, але також не прагне зіграти на “страшних відкриттях” (ах, головний герой потрапив у мафію і несподівано зрозумів, що тут людей вбивають, ойой, куди тікати?). І в самому кінці нам, у принципі, також по суті не пропонують ні переродження, ані усвідомлення своїх помилок (як, наприклад, у набагато більш пізньому “Законі ночі” Аффлека, або у тому ж “Хрещеному батьку - 3”). Адже життєва ситуація творить людину, а людина у той же час творить ситуацію. І деякі люди вибирають жити так не тому, що ситуація їх змушує, а тому, що у них у характері є один із найсильніших мотиваторів - бажання жити так, щоб правила тобі були неписані, бажання не робити нічого, а мати при цьому все. Сильнішим за це є тільки бажання просто жити. І тому ці люди просто не здатні мінятися.
Бонусом до вибраного способу життя можемо простежити ідею “ілюзорності”, яка розкривається по ходу сюжету. Герой прагне поваги і здобуває її, але це лиш ілюзія поваги, бо насправді не повага, а страх, або ж бажання використати тебе у своїх інтересах. Добробут обертається ілюзією, бо він закінчиться із в’язницею або конфіскацією чергової партії. Свобода - ілюзія, бо правила “добропорядного суспільства” просто заміняються правилами кримінального суспільства, яких треба дотримуватися. Дружба - ілюзія, бо найближчий друг уб’є тебе першим, причому навіть не за “діло”, а за потенційну загрозу, яку ти можеш становити.
Неілюзорним є тільки саме життя, яке можна втратити у будь-який момент, бо якщо дон і його “сім’я” ще мають відносні шанси дожити хоча б до сивого волосся, то “шістки” - довго не живуть.
Але герой або не здатен зрозуміти всю ілюзорність світу у якому він живе, або ж готовий жити з нею, бо для нього це все одно краще, аніж “добропорядне” існування (що, у принципі, підтверджується і історією реального прототипа).
Можна поглянути і з іншого боку. У юному віці, коли людину все ще творить ситуація, які шанси пояснити молодому хлопцю, що “отак - правильно, а отак - ні”, якщо він щодня бачить навколо себе абсолютно протилежне? Я от і самій собі не змогла б пояснити, не те що комусь. І з цієї позиції ми приходимо до висновку, що основний винуватець тут - державна система, яка однією рукою бореться зі злочинністю, а іншою - її ж підгодовує. За таких умов подібні “славні хлопці” не переведуться ніколи.
Із плюсів: Практично все, що є у цьому фільмі.
Із мінусів: тут будуть виключно суб’єктивні фактори. По-перше, сюжет був побіжно знайомий мені ще до перегляду, плюс занадто багато я вже бачила кримінальних драм, щоб він міг прямо вразити новизною. Також трохи заважала схожість сюжетної схеми із “Вовком з Уолл-стріт”. Я розумію, що насправді це “Вовк” схожий на “Славних хлопців”, але поскільки його я дивилася якраз раніше, то під час перегляду “Хлопців” виникало відчуття дежа-вю і відволікало від емоційного сприйняття фільму.
Цитата: “Сколько себя помню, я всегда хотел быть гангстером. Для меня быть им значило куда больше, чем президентом Соединённых Штатов” Генрі Хілл