Про "шісток" хрещеного батька і фальшиві ялинкові - Рецензія до фільму «Славні хлопці» / Goodfellas

Оскар - 1991, "Найкращий фільм", мій улюблений номінант

Епіграф:
For he's a jolly good fellow,
for he's a jolly good fellow
For he's a jolly good fellow (pause),
which nobody can deny
(c) Американська вітальна пісенька

У рамках мого знайомства із фільмами жанру “кримінальна драма” я змогла виділити два основні моменти, які можуть фільм істотно підпсувати, особливо якщо ними зловживати.
Перша - романтизація образів гангстерів. Поле для діяльності просто непахане, тут і “не ми такі - життя таке, а так ми нормальні хлопці”, і сувора принциповість та навіть високоморальність гангстерів (особливо у порівнянні з поліцією), чого не уникнув у принципі і класичний “Хрещений батько” (особливо його третя частина).
Друга - надмірне моралізаторство, що може проявлятися як по ходу фільму, так і в самому його кінці.
Не прикрашає фільм і надмірна “чорнушність”, але це вже на любителя.

Скорсезе зміг уникнути усіх цих проблем, і цим фільм прекрасний. Він просто здійснює екскурс в історію (а історія невигадана і показана близько до того, як було насправді), і відстежує причинно-наслідкові зв’язки.
Автор чудово дає нам відчути, чому і чим саме ці хлопці “славні”, але при цьому примудряється не зробити із них романтичних героїв, яким будеш співпереживати за будь-яких обставин. Подальший розвиток подій детальніше розкриває їх характери і діяльність, але також не прагне зіграти на “страшних відкриттях” (ах, головний герой потрапив у мафію і несподівано зрозумів, що тут людей вбивають, ойой, куди тікати?). І в самому кінці нам, у принципі, також по суті не пропонують ні переродження, ані усвідомлення своїх помилок (як, наприклад, у набагато більш пізньому “Законі ночі” Аффлека, або у тому ж “Хрещеному батьку - 3”). Адже життєва ситуація творить людину, а людина у той же час творить ситуацію. І деякі люди вибирають жити так не тому, що ситуація їх змушує, а тому, що у них у характері є один із найсильніших мотиваторів - бажання жити так, щоб правила тобі були неписані, бажання не робити нічого, а мати при цьому все. Сильнішим за це є тільки бажання просто жити. І тому ці люди просто не здатні мінятися.

Бонусом до вибраного способу життя можемо простежити ідею “ілюзорності”, яка розкривається по ходу сюжету. Герой прагне поваги і здобуває її, але це лиш ілюзія поваги, бо насправді не повага, а страх, або ж бажання використати тебе у своїх інтересах. Добробут обертається ілюзією, бо він закінчиться із в’язницею або конфіскацією чергової партії. Свобода - ілюзія, бо правила “добропорядного суспільства” просто заміняються правилами кримінального суспільства, яких треба дотримуватися. Дружба - ілюзія, бо найближчий друг уб’є тебе першим, причому навіть не за “діло”, а за потенційну загрозу, яку ти можеш становити.
Неілюзорним є тільки саме життя, яке можна втратити у будь-який момент, бо якщо дон і його “сім’я” ще мають відносні шанси дожити хоча б до сивого волосся, то “шістки” - довго не живуть.
Але герой або не здатен зрозуміти всю ілюзорність світу у якому він живе, або ж готовий жити з нею, бо для нього це все одно краще, аніж “добропорядне” існування (що, у принципі, підтверджується і історією реального прототипа).

Можна поглянути і з іншого боку. У юному віці, коли людину все ще творить ситуація, які шанси пояснити молодому хлопцю, що “отак - правильно, а отак - ні”, якщо він щодня бачить навколо себе абсолютно протилежне? Я от і самій собі не змогла б пояснити, не те що комусь. І з цієї позиції ми приходимо до висновку, що основний винуватець тут - державна система, яка однією рукою бореться зі злочинністю, а іншою - її ж підгодовує. За таких умов подібні “славні хлопці” не переведуться ніколи.

Із плюсів: Практично все, що є у цьому фільмі.

Із мінусів: тут будуть виключно суб’єктивні фактори. По-перше, сюжет був побіжно знайомий мені ще до перегляду, плюс занадто багато я вже бачила кримінальних драм, щоб він міг прямо вразити новизною. Також трохи заважала схожість сюжетної схеми із “Вовком з Уолл-стріт”. Я розумію, що насправді це “Вовк” схожий на “Славних хлопців”, але поскільки його я дивилася якраз раніше, то під час перегляду “Хлопців” виникало відчуття дежа-вю і відволікало від емоційного сприйняття фільму.

Цитата: “Сколько себя помню, я всегда хотел быть гангстером. Для меня быть им значило куда больше, чем президентом Соединённых Штатов” Генрі Хілл

Про "шісток" хрещеного батька і фальшиві ялинкові прикраси