16+  •  1 год 52 хв  • 
Країни: США Німеччина
Жанр: кримінальний драма трилер
Бюджет: 6 500 000 $
Касові збори в світі: 98 410 061 $
Касові збори в США: 54 580 300 $
Прем'єра в Україні: 12 січня 2006
Прем'єра в світі: 6 травня 2005
Прем'єра на DVD та/або Блюрей: 6 вересня 2005
Режисер: Пол Гаґґіс
КіноБаза: 8.0 (141)  IMDb: 7.7 (448428)
1
1
0
2
1
3
0
4
3
5
9
6
22
7
51
8
36
9
18
10
Моя оцінка:
/10
oscar oscar oscar
3 оскари, детальніше
Є українське аудіо
Сюжет:

Стрічка, яка поєднує багато сюжетних ліній на теми расової нетерпимості, забобонів і насильства, отримала минулого року головний “Оскар”. Вона заслуговує на окрему рецензію, і невдовзі вона з’явиться на сайті, а поки що просто раджу не пропустити цю картину з її майже олтменівським калейдоскопом персонажів і ситуацій та чудовим акторським ансамблем.

Код для перегляду рейтингу кінобази Виробничі компанії:

Lionsgate, Yari Film Group, Bob Yari Productions, DEJ Productions, Blackfriars Bridge Films, ApolloProScreen Filmproduktion, Bull's Eye Entertainment, Harris Company

Актори: (Всі 72)

Режисер:
Сценаристи: Пол Гаґґіс, Роберт Мореско
Композитор: Марк Айшем
Оператори: James M. Muro
Відео: (Всі 1)
CRASH - Trailer - (2004)
Зображення: (Всі 10)

Фільми того ж режисера: (Всі 10)
Рецензії: (Всі 1)

Оскар - 2006, "Найкращий фільм", переможець

Кожного дня у місті трапляються сотні автомобільних аварій, роздратовані учасники яких у непереборному бажанні довести свою правоту не перебирають зброєю, будь то расові, національні, гендерні стереотипи чи просто звичайна лайка. Кожного дня у місті когось грабують, принижують або ображають. Кожного дня інтереси однієї людини перетинаються з інтересами іншої, і немає ліку цим постійним зіткненням…

Фільм із відповідною назвою виділяється хоч і не те щоб нетривіальним, але доволі багатим ідейним наповненням, про яке варто поговорити більш детально.

Ідея № 1. Упередження за національною, релігійною, расовою ознакою може проявляти людина будь-якої національності, релігії чи раси.
Непогана ідея для нашого пронизаного крайнощами часу, коли одні люди, часто самі того не помічаючи, підтримують нетерпимість, а інші свято впевнені, що явища зворотнього расизму (сексизму, шовінізму) не існує в принципі.

Мінуси: заклавши подібну і ... дею в фільм, творці самі ж її певним чином і нівелюють, так і не показавши нам жодного білого персонажа, який зміг би пройти перевірку на расизм. Одні проявляють нетерпимість, але до кінця фільму щось для себе розуміють, інші ж навпаки, впевнені у повній відсутності у самих себе нетерпимості, але до кінця фільму теж дещо про себе розуміють. Однак насправді ніхто з них від расизму не вільний, будь то важливий чиновник, що печеться лиш про власний імідж, багата жінка, для якої мексиканець - апріорі бандит, коп, що в певний момент перевищує службові повноваження, або ж хлопець, що стріляє у чорного через руку в кишені. Кольорові персонажі можуть бути різними, а білі, так чи інакше, все одно расисти. Можливо, так вийшло випадково, та мені здається, що наявність хоча б одного повністю адекватного білого персонажа покращила б збалансованість сюжету.

Ідея № 2. Часи міняються, але одне лишається сталим: для політика важлива не правда, а дотримання актуальної політичної повістки.
Причому одразу виникає питання: чого більше від таких політиків, користі чи шкоди? З одного боку вони, незалежно від внутрішніх переконань, працюють на встановлення балансу в суспільстві, з іншого - вони немовби “присипляють” пильність своїх виборців, змушуючи їх вірити, що настала ера загальної поваги та рівних можливостей, коли насправді проблеми тільки наростають і нагнивають десь у глибині.

Ідея № 3. Люди, які найголосніше кричать про пригнічення їх через певні стереотипи, самі ж найдужче відповідають даним стереотипам.
Це вагома така каменюка у бік тих, хто власну поведінку завжди виправдовує явною чи удаваною несправедливістю суспільства до них. У наших широтах також повно подібних персонажів. Це вони будуть кричати, наприклад, що “держава обкрадає простих людей”, і через це вони скрізь і всюди дають (і беруть) хабарі. Але, якщо зробити їх частиною держави, вони так само продовжать “обкрадати простих людей”, і знайдуть собі виправдання, бо в цьому житті вони досконало вміють робити тільки одне - перевзуватися в повітрі. Тож звідси ще один висновок: якщо якась людина - стерво, скотина або сволота, це тому, що в неї таких характер і життєві переконання, а не тому, що вона чорна, біла або синьо-зелена в червону крапинку.

Ідея № 4. Не варто довіряти зовнішньому вигляду.
Іноді мексиканець у татухах - це звичайний слюсар, що ніжно любить дочку, іноді у темношкірого в кишені спортивного костюма лежить фігурка святого, в якого він вірить, а іноді забитий життям підстаркуватий іранець може раптово взяти зброю і піти вирішувати свої проблеми, як він це бачить. З іншого боку, іноді хлопець, схожий на чорного бандита - це чорний бандит, а жінка, схожа на білу расистку - це біла расистка. Коротше кажучи, немає ніяких зовнішніх ознак, які на сто відсотків могли б дати уважному перехожому поняття про сутність людини і вберегти його від проблем. Життя складне, і спроба схематизувати його у власній голові не зробить його об’єктивно простішим.

Ідея № 5. Люди - істоти не одномірні, і здатні по-різному поводитися у різних ситуаціях.
Чоловік, який тебе вчора принизив, сьогодні може врятувати тобі життя, а чоловік, який врятував одну людину від смерті через недолугі стереотипи, завтра може вбити іншу людину, ставши жертвою тих самих стереотипів.

Мінуси: все ж слід зазначити, що реалістичність деяких ситуацій варто поставити під сумнів. Наприклад, виконувати свою роботу - це слідувати правилам та робити те, що передбачено твоєю посадовою інструкцією, жодна з яких, навіть якщо мова йде про досить екстримальну професію, не передбачає невиправданого ризику для власного життя. І коли людина, яка вчора і позавчора принижувала когось із “кольорових”, сьогодні йде на подібний ризик задля когось із них, це виглядає не як “відданість принципам професії”, і не як “усвідомлення цінного будь-якого людського життя”, а як щось із області фантастики.

Ідея № 6. Ніхто так сильно не гризеться між собою за право вважатися "справжніми громадянами Америки", як іммігранти або їх нащадки.
Це споріднює їх, наприклад, із “карєннимі масквічамі” у другому поколінні, або ж із деякими мешканцями Криму (підказка: тими, що не мають ніякого стосунку до кримських татар). Адже людина, яка справді почувається у безпеці і в своєму праві вважатися громадянином, нікому нічого доводити не буде: всі і так визнають її права. Якщо ж суспільство і самі люди у своїх правах сумніваються, вони будуть агресивно їх відстоювати, аж доки якось не зміниться ситуація в країні або в головах самих людей.

Ідея № 7. Люди з неблагополучних прошарків суспільства схильні дистанціюватися від свого минулого.
Нам демонструють з усіх боків адекватного темношкірого персонажа, який і досягнув певного успіху, і начебто влився у суспільство як повноцінний його член. Однак його внутрішні комплекси виливаються у спроби звести до мінімуму спілкування з власною сім'єю. Даний аспект у фільмі чомусь носить легкий відтінок “внутрішнього” расизму, але насправді небажання мати якийсь стосунок до колись свого соціального прошарку - явище доволі поширене. У наших широтах подібним грішать вихідці з села, що соромляться свого походження і намагаються позиціонувати себе як “городські” жителі. Вихід з подібної ситуації тільки один - спрямовувати державну економічну та освітню політику на підняття благоустрою окремих прошарків населення. А ще буває, що дистанціювання від родини спричиняється стосунками всередині самої родини, про що нам розповідає ідея № 8.

Ідея № 8. Деяким дітям, яких не люблять власні матері, варто подякувати їм за це, бо інколи результат материнської любові набагато сумніший, аніж результат її нелюбові. Не те щоб це як правило, але так теж доволі часто трапляється, і нема в цього явища ні раси, ні національності, ані релігійної приналежності.

Із плюсів: особисто я обожнюю фільми, які основною своєю метою ставлять демонстрацію стереотипів та всіляке їх викриття, і якщо має місце більш-менш адекватна розстановка акцентів, це саме по собі є великим жирним плюсом.

Приємно, що деякі ідеї, хоч і показані під соусом расово-міжнаціональної взаємодії, насправді можуть мати більш обширне застосування, а деякі описані проблеми часто прекрасно живуть і в мононаціональних та монорасових суспільних утвореннях.

Із мінусів: Відчуття того, що фільм знімали спеціально “під Оскар”. Неначе порушена якась невловима межа між створенням цілісного сюжетного органічного полотна і навмисним виконанням спеціально поставленої задачі. Якби фільм показував одну цілісну історію, наприклад, про расизм, він би сприймався як демонстрація прикладу явища, що, на жаль, ще не зовсім вичерпало себе у суспільстві. Однак оскільки ми маємо справу з цілим альманахом історій, у яких так чи інакше фігурує расизм, виникає відчуття, неначе нам хочуть сказати, що брехливе суспільство тільки прикидається толерантним, а насправді пронизане цим негативним явищем згори донизу. Оскільки я все ж дотримуюся думки, що спільнота людей буває доволі різношерстною, і в ній можна зустріти дуже різних людей, як толерантних, так і не дуже, то подібне зміщення акцентів мені видається трохи не зовсім об’єктивним, та і взагалі, цей кіновитвір неначе місцями пронизаний якоюсь маніпулятивністю… або ж я забагато вже бачила фільмів на цю тему, і мене тепер так просто не візьмеш...

Ще одним мінусом можна назвати велику кількість персонажів, через що увага глядача розпорошується і не встигає сформувати якесь конкретне ставлення до конкретного героя. Таке враження, що перша половина фільму взагалі минає у спробах запам’ятати, хто є хто і що всі ці люди тут роблять. Це негативно позначається і на оцінці глядачем акторської гри, яка позитивно сприймається, та не встигає нічим запам’ятатися.

Також у деяких локальних моментах викликала питання поведінка персонажів. Наприклад, мені різко не сподобалася лінія іранця - власника крамнички, який, по суті, сам був винен у власній біді, а його відверте намагання перевести стрілки на іншу людину викликало сумніви в його адекватності. Не хотілося б думати, що таким способом сценаристи відображали якісь національно-культурні аспекти, адже тоді довелося б визнати, що, на думку сценаристів, всі іранці - ідіоти (а я свято вірю, що це не так). Можливо, там просто показали не дуже розумного іранця… не всім же, в кінці-кінців, дисертації захищати.

Ну і, насамкінець, подібна стилістика із перетинанням у той чи інший спосіб не пов’язаних із собою персонажів вже не є новаторською ідеєю. Сходу можна згадати “Магнолію” Пола Томаса Андерсона, “Суку-любов” Александра Іньярітту (там теж рушієм сюжету була автомобільна аварія), більш легку за тональністю “Реальну любов”, і ще з десяток кінокартин, які в очах кіномана створюють над фільмом “Зіткнення” ореол певної вторинності.

Резюмую: здавалося б, прекрасне кіно, але відчуття певної маніпулятивності під час перегляду особисто мене не полишало, і не дозволило оцінити його вище, ніж на 7,5 балів. Просто заокруглити, за математичними правилами, довелося до 8. Рекомендовано любителям драми, поціновувачам подібної стилістики і тим, хто щиро переживає проблематику всіляких різновидів дискримінації у нашому мультикультурному світі.

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментувати (3)

Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію


Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Обговорення (форум)
Нещодавно переглянуті: