На особисто мою думку "Фантастична четвірка: Перші кроки" – це прям класний кінокомікс, що знову повернув мою віру у Marvel!
Це стильний та візуально гарний фільм, з непоганим та масштабним сюжетом. Також мені дуже сподобалася ретро-футуристична стилістика світу де відбуваються події "Фантастичної четвірки".
Щодо акторського складу, то він в цілому нормальний, щоправда мені не дуже зайшов актор на роль Джонні Шторма, особисто мені здається що він не дуже підходить по типажу на роль цього персонажа.
Суперсили Фантастичної четвірки дуже класно передали візуально, особливо оці розтягування кінцівок Ріда Річардса ближче до кінця фільму – воно все зроблено прям круто та динамічно.
І хай ідуть в сраку ті люди, що критикували нову Срібну Серферку! Вона тут прям класна, це зовсім інший персонаж, який інтегрований в історію дуже органічно, як на мене. Також дуже сподобався візуально мені й головний антагоніст фільму.
Скажу чесно "Фантастична четвірка: Перші кроки&q ... uot; мені зайшла більше за "Супермена" Джеймса Ґанна саме як фільм, бо вона відчувається більш цілісною і добре тримається до купи.
Ще з плюсів – мені дуже сподобався саундтрек фільму, він тут прям вайбовий та класний. Треба буде якось його переслухати окремо :)
Коротше, в цілому "Фантастична четвірка: Перші кроки" – це прям круте сучасне супергеройське кіно, і особисто я навіть і не знаю що покритикувати.
Серіял «Острів Любови» (1995-1996) — розмаїто-неповторна кіноенциклопедія українського кохання та українських любощів на відтинку часу від Козацько-Чумацької доби до середини 90-х років ХХ-го століття. На час Вереснево-Жовтневої прем'єрної телетрансляції на УТ-1 у 1996-му році (Моя 10-та кляса) — це був справжній український кінопрорив, який неперевершено увійшов у тодішній кінопростір, здійняв чимало зацікавлено-усюдно-обговорювального галасу в Моєму селі й досі не втратив свого шарму та ваги.
Композиційно-унікально-бездоганно з’єднані та ориґінально-сюжетно пов’язані між собою десять послідовних фільмів, у центрі яких мотиви творів Олександра Олеся, Марка Вовчка, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини, Івана Франка, Гната Хоткевича, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Михайла Могилянського і Євгена Гуцала, — затягують, зачаровують, розчиняють у собі.
Основна сюжетна лінія-історія, а вслід за нею і кожна передісторія, оповідь та оповідка — особлива, змістовна, довершена ... , цікава, атмосферна, колоритна завдяки льоґічній зав’язці з драматично-трагікомічними контрастами-переливами, блискучій грі акторів і вдалому музичному й українсько-пісенному супроводу, локаціям і побуту.
Божественно-красива українська природа, сільське й міське українське життя упродовж століть, вишукана українська мова з реґіональними особливостями, одяг, містика, пристрасть, загадки, ноти, барви й відтінки взаємодоповнюються, взаємопідсилюються і взаємозливаються з коханням по-українськи, дихають коханням по-українськи, наповнюють коханням по-українськи.
А скільки ідеалів чоловічої і жіночої вроди тішить Моє око та скільки талановитих акторів діамантово викристалізували-увіковічнили своїх героїв. Тут немає ні другорядних ролей, ні дрібних сцен. Скільки чудових і яскравих спогадів та асоціяцій від численних переглядів. А як прикро, що майже цілковитий двадцятирічний занепад Українського україномовного кінематографу (починаючи з 1997-го), — неґативно вплинув на сотні кіноакторських і кінотворських доль.
Серіял «Острів Любови» (1995-1996) — се нетлінний український кіношедевр, такий єдиний у всьому Світі. Рекомендую всім подивитися і сформувати власну думку та поділитися враженнями.
Моя оцінка — 10 балів із 10-ти!
Як можна, використавши історію Європи після Другої світової війни, створити настільки сильний психологічний трилер, в якому кожна з 74 серій тримає в напруженні, а фінал перевершує всі очікування?
Звичайно, це аніме такого формату, що сподобається не всім. Але й сам жанр аніме дуже специфічний. Персонажі завжди злегка утрирувані, бо це не актори, але саме це дозволяє створювати ефекти, які недоступні кіно. Якщо в кіно ми спостерігаємо за грою акторів, то в аніме головними стають дії, думки, ідеї. І це захопливо.
Так, «Монстр» аніме не з простих. Воно ставить певні вимоги до глядача. Велика кількість діалогів, скупа, сіро-чорна картинка, багато сцен з їжею та повільними розмовами можуть здаватись монотонними та нудними. Але цього не відбувається, бо крім сюжету, який прописаний майже досконало і пропуск навіть однієї серії, приведе до глобальних втрат сприйняття, ми бачимо розвиток персонажів, вони змінюються на наших очах, вони переконливі, вони цікаві.
І, врешті, фін ... ал, неймовірний фінал цього аніме. Основна думка вибухнула в фіналі, хоча декому він здається нелогічним і відкритим. В цьому аніме головною є не фізична боротьба Йохана і лікаря Тенми, а духовна, боротьба світоглядів та сенсів буття. І саме це робить «Монстр» таким глибоким, підіймає його на дуже високий рівень.
Можна писати багато, але у кожного буде своє сприйняття і не хочу нав’язувати свою думку. Це аніме варто дивитись, якщо ви готові й це ваш формат. А це ви зрозумієте вже з перших, може, десяти серій. Я дивилась довго, хотілось відпочивати після 5-6 серій, бо було занадто багато думок і емоцій
Отже, минули два тижні з Ergo Proxy. Я була у відпустці й щовечора дивилась декілька серій цього дивного аніме. В інтернеті дуже багато різних тлумачень, пояснень, але для мене це лише свідчення його глибини, тому кожен глядач бачить те, що він готовий побачити, ставить собі питання, які вже готовий був поставити.
Хочу написати про свої враження і роздуми. Абсолютно не претендую на якусь універсальність.
Аніме затягує в себе з перших кадрів, з перших звуків опенінга Kiri у виконанні гурту Monoral, з перших слів. Ще ніколи не хвалила озвучення, але СТУДІЯ КАЧУР виконала його прекрасно. І дивна музика Paranoid Android гурту Radiohead в фіналі кожної серії не дає вимкнути перегляд, та почати дивитись іншу серію.
Приємний сон. Камінням краще бути,
Коли панують сором і нещастя.
Не бачити, не чути – це є щастя.
Мовчи, благаю, дай мені заснути. (Мікеланджело Буонарроті)
Дія серіалу розгортається в постапокаліптичному майбутньому. Життя на забрудненій Землі можл ... иве лише в містах під захисними куполами. Одне з них – Ромдо. Його жителі - люди та авторейви (кіборги-андроїди). Місто здається раєм. Адже люди можуть жити безпечно, насолоджуватись та споживати, споживати… «Життя легше, коли його не обтяжує гаманець». Кожна нова людина створюється штучно та виростає для досягнення конкретної мети, має свою роль в суспільстві через «raison d'être» (сенс існування). Керують містом Радники.
Ідилія безтурботності порушуються вбивствами у місті. Дівчина-інспектор з Бюро розслідувань Ріел Мейєр та її партнер-авторейв Іггі повинні виявити змову, пов’язану з гуманоїдним видом, відомим як Проксі, що є об’єктом секретних урядових експериментів. Пролити світло на ці таємниці може лише іммігрант, на ім'я Вінсент Лоу.
В місті також лютує епідемія Cogito, що призводить до появи в авторейвів відчуттів та сум’яття душі. О як чудово це показано тінями авторейвів у молитовній позі. І, звичайно, згадується вислів Cogito ergo sum. Але якось ми чуємо слова "Я думаю, ти існуєш"...
Вінсент Лоу тікає від переслідування за межі купола разом з інфікованим авторейвом Піно, що виглядає, як маленька дівчинка. Там він знаходить інше життя. Щоб згадати своє минуле, зрозуміти себе, своє призначення в цьому світі, він вирушає до Моска, міста, де він народився. Ріел Мейєр згодом приєднується до нього, бо хоче розгадати таємницю Проксі. Вінсент, Ріел та навіть Піно, поступово змінюються. Зміни відбуваються не лише через переживання труднощів подорожі, але й у снах, видіннях. Адже це теж частина реальності. Випробування навчають нас. Ми відчуваємо це у своїй самотності.
Пошук сенсу, пошук себе, показаний як рух уперед. Під час подорожі герої зустрічають багато типів людей. Одні втікають від проблем, інші воюють, захищають минуле ціною великих жертв. Є ті, що живуть в отруєному світі, але не мають сил покинути свій світ і поступово вимирають. Є ті, що шукають щастя у веселощах та розвагах. Як з’являються такі різні світи?
Перегляд аніме відбувається ніби в різних площинах. Іноді здається, що це потік свідомості авторів, якому вони навіть не намагаються надати логіки та конкретики. Вони занурюють глядача в цей потік. І ти, або пливеш, віддаєшся цьому потоку, або просто зупиняєш перегляд, коли несила терпіти чужий вплив на свідомість та підсвідомість. І це не лише темні похмурі кольори, бо мозок вже просто вимагає світла, бо його вже дратують та непокоять яскраві кадри, які все ж іноді вигулькують в аніме. Душа вимагає тиші, бо музика, то гнітюча, то вимоглива, то ніжна з містичними медитативними нотами, та ще й з григоріанським хоралом. Мозок намагається зрозуміти, слідкувати за сюжетом. Але межа між розумінням і нерозумінням розмивається. І вже просто пливеш в цьому потоці, споглядаєш, відчуваєш…
Раптом розумієш чи відчуваєш натяки на печеру Платона. Ідеї та терміни гностицизму переважають у світосприйнятті головних персонажів. А ще дуже багато Юнга. Кожен має Тінь. Кожен має свою реальність. Як можна вважати, що я це я. Як сформувалось моє бачення реальності? Колективне підсвідоме. Як воно впливає на нас, як формує.
В цьому аніме якось особливо звернула увагу на очі головних героїв. Вигляд очей Вінсента Лоу змінювався від серії до серії. Адже, коли він хотів бути лише взірцевим громадянином, він не хотів бачити нічого лишнього, його очі були малими. Потім вони ставали більшими, відкритими на життя, в очах з’явились емоції.
Очі жителів Ромдо теж майже нічого не показують, вони виглядають малими й… ніякими, адже беземоційність головна риса, притаманна жителям міста.
Очі Піно – широко відкриті, блискучі, вологі. Коли вона потрапляє в Країну посмішок, лише її посмішка була щирою.
Очі людей в печері – це очі мертвих, живих лише зовні людей.
А промінь очей Проксі, синій або білий, владний, сильний, йому не може противитись ніхто. Проксі перевертень, який хоче любові. Створив псевдо людей, бо хоче любові.
Яким буде майбутнє цього світу? Чи будуть жити в ньому ці псевдолюди чи повернуться ті, що покинули планету. Що буде з Проксі?
Куди прямують герої після руйнування Ромдо?
Так багато чого ще хотілось написати. Але це аніме для мене не лише, як погляд на долю людства. Побачила багато суто свого. Задумалась про відносини між близькими людьми, що можуть руйнувати та дуже боліти. Порадували, посмішки Піно, її безпосередність. Пробудилось щось так далеко сховане від чужих очей… Та повстало ще щось притлумлене та відправлене глибоко в підсвідомість…
То чи раджу я дивитись Ergo Proxy?
Звичайно, потрібно почати дивитись, а потім… потім самі відчуєте, чи воно вам треба те аніме…
Нестандартний та інтригуючий фільм про виживання на острові. Не читайте опис, а одразу починайте дивитися, щоб бути у невідані з перших хвилин, бо опис розкриває один сюжетний поворот. І трейлер не дивіться. Це краще, ніж "Cast Away" з Томом Генксом. Не зрозумійте неправильно, я не кажу, що "Cast Away" поганий, просто у нього інша, стандартна історія, з якою він теж добре справляється. І з тієї точки зору "Cast Away" є кращим фільмом серед інших з такою ж побудовою сюжету. Але "Castaway on the Moon" - це зовсім інше, інші теми, інші ракурси, інший погляд. Це не схоже на будь-який інший фільм. Я вважаю, що це фільм номер один серед усіх фільмів про виживання на острові.
"Вигнанець на Місяці" - це південнокорейський фільм з поєднанням гумору, соціального коментаря та зворушливої історії про людський зв'язок. Фільм досліджує теми відчуження самотності та ізоляції, яких зазнають люди в сучасному житті, пошуку сенсу життя, водночас ... пропонуючи критику одержимості сучасного суспільства фізичною красою, зовнішнім виглядом, споживацтвом та тиском конформізму.
Фільм доступний на Нетфлікс. Можливо в найближчому майбутньому фільм вийде в озвученні. Я поділився ним з однією командою озвучення, яка не зайнята новинками, а береться за ті фільми, які раніше ніхто не брався, але все ж у них є певні заплановані списки, тому поки вони беруть його на розгляд.
Ніхто не сперичається, що перший фільм є класикою, але технічно другий фільм інший. Перший фільм це в більшості поєдинки проти інших майстрів, де навколишнє середовище майже не вступує в постановку бою, окрім деяких сцен. Протягом 80-х, каскадерські школи вийшли на інший рівень в порівнянні з 70-и і сам Джекі протягом 80-х уже мав безліч постановок. Знову ж таки, перший фільм є класикою, але другий фільм технічно збільшує швидкість, кількість супротивнтків та різноманітні сцени з опорою на навколишнє середовище. На мою думку не має сенсу порівнювати обидва фільми, обидва класні, обидва різні по свому. Перший - про розвиток і зростання молодого майстра, а другий - просто чудовий сиквел, який привносить щось своє. Це все одно що сперичатись, яка частина трилогії "Володаря перснів" краща. Це немає сенсу.
Також хочу відзначити актрису Аніту Муй, яка привносить додаткового шарму, за нею завжди цікаво спостерігати, чудова актриса комедії, шкода, що рано пішла з життя.
Класика, яку приємно переглядати знову.
Бойовий стиль "Вісім п'яних богів", популяризований фільмом "П'яний майстер", є вигаданою версією справжнього, хоча й менш театралізованого бойового мистецтва під назвою "П'яний бокс" (Zui Quan). У той час як у фільмі практикуючі майстри зображуються п'яними, в реальному світі стиль фокусується на імітації хаотичних рухів п'яної людини для оманливого і непередбачуваного бою, без необхідності сп'яніння.
У фільмі "П'яний майстер" Джекі Чан і Yuen Siu-tien зображають вигадані версії майстрів бойових мистецтв Вонга Фей-хуна (в англомовній версії Фредді Вонг), який дійсно існував і фольклорного персонажа жебрака Со.
Після дуже яскравої ролі репера з рожевим волоссям у 2 сезоні "Гри в кальмара" актор Чхве Синьон (최승현) завоював серця тих глядачів, які раніше не бачили його в кіно. Але я дуже люблю його творчість, як актора і як співака (T.O.P) з гурту Big Bang.
Пропоную подивитись цей фільм про шпигунів з Північної Кореї, що живуть у Південній.
Знову будуть колоритні персонажі, реалістичні сцени бійок – все, як в інших фільмах на цю тему. Такі фільми завжди напружені, видовищні, хоча нам важко оцінити, наскільки ця тема болюча для корейців.
Але цей фільм запам'ятався саме прекрасною грою актора Чхве Синхьона.
Я дуже люблю фільми, в яких мало слів. Тоді промовляє погляд актора, його постава, тоді промовляє музика, промовляє видовищний кадр, цікавий монтаж. Неймовірна самотність Мьонхуна, його вразливість, неприкаяність викликає глибоке співчуття. Чи може він вижити в цьому жорстокому світі? Хоча в нього треноване тіло, та дуже зранена душа.
В ... ін повинен вбивати, щоб врятувати молодшу сестру. Неможливо забути вираз його обличчя, коли бабуся – шпигунка напоумляє його повернутись в Північну Корею, забути все страшне, що він бачив та жити спокійним життям 20-річного хлопця. Хіба це можливо?
Чудовий діалог наприкінці фільму.
Нема надмірного пафосу, є образа і неприйняття.
Але різко окреслена межа, яку переступити неможливо.
Фінал фільму надав йому довершеності, поставив потрібні акценти.
Як мало іноді від нас залежить...
Як пише Вікіпедія, фільм «Врятувати зелену планету» - один з найбільш унікальних і оригінальних фільмів в історії корейського кіно. А як вам взагалі визначення жанру цього фільму - науково-фантастична комедія-трилер?
Головний герой фільму – чоловік, який вважає, що інопланетяни з Андромеди збираються напасти на Землю і, що він єдиний, хто може її захистити. Зі своєю дівчиною, яка виглядає абсолютною дитиною за розумовими здібностями, він викрадає директора потужної фармацевтичної фірми, який, на його думку, насправді істота з позаземної цивілізації, і який здатний зв'язатися з Андромедіанським принцем під час наступного затемнення.
Після ув'язнення чоловіка в підвалі свого будинку, Бйонг Гу починає катувати його. Ув'язнений намагається звільнитись, або якось послати про себе звістку. Крім того, викраденого розшукує поліція.
Це відверто-брутальний фільм, де гумор дуже «чорний», на межі сприйняття. Але цей фільм «затягує» в себе, бо це абсолютне н ... еймовірне видовище.
Сцени, коли здається, що головний герой переступає останню межу людяності, змінюються в документальні кадри злочинів і прибулець звинувачує все людство. Це кардинально змінює тональність фільму і надає йому зовсім іншого змісту. Історія життя Бйонг Гу вражає і вона стає звинуваченням суспільним порядкам.
Актор Шин Хагюн в цьому фільмі просто неперевершений. Його міміка чудова - то безмежно щира посмішка, то сильне здивування, абсолютна впевненість у своїй місії й відчай, коли його не розуміють. Це потрібно бачити.
Буде американський ремейк? Ну-ну...
Світле майбутнє (Непереможений)
А ви бачили романтичне кримінальне кіно? Звучить трохи дивно. "Світле майбутнє" - гонконзький блокбастер 1986 року режисера Джона Ву. Він розповідає про двох братів – мафіозі та поліціянта. Фільм був надзвичайно успішним в Азії, другий у 100 кращих китайських фільмів. Тому режисер Сон Хесон дуже ризикував, коли вирішив зняти римейк цього фільму. Він зібрав просто зірковий склад акторів. Братів мафіозі та поліціянта - грають Джу Джинму та Кім Канву. Актор Сон Синхон зіграв шляхетного гангстера та вірного друга. Головного негідника зіграв Джо Хансон. Сюжет фільму хоча й близький до оригіналу, та став більш трагічним, відчай та страждання героїв значно посилені в порівнянні з оригіналом.
Цей фільм мені сподобався з перших кадрів. Так фільми знімають тільки в Азії. В кримінальному кіно найкраще розкривається талант акторів, тому що тут є що грати, є що показати. Сон Синхо чудовий в ролі успішного мафіозі з елегантними манерам ... и в шикарному одязі.
А жест, коли він надягає чорні окуляри на закривавлене обличчя виглядає неймовірно круто. Навіть, коли доля перестала йому посміхатись, він залишається вірним собі.
Це фільм і про дружбу, і про зраду, і про братерську любов. До речі, ця тема дуже часто зустрічається в корейському кінематографі. І такі історії майже завжди зворушливі, відносини між братами можуть бути ворожими, але потім відкривається справжня любов.
Кім Хьок не втрачав надії знайти свого молодшого брата, втраченого під час втечі з Північної Кореї. Але зустріч не принесла їм радості. Кім Чоль здається надто жорстоким до старшого брата, та його розповідь про життя в Північній Кореї, про людське м'ясо проливає світло на те, що йому прийшлось пережити, звідки в нього така образа і така жага помсти.
А яка чудова історія боязливого підлабузника, що стає нахабним злодієм. Зіграно чудово. Тут вже потрібно уважно спостерігати за символами, підказками. Зрадницький вогник в його очах, коли він їде в машині з Кім Хьоком. Його ненависть до тих, з ким починав, до тих кого зрадив. Страх перетворився на впевненість, покірний погляд на зловтішну посмішку. Чудова акторська гра.
Заради прекрасно зіграних ролей, чудових акторів, цікавої режисерської роботи, відмінного сценарію, дивної музики дивитися обов'язково.
Комерційний успіх фільму «Світле майбутнє» в Азії був грандіозним. В Японії він був навіть більшим, ніж в Кореї. Цікаво, що сам Джон Ву сказав, що «у цього фільму є свій характер і своя душа»
Це фільм про те, що мир нетривкий, що відносини Північної та Південної Кореї непрості.
Це фільм про корейський півострів, де точаться великі геополітичні ігри Китаю, Японії та США.
У кожного свій інтерес, кожен відстоює інтереси виключно своєї країни.
Офіцер Ом Чхольу, отримав незвичайний наказ від свого начальника генерала Лі. Він повинен поїхати в економічну зону Кесонгу, де китайці будують фабрику і вбити двох офіцерів-зрадників. Але північнокорейським розвідникам вдалось викрасти зброю з бази США в Південній Кореї. Вони запустили ракетну установку. В центрі Кесонгу було вбито багато людей, але замах на лідера КНДР не вдався, бо Ом Чольу зміг вивезти його в Південну Корею, коли почалась паніка серед китайців.
«Сталевий дощ» - важкий фільм, але в його сюжеті так спритно перемішані правда та вигадка, що дивитись неймовірно цікаво. Досить сказати лише про те, що Ом Чольу прийшлось прийняти допомогу секретаря з безпеки Південної Кореї Квак Чольу, щоб зупинити ядерний конфлік ... т та війну між двома країнами.
Чи зможуть вони співпрацювати, чи вдасться їм перебороти недовіру, яка накопичилась за десятиліття роздільності на півострові?
Цікаво, що їх імена звучать однаково, але описані різними китайськими ієрогліфами і мають різні тлумаченя.
«Сталевий дощ» - це фільм з закрученим сюжетом, в ньому багато посилань на сучасну геополітичну ситуацію, ці посилання настільки актуальні, що навіюють страх. І хіба могла я уявити, переглядаючи цей фільм, що війна прийде в Україну?
Подивіться, фільм 2017 року, протистояння між КНДР та США тоді досягло свого апогею.
Це ніби один з варіантів розвитку подій.
Сильною стороною цього фільму є прекрасні актори. Особливо двоє з них – Квак Довон, що грає змученого за час роботи в керівництві країни політика та Чон Усон – південнокорейський офіцер. Перший буває то зовсім кумедним, то дуже відповідальним і серйозним. Чон Усон в цьому фільмі, справжній герой бойовика, який дуже переживає за долю своєї країни. Він витривалий та мужній, але іноді виглядає розгубленим в спілкуванні зі своїм південнокорейським партнером. Чон Усон прекрасно передає емоції свого героя, думаю, що це одна з кращих його ролей в кіно.
Шкода що закрили цей проект. Я не дивився аніме і не знайомий з першоджерелом. Але цей серіал незвичне поєднання гумору, бойовика, комедії, роуд муві, космічної фантастики, музики, нуару, драми, кіберпанку і всетерну. Такі проекти слід цінувати і для мене він стає на одну планку з такими чудовими серіалами як Людина майбутнього, Поплавлений метал, Остання людина на Землі (1 сезон) та звісно ж Видозмінений вуглець (1 сезон).
Мінуси Аудитор 2:
Мудрований і заплутаний сюжет.
Відсутня притомна мотивація головного героя.
Тональна несумісність. Замість жорсткого криміналу, як у першій частині, маємо сімейну комедію-драму з перестрілками.
Дратівлива жіночка-спецагентка і притягнутий за вуха моральний вибір.
Штурм фінальної бази виглядає тупо.
З плюсів - бої все ще непогані.
Брат і їхні стосунки норм, але потенціал не розкрито.
Джон Бернтал з мімікою, похитуванням голови і тупцюванням під час діалогів - кайф. Люблю цього актора. "Каратель" серед улюблених серіалів.
Висновок:
Зміна тону фільму пішла не на користь (як наприклад і з сиквелом "МЕГАН"). Тому він і провалився в прокаті. А добив усе заплутаний сценарій, від якого просто втрачаєш інтерес першу половину фільму.
Доволі незвичний серіал, який одразу дав натяки на себе - як якусь треш-любовну комедію, проте згодом почав розвивати дещо більш серйозні теми, хоч і не прямо. Тому в цілому потягнув на бюджетні 6,65/10.
Якщо більш детально: на диво, тут доволі багато героїв, які дійсно "живуть". Так, тут не прямо таки про реалізм - але доволі яскраво показано різні архетипи особистостей. Дещо нагадує Ходячих мерців, коли за кожним стоїть якась історія - водночас про першопричини та світовий стан "хвороби" ми дізнаємось небагато. Навіть епізодичні герої дають певні відчуття під потрібний момент, показуючи не стільки жахи "зомбі", як різноплановість людей. У т.ч не варто оминати й першу реакцію усіх на "події", тут не так просто вбивають (як багато де), але й не просто "сидять", а саме якось намагаються врятувати себе чи когось поруч. Треба лише перебороти перші серії та дивитися далі, за всіма тими декораціями та дещо "дитячою" грою акторі ... в, згодом ми отримаємо певний їх розвиток та зможемо звикнути.
Щодо решти... Все доволі бюджетно, комедійно, десь трешово - з масою "нагадувань" про те що вже десь бачили, проте... Те й веде нас до фіналу, хоча й певним чином неоднозначного (зате відносно закритого).
Пол Андерсон продовжує знімати свою кохану дружину українського походження Міллу Йововіч в своїх фільмах. Останнім часом йому це вдається все гірше і гріше. І якщо на збори Мисливець на монстрів вплинув ковід і невдалий жарт про коліна і китайців (через що його зняли в прокаті там), то тут жодних зовнішніх факторів не було: фільм просто не зміг зацікавити ні сюжетом, ні візуально, ні подачею. Вийшло щось середнє, де потенціал був, але реалізація залишила бажати кращого.
Режисер планував виїхати за рахунок дуету Мілли та Батісти а також літературній основі - оповіданню Джорджа Мартіна, але цього виявилось замало. Слабкі місця - поганий і дешевий CGI, надмірні і набридливі відблиски (lens flare) весь час - які дуже сильно дратують. Ну і звісно слабкий сценарій, та дерев'яна гра акторів.
Але, я все ж ставлю доволі високу оцінку. В більшості через те, що картинка справила ностальгічне враження - ніби повернення у ті самі фантастичні бойовики 2000-х, де багато зеленого екрану, п ... афосу, трошки магії. І хоч фільм далекий від ідеалу, саме ця олдскульна атмосфера і зачепила.