З чого все починалось... - Рецензія до фільму «Клич свободи» / Cry Freedom

Золотий глобус - 1988, "Найкращий фільм - драма", номінант

Політична драма на одну із найулюбленіших для американців тем, яка, загалом, своїм місцем дії плавно перекочувала із США у Південну Африку. Примітно, що знімалася вона у ті часи, коли режим апартеїду ще жив і цілком собі процвітав, і кажуть, що його адепти навіть примудрялися вставляти палки в колеса знімальному процесу, що проходив у сусідній Зімбабве.

Південна Африка - тема загалом полемічна, і ця спірність у фільмі розкривається, хоч одразу зрозуміло, яку думку підтримують самі автори картини. І у вустах ліберального Стіва Біко, який закликав до загальної рівності і братерства, дещо дивно звучать фрази на кшталт “Ми не бажаємо, щоб білі пустили нас за свій стіл до своєї порцеляни і столового срібла, ми бажаємо очистити стіл”. Адже що це, як не заклик відмовитися від нав’язаних досягнень білої цивілізації? І останнє, безумовно, сприяло б розвитку самосвідомості чорних південноафриканців, але подібна фраза виглядає як бажання замість того, щоб підвищити рівень життя своїх чорних братів, просто опустити рівень життя білого населення, а за рахунок цього - і цілої країни.

З іншого боку, процвітання країни за рахунок законодавчого обмеження в правах 80% її населення - теж не є добре. Але можна припускати, що Біко, як часто буває, будучи лібералом, дав ідейний поштовх радикалам. І зараз, у 2018 році, знаючи про тривалий період процвітання вже “чорного расизму” в Південній Африці, і переглянувши даний фільм, ми можемо дати пораду владним очільникам будь-якої країни: бережіть ваших лібералів, якщо не хочете виростити радикалів.

Сам фільм композиційно можна розділити на дві частини, і якщо перша - цікава за сенсом, ідейністю і полемічністю, то друга - класична голівудська втеча із фальшивими паспортами, таємними планами, недалекими представниками таємної поліції і так далі. Але оскільки ми точно знаємо, що із головним героєм все буде добре (інакше він не видав би книгу, на основі якої був зняти цей фільм), то переживання і саспенс значною мірою нівелюються і ми просто мовчки спостерігаємо за тим, як усе було. Кожен може сам зробити для себе вибір, але я б воліла, щоб увесь фільм був знятий у стилі його першої половини, щоб нам більше розповіли про активістську діяльність Стівена Бікко, про його ідеї і соратників, про політичне тло, про те, що він об’єктивно собою являв. Адже це - саме те, що має значення в історичному контексті і досі актуально, тоді як історія із другої половини фільму важлива тим, чим вона закінчилася, але не тим, як саме це було здійснено.