Тут все проіржавіло! - Рецензія до фільму «Супербрати Маріо» / Super Mario Bros.

«Супербрати Маріо» 1993 року фільм щонайменше дивний. Але почитавши історію його створення, не дивуєшся, що багато хто прозвали його найгіршим фільмом усіх часів. Двоє братів-водопровідників зустрічають дівчину Дейзі, яка насправді принцеса з іншого світу. Вона володіє кристалом, уламком метеорита, який шукає лиходій Купа, щоб злити свій світ з нашим. Що могло піти не так з випробуваним часом сюжетом?

Перше, що слід розуміти, – барвистий світ відеоігор про Маріо та його брата Луїджі перенесений у кіно дуже приблизно. Є спільні імена персонажів, кілька жартів на тему ігрових бонусів. Дія ж перенесена до справжнісінької антиутопії в стилі «Судді Дредда». Її похмурість і зумовила провал кіно найбільше. Ні, похмурі антиутопії в дитячих іграх не рідкість. Згадаймо доктора Роботніка, що перетворював звірят на роботів. Але «Супербрати Маріо» проходить повз дитячу авдиторію саме через безуспішні намагання в реалізм. Сценаристи, досі відомі за шоу 80-х про Макса Гедрума (зовсім недитячого персонажа), вирішили, що знімуть фільм для дітей. І вийшла не чарівна темна казка, як у Тіма Бертона, а якась карикатура про жахи капіталізму. Глумливо, панково? Так. Але це не подається як переосмислення ігор, це кидається в глядачів як справжня історія ігрових персонажів.

Головні герої, Маріо та Луїджі, зовсім не схожі на братів, навіть зведених. Вони виглядають, як батько та син. Між ними є непогана взаємодія: досвідчений, дещо байдужий до всього Маріо та юний, непосидючий Луїджі. Вони вчаться один в одного, проте це не так радісно, коли знати, що обоє акторів на зйомках пішли в запій, а Маріо зламали палець. З фільму глядачі також дізнаються, що прізвище братів – Маріо. Тобто, є Маріо Маріо, і є Луїджі Маріо. Це, якщо що, канон.

Брати потрапляють до світу, де люди походять від динозаврів, а місцевий лиходій-узурпатор Купа карає непокірних, проводячи їм зворотну еволюцію. Цікава задумка, але справжній король чомусь перетворився в результаті на гриб. А в фіналі знову стає людиною – просто бо ось так-от.

Візитівка фільму – це тупі посіпаки лиходія, гумби. Які ж вони потворні! Гадаю, без них фільм не лишився б в історії. Їхні пики закарбуються в пам՚яті назавжди. Причому тут вони динозаври, хоча в іграх – гриби.

Також неясно як працюють подорожі між світами. Купі взагалі не треба був ніякий кристал, його посіпаки й так ходили туди-сюди. А коли він таки зливає свій світ з нашим, то це працює якось вибірково. Можна було очікувати веселого хаосу, але все вирішується на майданчику 2 на 2 метра.

Фінал, окрім вже згаданого гриба, лишає інші питання. Там на початку перетворили місцевого музиканта Тоада на гумбу. Агов! Може перетворити його назад? Він врешті непоганий хлопець. А ще там місцевого скнару перетворили на мавпу. Може він і покидьок, але я не думаю, що він заслуговує лишитися шимпанзе навічно.

Що вдалося, то це декорації, хай вони і не відповідають ігровим. Є непогана музика. Посіпаки лиходія, Іггі та Спайк, впродовж сюжету розумнішають і починають казати реально розумні речі (причому це все була імпровізація через недописаний сценарій). А ще тут є динозаври, як у "Парку юрського періоду". Добре зроблені маріонетки і навіть комп'ютерний Боузер, якість якого прямо-таки дивує. Але це окремі моменти, що не складаються до ладу.

Фільм проклав шлях іншим екранізаціям відеоігор, але вони ще 20 років лишалися маргінальними. Напевне не в останню чергу через цей фільм. Цього «Маріо» зараз можна сприймати як веселу клоунаду, що смішить своїми невдачами. Але зрештою, чи була б перша спроба інакшою?