Lilia Omelianenko

Золотий глобус - 1988, "Найкращий фільм - комедія або мюзикл", номінант

Хотіла б я знати, чи настане той щасливий день, коли кіноіндустрія перестане вважати героїнь жіночої статі неповноцінними і глибинно нещасними, якщо вони бездітні і думати, що у кожної жінки материнський інстинкт активізується “за замовчуванням”, коли у радіус її уваги потрапляє будь-яка дитина? А якщо вона хоче будувати кар’єру, то апріорі будує її, працюючи 24 години на добу 7 днів на тиждень, без відпусток і соцпакетів. А як тільки у неї в житті щось міняється, вона одразу втратить роботу, бо всі її колеги-чоловіки працюють без вихідних і лікарняних, аякже. Якийсь концтабір бінарного мислення, не інакше.

А ще у Штатах, виявляється, можна залишити дитину у спадок. І процедура її передачі виглядає саме так, як нам у фільмі показали, ага! І так, навіщо призначити потенційним опікуном дитини, наприклад, найкращого друга. Треба віддати її якійсь семиюрідній внучатій кузині, про яку ти востаннє чув, коли тобі було років 7, і уявлення не маєш, хто вона і що вона. А раптом би вона виявилася повією і наркоманкою? Але треба ж якось сюжет зав’язувати, то хай буде якось так…

Ні, не те щоб я вважала, що дитина жінці не потрібна апріорі, абощо. Але автори фільму на самому початку дають короткий опис того, із чого складається життя героїні, і підсумовують фразою на зразок "Вона була щаслива? Нічого подібного.", але при цьому слово із ділом у них розходиться, бо нам демонструють якраз героїню щасливу і задоволену життям, таку, яка сама зробила свій вибір. Таким чином нас-таки намагаються підвести до думки, що жодна жінка не може бути щаслива бездітною, а це вже маніпуляція якась, негідна хорошого кіно...

Можна із закритими очима прогнозувати, що буде далі. От наприклад сцена, де героїня вибирає няню для дитини, а вони всі неадекватні. Або прийомних батьків? Хтось рахував, скільки разів така сцена вже експлуатувалася у різних фільмах, у різних ракурсах? А варто б мабуть уже почати рахувати...

Цікавим виглядає хіба що хід із яблучним пюре, бо він якраз доволі логічний і покликаний сказати, що жінка із діловою головою на плечах все одно щось придумає, за будь-яких обставин. Правда, це ще один стереотип із серії "американська мрія, що стала реальністю". Але, на жаль, він все одно підводить нас не скільки до думки, що бездушні корпорації експлуатують своїх працівників і з цим треба щось робити, скільки до думки про те, що не зможе сімейна жінка робити кар’єру у великій корпорації, бо у неї і її босів занадто різні інтереси.

Отаке сумне кіно.

Резюмую: нелюбителям стереотипів краще не дивитися.
2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: