7/10 Фізичні обмеження - не головне

Оскар - 2005, "Найкращий фільм", номінант

Камінг-аут: я не фанатка джазу. Тож якщо після перегляду фільму людина, подібна до мене, потім цілий ранок наспівує “Hit The Road Jack”, то, мабуть, фільм все ж вдався, принаймні, з точки зору музичної складової, яка є головною окрасою фільму, і мені здається, що це очевидно кожному глядачеві, незалежно від його музичних вподобань.

Другою окрасою є Джеймі Фокс. Адже кожен, хто хоч раз бачив на відео справжнього Рея Чарльза, підтвердить, що він проробив велетенську роботу для вживання в образ. Міміка, жести, манеру рухатись, усміхатись - всі ці дуже специфічні речі справді створюють у глядача стійке відчуття того, що перед нам Рей Чарльз, а не Джеймі Фокс, який грає Рея Чарльза, що є ознакою справді хорошого виконання ролі.

Фільм розповідає про період життя Чарльза із 1948 і до кінця 1960-х, зупиняючись на головних віхах біографії і зображаючи три основні складові життя Рея: його музику, його жінок і його наркотики. Пунктирною лінією проходить і сліпота головного героя, однак очевидно, що грає вона тут далеко не ключову роль. Можливо, вона частково вплинула на його бажання займатися музикою професійно (адже, як він сам сказав, у сліпого не такий багатий вибір занять), але інтерес до неї виник ще раніше, тож цілком можливо, що якби не хвороба, ми отримали б такого самого Рея Чарльза, тільки зрячого.

Через спогади ми дізнаємося про маму Рея, яка вклалася у виховання сина так, щоб він не почувався неповноцінним, і він однозначно таким не почувається. У нього є особливість, але він настільки звик із нею жити, що вона для нього не базова і не вирішальна. Та і не пам’ятає він вже іншого життя. Імовірно, такого роду ставлення до сліпої людини є найбільш прийнятним: з урахуванням її особливих потреб, але без жалості. Адже сліпа людина - в першу чергу людина, що і продемонстрував наглядно наш герой, про сліпоту якого після першої третини фільму просто забуваєш. Тим більше, що фізична вада ніяким чином не додає святості характеру, як ми прекрасно можемо спостерігати.

Навіть більше, Рей, взагалі-то, доволі неприємний тип. Часто бреше, причому коли йому брешуть, не дуже любить (“Брехун не кращий за злодія”), кидає людей заради більшої вигоди, використовує жінок, та і на наркотики, таке враження, що присідає просто для того, щоб влитися в колектив. З іншого боку, все сказане вище - не одноосібна прерогатива Рея. Інші люди теж брешуть, жінки самі хочуть бути використаними, або таким чином вибивають собі додаткові привілеї, а наркотики, може статися, якраз і допомагали створювати музику, нечувану раніше.

Одним словом, персонаж не надто симпатичний, але саме через це здається, що автори фільму не дуже прикрасили дійсність. У фінальних титрах нам розкажуть і про кошти, які Рей перераховував на благодійність школам для сліпих, і про те, як до кінця життя він виступав проти наркотиків та расизму, але у самому фільмі для цього знайдеться доволі мало місця. Він, скоріше, про становлення, кризу і випробування славою. Більшість людей його не проходять, то чого Рей мав би стати винятком? Відчуття вседозволеності у тій чи іншій формі приходить до будь-якої багатої людини, а тут воно ще множиться на усвідомлення власної геніальності і водночас неповноцінності, у якій немає ніякої його провини.

У фільмі, як уже було сказано, багато музики, а ще - культурних посилань до епохи і деякої специфічної інформації, яку хочеться потім погуглити і уточнити. Особисто в мене таке бажання викликала, наприклад, історія з піснею I Got A Woman, яку дружина героя у фільмі називає богохульною, ну і ще ряд моментів. У ньому досить мало як моралізаторства, так і бажання обілити свого персонажа, але основну ідею все ж можна виділити. Вона формується по ходу кінокартини із “материнських” флешбеків і звучить приблизно так: каліцтво - не наявність фізичної вади, а стан душі.

Із мінусів: незважаючи на всі старання, мені трохи не вистачило повноти образу, особливо у ранні роки становлення кар’єри Рея (а повнота образу для біографічної драми - це дуже важливо). Здавалося, якийсь визначальний відрізок був пропущений між тим моментом, як осліп семирічний хлопчик і навчився сам за собою доглядати, і тим, як вісімнадцятирічний хлопець вирішив поїхати через півкраїни у пошуках власної долі. Можливо, автори не хотіли бити на жалість і зміщувати акценти таким чином, та все ж хотілося б побачити більше, ніж один епізод, про те, як маленький хлопчик жив із своїм новим станом, чи мав він друзів у школі для сліпих, як пережив смерть мами… Чомусь мені здається, що подібні епізоди фільму не дуже б завадили. Але кажуть, що сам Рей Чарльз читав сценарій і схвалив його, а раз так, чому ми маємо вчиняти інакше?

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: