Латвія, 1919 рік. У невеликому прибалтійському містечку загубився німецький загін. Офіцери на свій страх і ризик змушені продовжувати нікому вже не потрібну війну. А в маєтку де Ревалей відбувається особиста драма - капітан Еріх фон Ломонд, її друг дитинства, не бажає відповідати взаємністю графині Софі де Реваль, воліючи повністю поглинути в роботу. Вражена, ображена Софі пускається в усі тяжби, сподіваючись викликати ревнощі в строптивца, ще не підозрюючи про справжні причини відмови капітана...
Отримавши завдання зняти сімейну драму про робітничий клас для громадського телебачення, режисер-початківець Райнер Вернер Фассбіндер взявся за роботу і зобразив соціальні реалії Західної Німеччини з критичної, але далекої від цинізму перспективи. Протягом п'яти епізодів розлога історія відстежує повсякденні перемоги та поневіряння молодого слюсаря Йохена та багатьох людей, що населяють його світ, зокрема коханої жінки, ексцентричної родини та колег-робітників, з якими він об'єднується, щоб покращити умови праці на заводі.
У центрі уваги фільму невдале сімейне життя головної героїні. Джульєтта і її чоловік Джорджо зовсім різні й чужі люди. Залишаючись нещасною, вона все-таки намагається догодити своєму чоловікові, але він не зауважує ні її саму, ні її страждання. До того ж вона довідується, що в чоловіка з'явилася коханка. Протягом усього фільму Джульєтта бореться із внутрішніми заборонами, комплексами й суспільними устоями. Протягом усього фільму підкреслено яскраві, «вилизані», вичищені, дизайнерськи бездоганні інтер'єри приміщень, обстановка пляжу й саду — все це контрастує з лютим сум'яттям у душі жінки, що зовні виявляє, проте, радісний, чудовий спокій. Основна напруга фабули — протиставлення суспільних вимог і очікувань, пропонованих героїні — і, у цілому, жінці — і морально-етичного вибору, який вона робить. Духи, до яких звертається подумки Джульєтта — це суть її духовний стрижень, який вона відчула в дитинстві — і якому вона залишається вірною, всупереч зрадництву чоловіка, холодній байдужності матері й сестер, спокусам, що самовіддано любила її — дід, який утік із циркачкою. Сцени, що алегорично ілюструють, виволікають на світло похіть і порок.
Професор-генетик Якоб тен-Брінкен, наслідуючи древні магічні повір'я, створює з кореня мандрагори дівчину Альрауне — істоту, яка не обтяжена спадковістю та приносить удачу тим, хто перебуває поряд з нею. Він віддає її на виховання до пансіону. Коли Альрауне дорослішає, вона втікає з пансіону із закоханим в неї юнаком і потім змушує його приєднатися до мандрівної циркової трупи...