Мико́ла Фе́дорович Яко́вченко (20 квітня (3 травня) 1900, Прилуки — 11 вересня 1974, Київ) — радянський український актор театру та кіно на характерних ролях.
Сучасники його називали найнароднішим серед заслужених і найзаслуженішим серед народних.
Народився у м. Прилуки (нині Чернігівська область, Україна, тоді Полтавська губернія, Російська імперія) у родині помічника, який керував астраханським рибним промислом, його мама крім нього мала ще четверо дітей. Його рід має початки з донських козакі ... в — сім'я переїхала до Полтавської губернії з-під Ростова-на-Дону, мала патріархальний уклад, тяга до мистецтва не особливо заохочувалася.
1912 року вступив до Другого Прилуцького вищого початкового училища імені Кислих. 1916 вступив до міської єврейської гімназії, де захопився художньою самодіяльністю, перші ролі представляв у гімназійному театрі. Тоді ж ґрунтовно вивчив грецьку мову.
У часи революційних подій йде на фронт. Його онук, Микола Бохонько-Яковченко: «точно невідомо, на чиєму боці він воював — за червоних чи за білих. За документами — всю війну перебував при червоноармійському санітарному поїзді. Проте з часом захоплювався, розповідаючи про кінноту генерала Шкуро; якось дістав добре приховані два Георгіївські хрести».
1918 року дебютував на аматорській сцені у Прилуках. З аматорського гуртка перейшов до трупи театру Пилипа Хмари, на той час російського, а з 1919 року — українського, потім радянського. В цей час грав у п'єсах Леоніда Андреєва — Тюха в «Савві», та підпоручник Григорій Миронов у «Днях нашого життя». З 1920 по 1927 рік працював у театрах Лубен, Прилук, Сімферополя, Черкас, Чернігова, Дніпра, Харкова. З 1927 року — актор Київського академічного українського театру імені Франка (з перервами).
Фільм розповідає про життя і звичаї українського села у минулому. Сільський старшина, після важкого запою, втративши лік дням, вирішив пити не щодня, а через день. Розсерджений тим, що ніхто не зривав аркуші з календаря, він заборонив молоді збиратися вечорами на гуляння. Але саме ввечері повинно статися перше побачення Оленки та Тиміша. Кмітливі парубки та дівчата вирішили допомогти закоханим і так напоїти старшину, щоб він забув про свою заборону.
Трохим Бессараб все життя пропрацював маляром. У нього велика родина, і всі його діти знайшли місце в житті. І місце гідне, де б і за якою спеціальністю не працювали. Пишається дід і своїм старшим онуком, гравцем футбольної команди, лівим крайнім. Тепер Трохим — пенсіонер і, здавалося б, може дозволити собі відпочинок. Але неробство не для нього. Робоча за вдачею людина, він шукає, куди б йому застосувати свою невгамовну, незважаючи на вік, енергію.
Невеличка карпатська громада, очолювана мудрим Захаром Беркутом, вступає у бій з монгольським військом, яке за підтримки зрадника-боярина прямує на Захід.
Дівчина Лада з країни берендеїв вирішила крадькома від своєї бабусі, відставної Баби-Яги покататися на ступі і потрапила в авіакатастрофу, приземлившись у чужому і ворожому королівстві Маґнума IV.
Сільський конюх Стручок - людина душевна, чуйна. Через свою слабохарактерності він не може відмовитися від пригощань, якими люди намагаються віддячити йому за послуги. Через любов до випивки Стручок часто потрапляє в смішні, а іноді і в сумні ситуації.
Екранізація твору Михайла Старицького. Старицький створив драму «Лиха доля» у 1888, це була перша редакція. Згодом він переробив її, і вона отримала назву «Циганка Аза».
Фільмувалося українською, але станом на 2025 тільки рашенські версії в мережі
Для прокату в Україні було створено українське дублювання; станом на 2021 рік вважається втраченим.
Якось вночі головний герой — семінарист Хома Брут, вбив відьму. Незабаром його викликають відспівати протягом трьох ночей молоду панночку, яка виявляється тією самою відьмою, і зараз хоче помститися Хомі. Реальність і втілення народних вірувань переплітаються, коли Хома 3 ночі обороняється від різної нечисті: відьом, упирів, вурдалаків і, нарешті, самого намісника Сатани на Землі — жахливого Вія…
Місце дії — звичайне село у період радянсько-комуністичної влади, де усі керівні посади зайняли вийнятково чоловіки. Але після однієї бурхливої ночі з піснями й великою кількістю горілки, прокинувшись, дядьки бачать, що відтепер усім заправляють жінки й проводяться вони точнісінько так само, як чоловіки.
За однойменною п'єсою (інша назва «Хто в домі господар») Олекси Коломійця.
За однойменною комедією Михайла Старицького. Про легковажного цирульника, який вирішив вигідним шлюбом виправити матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність, Голохвостий починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш.
Екранізація твору Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом» з циклу «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Це весела історія про те, як у різдвяну ніч в українському селі поблизу Диканьки всіх поплутав чорт, якого запросила в гості незабутня пані Солоха, про те, як коваль Вакула, осідлавши біса, зумів привезти своїй коханій Оксані «черевички», взявши їх у самої цариці в Петербурзі.
Сержант Данила, демобілізувавшись з армії, повернувся в своє село і, подивившись на те, як нудно проводить молодь вільний час, організував будівництво стадіону.Юшка, який раніше розважав хлопців не зовсім нешкідливими жартами, за що і був прозваний «першим парубком» і за що злилася на нього кохана дівчина Одарка Кучерява, вирішив стати першим футболістом - і це в нього вийшло.
з дуету «Тарапуньки та Штепселя» почалася медійна політика мовної шизофренії в Україні, оскільки надзвичайна популярність дуету «Тарапуньки та Штепселя» в УРСР у 50-60-х роках й посприяла «заретушованій промоції двомовності».
Стратегія протиставлення української vs. російської в УРСР вибудовувалася за опозицією «високе / низьке, престижне / непрестижне, нормативне / ненормативне» й була найпотужніше впроваджена в радянський період у комічному телевізійному дуеті «Штепселя й Тарапуньки», в якому Тарапунька грав роль такого собі суржикомовного дурника-хохла, а Штепсель — «розумного та розважливого російськомовного партнера» з "правільнимі проізношеніямі".
Веселого хлопця, жартівника і балагура Максіма Пєрєпєліцу призивають на службу в армію. Але і там, намагаючись уникнути труднощів армійського життя, він намагається хитрувати.
XIX століття. Село Димка на Буковині. У заможного селянина Івоніка та його дружини Марії є два сини — Михайло й Сава. Михайло закохався в Анну і боїться признатися батькам, бо невідомо як вони відреагують. Сава полюбив Рахіру про яку в селі ходить дурна слава. Вона розпалює ненависть у Сави до старшого брата Михайла, бо тому має дістатися краща земля.
Пропрацювавши двадцять років у селі Калиновая Роща, колись енергійний голова колгоспу Іван Романюк став бюрократом. У боротьбу з ним вступають голова сільради Наталія Ковшик і колишній моряк-чорноморець Карп Вітровий. Незабаром в село приїжджає письменник Батура, що збирає матеріали для свого майбутнього роману про відновлення зруйнованої війною країни. Розв'язка задуманого роману підштовхує події: колгоспники знімають Романюка з посади...
За п'єсою О.Корнійчука, який цькував Володимира Сосюру, та оспівував комунізм
Головний герой фільму — чиновик Мартин Боруля вирішив стати дворянином через сварку з паном Красовським. Паралельно він відправив старшого сина Степана у місто на держслужбу, а свою доньку Марисю хоче видати заміж за регістратора з міської ратуші.