Леся Дяк — українська режисерка, продюсерка.
Її фільми демонструвалися на низці міжнародних кінофестивалів. У своїх стрічках вона досліджує теми людських взаємин, внутрішніх конфліктів, травм і зцілення. Її погляд завжди інтимний і глибокий. Леся здобула освіту в галузі комунікацій. У 2022 році завершила магістерську програму з режисури документального кіно DocNomads. Згодом заснувала продакшн-компанію DramaFree, що спеціалізується на авторському кіно та соціальних кампаніях довкола документал ... ьних фільмів.
У 2024 році Леся представила свій повнометражний документальний дебют «Татова колискова» — українсько-румунсько-хорватську копродукцію — на Сараєвському міжнародному кінофестивалі. Вона успішно поєднала ролі головної продюсерки та режисерки, щоб втілити у життя особисту стрічку. Нині Леся живе між Лісабоном і Києвом. Вона продовжує працювати над новими проєктами та активно співпрацює з копродюсерами з Португалії, Франції, Польщі та інших країн.
Вибрана фільмографія
«Татова колискова» (2024), «Рани» (2024), «Під крилом ночі» (2023), «Йозеф восени» (2022)
Знайдено 1 результат
7.3 Сюжет
Невидимі травми, спричинені війною, відштовхують ветерана Сергія від родини. Досі обтяжений відповідальністю за втрачені на війні життя, він намагається відновити стосунки з дружиною Надією і їхніми трьома синами — Сашком (11), Артемом (8) і Нікітою (3).Фільм неочікувано змінює траєкторію, коли Сергій повертає камеру на саму режисерку. Ця зміна ролей створює простір для відкритого діалогу про любов і людські стосунки, адже режисерка ділиться власним досвідом розриву з іншим українським ветераном війни. Довіра і співчуття між головним героєм і режисеркою не лише допомагають висловити емоційні втрати, завдані війною, а й дають надію на цілющий потенціал документального кіна.
Татова колискова (2024)
Dad's Lullaby
Читати опис
Невидимі травми, спричинені війною, відштовхують ветерана Сергія від родини. Досі обтяжений відповідальністю за втрачені на війні життя, він намагається відновити стосунки з дружиною Надією і їхніми трьома синами — Сашком (11), Артемом (8) і Нікітою (3).Фільм неочікувано змінює траєкторію, коли Сергій повертає камеру на саму режисерку. Ця зміна ролей створює простір для відкритого діалогу про любов і людські стосунки, адже режисерка ділиться власним досвідом розриву з іншим українським ветераном війни. Довіра і співчуття між головним героєм і режисеркою не лише допомагають висловити емоційні втрати, завдані війною, а й дають надію на цілющий потенціал документального кіна.
Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати
Фільтр