Леонардо ДіКапріо

Леонардо є єдиною дитиною автора коміксів Джорджа Ді Капріо (нар. 30 листопада 1943 року) і секретаря суду Ірмелін Інденбіркен (нар у 1943). Батько має наполовину італійські (з Неаполя), наполовину німецькі (з Баварії) корені. Мати народилася в західнонімецькому Ор-Еркеншвіке в бомбосховищі у німця Вільгельма Інденбіркена і української емігрантки Гелени Інденбіркен (1915-2008) (уроджена Олена Степанівна Смирнова), яка після Жовтневої революції була вивезена батьками з Одеси до Німеччини.

Джордж та Ірмелін познайомилися ще під час навчання, пізніше переїхали до Лос-Анджелеса. Сина назвали на честь Леонардо да Вінчі — коли мати розглядала картину великого майстра, дитина поворухнулася в її лоні. Коли малюкові виповнився один рік, його батьки розлучилися. Хлопчик жив здебільшого з матір'ю.

Ді Капріо дебютував у кіно у віці 5 років. До 10 років він уже був розчарований у кінобізнесі — його агент наполягав на зміні імені (йому пропонували псевдонім Ленні Вільямс) і Леонардо відмовили у кількох ролях через його зачіску. У 14 років Леонардо вирішив повторити спробу стати актором. Він знайшов агента, якому подобалася і його зачіска, і його ім'я. Він знявся у понад 30 рекламних роликах і кількох серіях Санта Барбари. З 1991 року знімався в серіалі «Проблеми зростання» (Growing Pains), але покинув шоу заради зйомок у картині «Життя цього хлопця. Правдива історія» (This Boy's Life, 1993). Ді Капріо переміг понад сто претендентів на роль Тобіаса Вульфа в цьому фільмі. Він отримав найсхвальніші відгуки критиків за цей фільм, причому деякі стверджували, що він переграв самого Роберта Де Ніро. Наступною картиною Ді Капріо була картина «Що гнітить Гілберта Грейпа» (What's eating Gilbert Grape, 1993). У цьому фільмі він зіграв розумово відсталого брата Джоні. Його чесна і відкрита гра принесла йому номінацію на премію Оскар. Тоді 19-річний актор уперше привернув до себе увагу преси.

1994 року на екрани вийшов вестерн «Швидкий і мертвий» (The Quick and the Dead), де Ді Капріо дісталася одна з головних ролей. 1995 року Ді Капріо знявся в екранізації роману Джима Керола «Щоденник баскетболіста» (The Basketball Diaries), проект, зйомки якого відкладалися багато років в очікуванні на молодого талановитого актора. Фільм став лідером прокату, багато в чому завдяки грі Леонардо. Того ж року він з'явився у картині «Повне затьмарення», де зобразив гомосексуальні стосунки поета Артюра Рембо і його вчителя Поля Верлена, котрого зіграв Давид Тьюліс. Критики були в захваті, а Ді Капріо одразу ж зарахували до секс-меншини. 1996 року він знявся у двох фільмах: «Кімната Марвіна» (Marvin's Room), де його партнерами стали Меріл Стріп та Даян Кітон, і «Ромео+Джульєта», сучасній інтерпретації однойменної романтичної трагедії Вільяма Шекспіра.

1997 рік став зірковим для Леонардо Ді Капріо. Разом із Кейт Вінслет вони зіграли головні ролі у блокбастері Джеймса Кемерона «Титанік». Герой Леонардо — 22-річний Джек Доусон, який, вигравши квиток, потрапляє на борт лайнера Титанік, котрому судилося затонути під час своєї першої і останньої подорожі. Фільм стає найкасовішим в історії кінематографу, а самому Леонардо приносить номінацію на Золотий глобус і ставить його в ряд найбільш високооплачуваних акторів Голлівуду.

2007 року він зняв документальний фільм під назвою «11-а година», де йшлося про стан довкілля.

Ді Капріо за його кар'єру висували на «Оскар» п'ять разів. Уперше 1994 року за роль актора другого плану у фільмі «Що гнітить Гілберта Грейпа», далі були номінації за ролі у стрічках «Авіатор», «Кривавий алмаз», «Вовк з Волл-стріт». Також він мав шанс отримати «Оскара» як продюсер картини «Вовк з Волл-стріт», але нагорода знайшла його лише за два роки.

LeonardoDiCaprio leonardodicaprio leodicaprio Леонардо Ді Капріо Leonardo DiCaprio