Якби я не бачив трьох попередніх фільмів, котрі вже давно стали класикою, то ця четврета частина мене би заохотила їх переглянути. Це, напевно, вся роль, яку виконали "Воскресіння". Трохи Джона Уіка, трохи, зовсім трішки Матриці, багато з фільму "Персонаж" і трохи якоїсь любовної мелодрами. Ось вам і "Матриця 4".
Фільм може зіграти лише на ностальгічних почуттях, але чогось нового не вносить у цілу серію. Тобто вся попередня війна була заради того, аби мати змогу вирощувати полуничку? Серйозно? :D
Загалом, низьку оцінку не ставлю, адже цікаво було подивитись над неприхованим висміюванням попередніх частин і що саме відбуватиметься упродовж стрічки, яка, звісно, виявилась зовсім передбачуваною. Колись я справді хвилювався, чи Нео виживе чи ні, а зараз точно знав, що виживе, куди ж він подінеться.
Чи достойна вийшла частина серії? Перед тим, як відповісти, треба зауважити, що творці дуже самоіронічні. Настільки, що фільм більше комедійний, ніж драматичний. Кілька разів персонажі прямим текстом говорять, що це колишня історія в новій обгортці. Всі сюжети вже розказані, попереду одні ремейки, перезапуски та спін-офи.
Перший фільм "вистрілив", бо вийшов у потрібний час. Його ідейний попередник "Темне місто" провалився, а "Матриця", повторюючи цілі сцени, додала тему комп’ютерів і стала сенсацією. Бо на межі тисячоліть комп’ютери вже стали поширеними предметами, але все ще недоступними всім, а тому таємничими. Хакер Нео – це наче чаклун, який доторкається до невидимого світу за екраном.
Нова "Матриця" прагне схопити дух теперішнього часу. Наші герої – це не хакери, а медійники, сучасні казкарі, чиї оповідки вражають, але не відкривають чогось геть нового. Нео тепер аналог Тодда Говарда (до речі, ви купили Skyrim?), а його паскудний начальник ... – це місцевий Боббі Котік. А оригінальна трилогія фільмів відома в новій Матриці як трилогія відеоігор (між іншим, дійсно існує, Enter the Matrix – The Matrix Online – The Matrix: Path of Neo). Про неї знають навіть далекі від інтерактивних розваг люди, отож, обіцянки з фіналу "Матриця: Революція" було дотримано: всім людям по суті тепер відома історія про те, що світ несправжній. Люди вільні покинути Матрицю. Але передбачувано не роблять цього. Чому ж?
Девізом фільму можна вивести "Какая разніца?" Глядачам демонструють, що машини та живі істоти тепер не відрізняються. Що людина та програма однакові. Що оригінал і копія рівноцінні. Що реальний світ і його симуляція не протилежності, а єдність. Якщо перші три фільми були філософією екзистенціалізму для мас (Чому ви боретеся, містере Андерсон? – Бо це мій вибір!), то "Воскресіння" з розмаху кидається гаслами сучасної філософії з усіма її мета- й пост-. Там, де був непримеренний конфлікт, тепер діалог. Де була серйозність, там постала іронія, а де була іронія – постіронія. Відчай від розкриття правди замінила усмішка обивателя, котрий у всьому розбирається, але не хоче нічого змінити.
Такому світові не потрібен спаситель, щоб виправити якусь його згубну недосконалість. Тут кожному вже прийшов той самий "Мій особистий Ісус", як назвав Нео товариш у найпершому фільмі. Він тепер у кожного з нас, і ми знаємо що і як робити. Але нам комфортніше ходити по колу. Бо отримавши свободу, потрапимо в такий самий світ, а так хоч можна небо розфарбувати у веселку. І враховуючи, що брати Вачовські тепер сестри, цей образ набуває неабиякого символізму.
Але, – скажете ви, – невже фільм вдався? Невже це знову сенсація, що змушує замислитися над своїм становищем? Ні. Як написано вище, ми вже все знаємо, ми легко передбачаємо не лише сюжет фільму, а й те, як сприймемо його.
"Воскресіння" – це карусель самоповторів, які пишаються тим, що це самоповтори. Це список кліше, які не соромляться самих себе. Останні слова, що звучать у "Воскресінні" – "ми отримали те, на що й не сподівалися – другий шанс".
І в цілому це було б добре, якби не купа сцен, що наповнюють сюжет, як поролон. Фон світу "Матриці" виглядає цікавішим за сам фільм.
Виявляється, машини воювали з машинами. І що? А нічого, повоювали та й забули. Виявляється, машини та люди тепер дружать. І що? А нічого, пара механічних звірят бігає в кадрі. Виявляється, агент Сміт вільний і хоче стати людиною. І що з того? Похотів, а потім взяв і став, добре хоч подякував. Морфей тепер програма. І що? А нічого, бо різниці між двома світами більше не-ма-є. І в реальному світі може бути, і в Матриці по-своєму непогано. Не в плані якогось-там світогляду, відчуття свободи чи реалізації свого потенціалу, а на рівні буденних деталей як-от відтворена з цифрового образу полуниця. Питання про те, чи смакує віртуальна курятина, як справжня, більше не стоїть. Реальність перестала бути ідеалом, вона стала буденністю і рутиною.
Персонажі втратили виразність. Мабуть вслід з тим, як з нашого життя зникли панки й готи. Таких диваків, як Близнюки з другого фільму ми більше не побачимо. І манірний власник клубу Меровінг став бомжем, який, чесно кажучи, мало чим відрізняється від сучасного Нео (і знову загублена деталь, що він бачить себе не таким, як виглядає для інших).
"Матриця: Воскресіння" максимально чесна щодо себе – це повтор, мішок відсилок, стара історія на новий лад з жартами, яку ви подивитесь так чи інакше. У вас є вибір, але це нічого не значить. Бо те, як ви скористаєтеся свободою, передбачувано. Як каже одна з героїнь, найважливіший вибір у вашому житті зробите не ви.
"Матриця".
Скільки сенсу у цьому слові. Це той фільм, який на рубежі тисячоліття підірвав мозок усім. Передові ідеї, глибина, фундаментальні питання про те, що ми можемо жити в цифровому світі, пафос, винахідливий екшн, обраний, божевільний саундтрек... Це те кіно, про яке кажуть: "краще вже не зняти". І навіть коли мине ще 20 років, ми навряд чи побачимо щось подібне.
Це та трилогія, продовження якої необхідно вигадувати та продумувати протягом дуже довгого часу. Не можна просто так взяти та зняти сіквел. Має бути причина, думка, ідея, подія. І я вірив, що режисер зможе розвинути свою ідею, наповнивши сюжет чимось революційним. Проте цього не сталося.
Я не чекав продовження. Я вважаю, що оригінальна трилогія не потребує продовження. Ці фільми були актуальними в ту епоху, коли ми лише пізнавали цифрову реальність. Коли у нас тільки-но з'являлися перші комп'ютери та інтернет. Це було чимось незнаним. Ореол якогось таїнства та незвіданості у квадратни ... х моніторах та рядках коду. Тоді цей цифровий містицизм був актуальним як ніколи. І "Матриця" була саме тим фільмом, який провів нас за кордон розуміння цієї невідомої комп'ютерної реальності.
Новий фільм, за словами Вачовські, це певною мірою данина пам'яті її померлих близьких родичів. Цей фільм втілення емоційних переживань самого режисера, а не переосмислення сучасних тенденцій зі штучним інтелектом та доповненою реальністю.
Тут немає того духу, що був присутній у перших фільмах. Це щось інше. Це про кохання. Це не про Нео, не про обраного. Він виконав свою місію в попередній матриці. Тут він лише паливо для машин, яке виробляє більше енергії за рахунок того що любить Трініті. Тут немає всього того, що було раніше. Воскресіння спогадів, а не Матриці.
Якщо ви фанат, ви вже знаєте все, що потрібно знати про цей фільм. Я не рекомендуватиму його до перегляду, якщо ви чекаєте від нього чогось фундаментального.
У цьому фільмі немає якихось інноваційних екшен-сцен. Нема того саундтреку, який відчуваєш нутром. Нема того Нео, якого ми пам'ятаємо. Тепер це Джон Вік на пенсії, який не б'ється, а застосовує силу джедаїв.
Від мене 6/10
У фільмі є цікаві моменти і безумовно цей фільм дивитись можна. Але чи зможете ви його зрозуміти з першого разу? І чи треба це вам? Питання залишається відкритим.