Какая разніца - Рецензія до фільму «Матриця: Воскресіння» / The Matrix Resurrections

Чи достойна вийшла частина серії? Перед тим, як відповісти, треба зауважити, що творці дуже самоіронічні. Настільки, що фільм більше комедійний, ніж драматичний. Кілька разів персонажі прямим текстом говорять, що це колишня історія в новій обгортці. Всі сюжети вже розказані, попереду одні ремейки, перезапуски та спін-офи.
Перший фільм "вистрілив", бо вийшов у потрібний час. Його ідейний попередник "Темне місто" провалився, а "Матриця", повторюючи цілі сцени, додала тему комп’ютерів і стала сенсацією. Бо на межі тисячоліть комп’ютери вже стали поширеними предметами, але все ще недоступними всім, а тому таємничими. Хакер Нео – це наче чаклун, який доторкається до невидимого світу за екраном.
Нова "Матриця" прагне схопити дух теперішнього часу. Наші герої – це не хакери, а медійники, сучасні казкарі, чиї оповідки вражають, але не відкривають чогось геть нового. Нео тепер аналог Тодда Говарда (до речі, ви купили Skyrim?), а його паскудний начальник – це місцевий Боббі Котік. А оригінальна трилогія фільмів відома в новій Матриці як трилогія відеоігор (між іншим, дійсно існує, Enter the Matrix – The Matrix Online – The Matrix: Path of Neo). Про неї знають навіть далекі від інтерактивних розваг люди, отож, обіцянки з фіналу "Матриця: Революція" було дотримано: всім людям по суті тепер відома історія про те, що світ несправжній. Люди вільні покинути Матрицю. Але передбачувано не роблять цього. Чому ж?
Девізом фільму можна вивести "Какая разніца?" Глядачам демонструють, що машини та живі істоти тепер не відрізняються. Що людина та програма однакові. Що оригінал і копія рівноцінні. Що реальний світ і його симуляція не протилежності, а єдність. Якщо перші три фільми були філософією екзистенціалізму для мас (Чому ви боретеся, містере Андерсон? – Бо це мій вибір!), то "Воскресіння" з розмаху кидається гаслами сучасної філософії з усіма її мета- й пост-. Там, де був непримеренний конфлікт, тепер діалог. Де була серйозність, там постала іронія, а де була іронія – постіронія. Відчай від розкриття правди замінила усмішка обивателя, котрий у всьому розбирається, але не хоче нічого змінити.
Такому світові не потрібен спаситель, щоб виправити якусь його згубну недосконалість. Тут кожному вже прийшов той самий "Мій особистий Ісус", як назвав Нео товариш у найпершому фільмі. Він тепер у кожного з нас, і ми знаємо що і як робити. Але нам комфортніше ходити по колу. Бо отримавши свободу, потрапимо в такий самий світ, а так хоч можна небо розфарбувати у веселку. І враховуючи, що брати Вачовські тепер сестри, цей образ набуває неабиякого символізму.
Але, – скажете ви, – невже фільм вдався? Невже це знову сенсація, що змушує замислитися над своїм становищем? Ні. Як написано вище, ми вже все знаємо, ми легко передбачаємо не лише сюжет фільму, а й те, як сприймемо його.
"Воскресіння" – це карусель самоповторів, які пишаються тим, що це самоповтори. Це список кліше, які не соромляться самих себе. Останні слова, що звучать у "Воскресінні" – "ми отримали те, на що й не сподівалися – другий шанс".
І в цілому це було б добре, якби не купа сцен, що наповнюють сюжет, як поролон. Фон світу "Матриці" виглядає цікавішим за сам фільм.
Виявляється, машини воювали з машинами. І що? А нічого, повоювали та й забули. Виявляється, машини та люди тепер дружать. І що? А нічого, пара механічних звірят бігає в кадрі. Виявляється, агент Сміт вільний і хоче стати людиною. І що з того? Похотів, а потім взяв і став, добре хоч подякував. Морфей тепер програма. І що? А нічого, бо різниці між двома світами більше не-ма-є. І в реальному світі може бути, і в Матриці по-своєму непогано. Не в плані якогось-там світогляду, відчуття свободи чи реалізації свого потенціалу, а на рівні буденних деталей як-от відтворена з цифрового образу полуниця. Питання про те, чи смакує віртуальна курятина, як справжня, більше не стоїть. Реальність перестала бути ідеалом, вона стала буденністю і рутиною.
Персонажі втратили виразність. Мабуть вслід з тим, як з нашого життя зникли панки й готи. Таких диваків, як Близнюки з другого фільму ми більше не побачимо. І манірний власник клубу Меровінг став бомжем, який, чесно кажучи, мало чим відрізняється від сучасного Нео (і знову загублена деталь, що він бачить себе не таким, як виглядає для інших).
"Матриця: Воскресіння" максимально чесна щодо себе – це повтор, мішок відсилок, стара історія на новий лад з жартами, яку ви подивитесь так чи інакше. У вас є вибір, але це нічого не значить. Бо те, як ви скористаєтеся свободою, передбачувано. Як каже одна з героїнь, найважливіший вибір у вашому житті зробите не ви.