Дуже складно писати рецензію на цей фільм, оскільки це просто потрібно бачити. Це один із найемоційніших та найсильніших фільмів за всю історію кінематографа, який заслужено займає перші місяця в різних списках кращих фільмів.
Виразно картина завдячує своїм успіхом першоджерелу. Роботу знято за мотивами відомого письменника Стівена Кінга. Але взяти першоджерело це лише фундамент, необхідно також грамотно його продати й з цим автори впоралися добре.
Головною заслугою стрічки я вважаю драматургію. На мою думку, і я думаю багато хто погодиться, що викликати сильну скорботу і смуток набагато складніше за посмішку. Для цього потрібно зробити велику роботу над персонажами, щоб їм хотілося співпереживати та побудувати грамотну історію. І з цими двома аспектами картина не має жодних проблем. Режисер стрічки зумів правильно перенести історію на екран, використовуючи гарні ходи та залишаючи деталі разом із зачіпками. Стрічка триває три години й за цей час ми встигаємо детально перейнятися ... персонажами та відчути їх емоції. І що не менш важливо, що по ходу дії ми дізнаємося все більше нової інформації та тільки ближче до кінця фільму збираємо весь пазл і бачимо повну картину того, що відбувається.
Дуже хочеться похвалити акторів. Усі в'язні та охоронці чудово впоралися зі своєю роллю. Дехто мав трохи часу, дехто блищав всю стрічку, але кожен відіграв на славу і ти готовий спостерігати за ними без зупинки. Але найсильнішу гру видали Майкл Кларк Дункан і Том Хенкс. У цьому фільмі їм немає рівних і вони заслуговують лише на оплески.
Й на закінчення, ще одним аспектом, занесеним у плюси картини є висловлювання авторів. Творці вміло говорять з нами про жорстокість світу, про справедливість та боротьбу. Не обходиться стороною тема життя і смерті, що викликає повагу. І після перегляду вам безперечно залишиться над чим подумати та можливо ви навіть перегляньте погляди на життя.
Підсумок. Це безумовно один з найкращих фільмів в історії кіно. Якщо ви ще не бачили його, то обов'язково ознайомтеся. Не побоюсь сказати, що це шедевр, який змушує повірити у магію кіно. 10/10
Що ж,знову роман Кінґа,знову Дарабонт в кріслі режисера,знову в'язниця, класик сказав би що "це ж було вже" проте на цьому схожості з попередньою роботою Дарабонта вичерпуються.Основна моя претензія до Шоушенка полягала в тому що це була фантастика, яка вдавала з себе справжню "життєву" історію, та ще й з явними грішками від режисера, тут же завбачливо приписали до фільму що це фантастика, а при(о)коли Дарабонта або зникли або стали менш помітними, притому, що хронометраж виріс на 40 хв в порівнянні з Шоушенком, відповідно до цього і оцінка даного витвору мінімально, але повністю заслужено вища, ніж в попередника.Щодо самого фільму то дивитися його зараз в часи швидкої інформації з відео по 30 секунд не скажу що важко, але певний дискомфорт і бажання поставити фільм на швидкість 1.25 не покидали мене всю другу половину фільму, аж до завершення, на мою думку картині все ж не вистачає темпу, але я так цього і не зробив, так що проблема не настільки суттєва, тому ... якщо у вас є вільні 3 години 10 хв життя і бажання заповнити його достойним продуктом кіноіндустрії то "Миля" стане для вас гарним варіантом.
Оскар - 2000, "Найкращий фільм", номінант
Це один із тих фільмів, при перегляді яких три години пролітають, немов 15 хвилин, не дивлячись на те, що літературне першоджерело було екранізоване доволі близько до тексту і явно не покликане брати глядача динамікою. Причина успіху полягає скоріше у гармонійному творчому симбіозі Стівена Кінга та Френка Дарабонта, які, вочевидь, вирішили спробувати увійти вдруге в ту саму ріку. Першим спільним творчим доробком була “Втеча з Шоушенка” - також про тюрму, також кілька номінацій на “Оскар” і, на жаль, жодної отриманої статуетки.
Таким чином, нема нічого дивного у тому, що “Зелена миля” стилістично і певними смисловими моментами доволі сильно нагадує “Втечу з Шоушенка” (так само і ці два романи Кінга схожі між собою, стверджую як людина, яка читала обидва). Зокрема, обидва художніх твори імплементують думку про те, що хороші люди можуть бути по обидві сторони грат, так само, як і не надто хороші. Обидва наголошують, що навіть найст ... рашніші злочинці мають право на повагу і людське ставлення, бо інакше у чому тоді різниця між ними і нормальними, хорошими, людьми? Обидва зображують персонажів, які влилися у систему задля того, щоб задовольняти свою потребу у владі і приниженні ближнього соціально прийнятним способом і акцентують увагу на тому, що ці персонажі насправді не так далеко відійшли від тих, кого вони охороняють, і за несприятливих обставин мають всі шанси опинитися на їх місці.
Обидва фільми мають один і той самий, успадкований з літературних першоджерел, невеликий недолік, а саме: більшість в’язнів чомусь виглядають занадто милими, ввічливими, прилизаними, неначе ми дивимося не про тюрму смертників/тяжких злочинців, у яку, як правило, просто так не потрапляли, а про блок невинно ув’язнених людей. Так само і наглядачі виглядають занадто добрими відносно людей, які коїли страшні злочини. Однак, думаю, автори збиралися нам сказати, що перебування у такому місці в очікуванні своєї неминучої смерті справді змушує практично будь-якого (хоч і не кожного) замислитися над прожитим життям і переосмислити скоєне. Наглядачі ж у переважній більшості - це професіонали, які мають робити роботу чітко, спокійно, виважено, і не дозволяти виходити назовні ненависті до людей, яким уже винесли вирок і які скоро отримають по заслугах.
Однак якщо загальна тональність “Втечі із Шоушенку” все ж світла і обнадійлива, а насамкінець дана кінокартина перетворюється на гімн свободі, інтелекту і торжеству справедливості, то “Зелена миля” працює з точністю до навпаки. Ніхто не вийде з неї на свободу, навіть той, хто на це заслуговує, і нікому таке торжество справедливості не принесе радості, навіть тим, хто мав би у принципі йому радіти.
Ще одне питання, яке піднімає “Зелена миля” - про те, де закінчується професійність і починається людяність. Так само, як надмірна емоційність заважає демонструвати професіоналізм, надмірний же професіоналізм заважає залишатися людиною, а це важливо. Чи правильно вчинив головний герой і чи зміг він лишитися людиною? Думаю, однозначної відповіді немає. Особисто у мене його вчинок не викликає захоплення, але і звинувачувати його я б не стала. Він - частина системи, а система має працювати. Не завжди її можна обійти і абсолютно точно не варто ламати, хай навіть її помилки призводять до, хоч і грандіозних за масштабом, та, як правило, разових наслідків.
Резюмую: Часто буває, що коли фільм чіпляє, він просто не розбирається на складові частини. Так і тут: після перегляду лишається тільки порожнеча, втома і роздуми про те, наскільки довгою і тяжкою буде твоя власна зелена миля.