| Країни: | Італія Франція |
|---|---|
| Жанр: | драма романтичний |
| Прем'єра в світі: | 12 квітня 1962 |
| Режисер: | Мікеланджело Антоніоні |
Історія, знята в Римі та Вероні, розповідає про молоду жінку, яка заводить роман із упевненим молодим біржовим маклером. Антоніоні приписував частину свого натхнення для L'Eclisse, коли він знімав сонячне затемнення у Флоренції. Фільм вважається останньою частиною трилогії , і йому передують L'Avventura (1960) і La Notte (1961).
L'Eclisse отримав спеціальний приз журі на Каннському кінофестивалі 1962 року та був номінований на «Золоту пальмову гілку». Описаний Мартіном Скорсезе як найсміливіший фільм у трилогії, це одна з найбільш визнаних робіт режисера.
Код для перегляду рейтингу кінобази Виробничі компанії:
Paris Film, Paris Film Productions, Cineriz, Interopa Film
Режисер: Мікеланджело Антоніоні
Сценаристи: Мікеланджело Антоніоні, Тоніно Ґуерра, Еліо Бартоліном
Композитор: Джованні Фуско
Оператори: Gianni Di Venanzo
В цьому фільмі в кадр часто потрапляють номери будівель з назвами вулиць, тож я спробував скористатись ним як путівником і трохи помандрувати Римом з допомогою всемогутнього ґуґла. Наприкінці фільму (02:01:35) бачимо будинок з металевою огорожею, біля якого стоїть в уніформі якийсь швейцар чи охоронець. Над хвірткою табличка Viale del Ciclismo, 10 - якщо за цією адресою перейти на карту Рима в режим перегляду вулиць, то можна впізнати цей будинок і огорожу. Він стоїть на розі Viale del Ciclismo та Viale della Tecnica. У фільмі (02:01:12) на протилежному боці вулиці стоїть незакінчена новобудова з оголеною арматурою, обгорнута циновками, а біля неї бочка з водою. Цю локацію Антоніоні показує у фільмі декілька разів, використовуючи очевидно як певний символ. Цікаво, що сьогодні, через 60 років після виходу фільму, завдяки ґуґлу на цьому місці знову можна побачити дуже схожу, і теж незакінчену новобудову!!! Щоправда, будинок, здається, трохи зміщений вглиб кварталу, захисних циновок і боч ... ки вже нема, але є риштування та новий будівельний паркан. Увага! На паркані від руки фарбою написано: Se mi vuoi puo trovar mi poi... iniziero a dimenticarti / Якщо ти мене хочеш, то можеш мене віднайти, бо потім... я почну тебе забувати (переклад вільний, теж від ґуґла - хто знає італійську, хай мене поправить). Мене цей напис збентежив і трохи зворушив. Воістину, Рим - вічне місто, в яке кожні 60 років (може рідше, може частіше) знову приходить новий Мікеланджело, який починає щось малювати, ліпити, знімати, розписувати... якщо не Сикстинську капеллу, то хоча би паркан для початку.))
Що стосується самого фільму, то він дуже гарний, а ще гарніша в ньому Моніка Вітті. До цього фільми Антоніоні видавались мені трохи нуднуватими і затягнутими (і унилі кацапські озвучки до цього враження добре доклалися). Але на цей раз, не в останню чергу завдяки перекладу Євгена Храповицького (https://t.me/BOOD_LASKAUA), я нарешті "в'їхав" і отримав справжню кіноманську насолоду.
Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію
Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати
Затемнення (фільм, 1962)
