Хто повернеться — долюбить (1968)

Попри те, що Осика на рівні з Параджановим і Іллєнком згадується у перших лавах українського «поетичного кіна», його дебютний повнометражний фільм «Хто повернеться – долюбить» часто залишається в тіні історичних досліджень кінематографу Відлиги.

Можливо, однією з причин виключення цього фільму й самого Осики з офіційного канону є несподівана суміш стилістики «поетичного кіна» з найбільш конвенційною та сакральною темою радянського соцреалістичного мистецтва того часу – темою війни. Результатом такої суміші став один з найбільш гібридних і вільних фільмів українських шістдесятих, у якому поезія кінозображення римується з віршованими монологами загиблих поетів воєнного покоління, а тема війни ледь не вперше в радянському кіні подається в негероїчному ключі політики пам’яті.