У моїй кімнаті (2018)

Ок, ви знімаєте фестивальне кіно й нікуди не поспішаєте, але ж дайте хоча б атмосферу, або діалоги, або зміст. Фільм просто створений для коротких переказів. Дивитися затишно тільки за рахунок живого виконавця головної ролі.

А що тут фестивального? Ні лгбт, ні нацменшин, ні ксьондза-педофіла, навіть голокосту нема...
Єдина фестивальна сцена - неквапне какання головного героя з послідуючим ретельним підтиранням. Щоправда, є ще один бонусний кадр, коли двоє німців в чотири руки колупаються в писку свіжопомерлої бабці, поправляючи їй зубний протез - і це якраз в той самий момент, коли я намагався поснідати...

фестивальне воно не так за змістом, як за формою. Манера знімання та оця медитативність так і кричать, що йому треба аплодувати 40 хвилин в канах.

Щось не пригадую затягнутих медитативних сцен. Так, діалогів поменшало після того, як зникли всі інші люди)). Але у кадрі постійно відбуваються якісь нові події, бо герой планомірно пристосовується до постапокаліптичних обставин, переходячи в режим автономного існування. Облаштовує побут, заводить худобу, господарство, навіть гідроелектростанцію... Ну, нормальний такий німець впертий, на українця схожий. Саме це мені було у фільмі найцікавішим, а не оті всі фізіологічні подробиці і біблійні алюзії. Окрім того, якщо відповідно налаштуватись, любий заумний артгауз можна сприймати як пересічну чорну комедію)).

Схоже, "фестивальщина" - поняття суб'єктивне. Я цей особливий європейский присмак відчув ще на сцені, де мужик з мохнатим цвіркуном обливається водою з пляшки. Вашу позицію розумію, своя насиченість у фільму без сімнівів є. Просто мені вона здалася надто вже беззмістовною. Дякую за розгорнуту думку.

Про ознаки фестивальності я іронізував, звичайно, проте, беззмістовність теж заслуговує, щоб включити її в цей перелік)). А якщо говорити серйозно, то головна риса "європейського присмаку" в кіно, за моїми відчуттями, це інакший плин часу. Старі нації вже не квапляться, хе-хе.