Подих (2007)

Soya 2 лютого 2026, 23:54

Попередження: рецензія містить спойлери

Показати рецензію

Засуджений до смертної кари Чан Джин намагався вчинити самогубство в камері. Його рятують, щоб за тиждень виконати вирок, тобто позбавити життя. Новини дивиться молода жінка з сумним і зовсім невиразним обличчям. Так починається фільм. Мені здається, що вже спочатку режисер пропонує нам відключити логічне мислення, адже хіба є сенс рятувати людину, щоб відразу її вбити.

Цей фільм я дивилась в кінотеатрі на фестивалі азійських фільмів. Це було давно, але я добре пам’ятаю свої враження. Лише два рази в житті я повністю "злилась" з фільмом, зникла з цього світу.
Почитала, що пишуть про цей фільм інші. Рецензії мене дуже здивували. Ніби ми дивились різні фільми. Напишу про своє враження, будуть спойлери.

Для мене це фільм про зв'язок смерті, любові та свободи. Кім Кідук створив містичний фільм. Дихання - це життя, але дихання неможливо побачити - його можна відчути. І так режисер веде нас до відчуттів, до того, що вони невіддільна (частина/ознака) нашого існування. Невидиме, незрозуміле впливає на нас, володіє нами. Героїня в дитинстві пережила досвід вмирання, коли надовго стримала дихання, але цей досвід залишив в неї спогад про неймовірне відчуття свободи, про можливість літати, про крила. І тепер вона задихається у своєму сімейному житті, навіть зрада чоловіка не стала для неї чимось надзвичайним, адже в її житті давно є лише обов’язки, нема почуттів. І скульптура, яку вона створює – це жінка, тіло якої роздирають пташині крила. Це прагнення пережити ще раз відчуття свободи, стати собою, позбутись того, що обтяжує.

О, як гарно летить донизу біла чоловіча сорочка, яка випадково випала з її рук. Ніби птах, що подає на землю і, якому після падіння, місце лише на смітнику.
Чому вона поїхала у в’язницю? Пережила чотири побачення з Чан Джином. Вона створила йому уявну реальність. Кольорові шпалери, наївні пісеньки, квіти, вентилятор, рятувальний круг.
Весна – початок, дитячий досвід вмирання і свободи. Літо - радість молодості. Осінь з червоними деревами, її сум, її слова «Осінь хвилює людей, навіть сам вигляд червоних дерев збуджує. Там на горі серед червоних дерев був чоловік, якого я кохала». Але ця реальність несправжня. Як подих - прояв життя людини, так і образи фільму - прояви чогось глибоко внутрішнього. Реальні тільки відчуття, почуття. Чотири пори року, чотири етапи життя, що ведуть до смерті.

В цьому фільмі все символи, знаки. В'язень б'ється головою об стінку, а героїня розбиває склянкою голову чоловіка.
І у них однакові сліди крові на обличчі.
Коли вона знову пережила своє життя, створюючи кольоровий світ для в'язня, щось змінилось в ній самій.

Знову героїня витрушує білу сорочку, але вже навмисне скидає її вниз. Однак цього разу, вона не викидає її. Вона забирає сорочку, змиває бруд - це ніби символізує її намір очистити свої відносини з чоловіком. Чоловік кинув коханку.
Чудовий епізод, коли вона приходить до них додому, але ми бачимо тільки руку, що дає ляпаса.

Коли героїня дізнається про нову спробу самогубства ув'язненого, вона відчуває необхідність побачити його і передати йому своє заповітне переживання, як подарунок перед стратою, звільнення від страху смерті.
Вона розбиває скульптуру, вона хоче відчути цю свободу на межі життя і смерті. Чоловік везе її до в'язниці, де вона пристрасно віддається Чан Джину. Затиснувши йому, ніс і закриваючи дихання своїм поцілунком, героїня змушує його і себе знову пережити мить смерті в той момент, коли вони зливаються в єдине ціле. Вони разом помирають і перероджуються.
У них нема спільного майбутнього. Героїня повертається до чоловіка, вона грає з дитиною і чоловіком біля сніговиків. О, ця незбагненна любов корейців до снігу... А потім вони їдуть в машині та співають.
А в'язень? Що з ним?

Кім Кідук художник, який чудово знає, що він хоче нам сказати. Його парадоксальні режисерські рішення виштовхують глядача з побутової площини в метафізичний простір. Його фільми неможливо довести до якогось єдиного сенсу, бо тоді вони втрачають філігранність смислів. Як на мене, деякі його фільми занадто жорстокі. Цей фільм не такий.
Проте, це не фільм для легкого перегляду. Це не масове кіно, не знаю, чи вам сподобається.
Моя подруга сказала, що в кінотеатрі вона "з усіх сил намагалась не пустити фільм у свою душу".
Але деякі глядачі можуть знайти щось для себе, пережити, увійти в чужі почуття, відчути сильні емоції, зітхнути з полегшенням, і знайти сили, щоб жити далі.