Кайдани порвіте - Рецензія до фільму «Безславні кріпаки» / The Inglorious Serfs

Коли на початку XX століття фольклористи запитували в українських селян про Тараса Шевченка, ті, бувало, казали неймовірні легенди. Що Шевченко бився з панами, чаклував, що замкнувся в якійсь печері та вийде в час великого лиха. Хоча Шевченко не був буквальний воїн, але багато з нас хотіли б таким його бачити. І фільм "Безславні кріпаки" пропонує здійснити цю мрію.
Творці неприкрито надихалися фільмами Квентіна Тарантіно, особливо "Безславні виродки". І хоча це не перша спроба перенести тарантінівську естетику в українські реалії, але найвдаліша. Фільми Тарантіно типово про різних вигнанців, людей поза законом, які борються з несправедливістю. Треба зауважити, "Безславні кріпаки" не про реального Шевченка. Це оповідь з розряду легенд, яких насправді не вистачає. Бувши школярем, я з однокласником після уроків історії регулярно придумували на перервах "свою історію", де в Бастилії відкрили "Макдональдс", чи Шевченко випадково викинув російського царя з вікна. І такий фольклор, гадаю, творився не тільки в нас. Вивести його на екрани було питанням часу.
Отож, а що як Тарас Шевченко зустрів би японського самурая? І вони вдвох боролися б супроти злого пана, який хоче продати кохану Тараса японському наркодилеру? А самурай шукає в Україні помсти за свого хазяїна? На подив, увесь політ фантазії виглядає переконливо. Що роблять в Україні XIX століття японці, чому самурай не дуже азіат і звідки знає українську, або нащо злому поміщику ніндзя - на все це даються відповіді.
Гра акторів і декорації вийшли достойні. Звісно, історичні персонажі так не говорили б. Звичайно, шинок, де сидять людолови, не нагадував би салун на Дикому Заході. Але в формулі "Тарантіно + Україна" це виглядає доречним. Режисеру Роману Перфільєву вдалося зобразити український Дикий Захід. А Україна в баченні США - це теж фронтир, небезпечна екзотика, де може статися що завгодно і завжди є місце героям. Історії про козака Хлита чи й навіть Конана-варвара надихалися і українськими степами теж. Так що поміщик, який продає українок японцям в обмін на опій; чи Шевченко, котрий дружить із самураєм, на диво, не такі вже й фантастичні.
Але герой з'являється там, де щось неправильно, непередбачувано. Фільми Тарантіно повні насилля, грубощів, яке завжди слугує розкриттю якоїсь провокативної ідеї. Щодо цього, "Безславні кріпаки" дещо програють. Якоїсь провокації, окрім використання образу Шевченка, тут насправді й нема. Якщо візьмемо "Безславних виродків", то бачимо жорстоких і не дуже кмітливих партизанів, які герої лише тому, що вбивають гітлерівців. І в результаті розуміємо, що справжні герої - це двоє людей, які весь час були за стіною та вели свою, непомітну, але дуже точну боротьбу, яка вдарила в самого Гітлера. Беатрікс з "Убити Білла" вибачає свого найбільшого ворога, щоб перервати коло вигідної помсти. Джанґо вчиняє розправу над плантаторами й доводить, що свобода безглузда, коли не слугує вищій меті. А в "безславних кріпаках" мораль пряма - "кайдани порвіте" та й будете щасливі.
Утім, наш фільм має показовий епізод, який містить дуже влучне послання. І він же деяких обурив у трейлері. Де самурай б'є Шевченка між ноги. В цієї сцени, проте, є коментар від самого самурая: якщо будеш терпіти побої, це не зробить тебе сильнішим, ти просто лишишся побитий. Хто тільки зітхає з "тяжкої доленьки", той і волі-то не заслуговує. І українського кінематографу це теж стосується.
З сюжетом насправді не все гладко. Бунтар Богдан, як антипод Шевченка, з просто фанатика раптом перетворюється на продажну шкуру. Після єдиного діалогу з головним лиходієм про його батька, який невідомо хто. Ну ось давайте згадаємо епізод з "Кримінального чтива", де згадка про батька, що був у полоні в'єтнамців (сама ситуація, навіть без слів), спонукає чоловіка повернутися і врятувати свого лютого ворога. Ніби схоже, але Тарантіно показав психологізм, сумнів, муки совісті. Нікчемний боягузливий слуга українського поміщика так і лишається нерозкритим як персонаж. Можна чекати, що він десь допоможе героям чи проявить відважне лиходійство, але він просто безхребетний боягуз. Порівняйте з темношкірим слугою з "Джанґо вільного", котрий не просто змирився з рабством, а виправдовує і захищає його. Ось такого манкурта, якогось підлого лизоблюда історії про Шевченка не вистачає. А персонаж був би дуже злободенний.
Та головна проблема фільму, що на місці Шевченка міг бути хто завгодно. Будь-який кріпак успішно замінив би його. Напевне, Тарас там лише для реклами, бо він усе ж постать для українців священна. Тож можна було очікувати скандалів під гаслами "Не допустимо паклюжити образ пророка!", "Знущання над Шевченком!". Але, чесно кажучи, фільм пройшов не дуже гучно. Показали трейлери, влаштували покази, глядачі подивились, багатьом сподобалось, вийшов схвальний огляд від Geek Journal-а. Потім фільм потрапив у топ-10 вітчизняних картин за касовими зборами. Але все це в якійсь інформаційній бульбашці, "таємній кімнаті" нашого кіно, звідки не можна нічого виносити. Зацікавлені в творах такого роду отримали гарну розвагу, а решта і знати не знають про "Безславних кріпаків".
Також, напруження мозку від перегляду не таке велике, як можна подумати. Давайте нам відсилки, натяки, ну, на "Енеїду" там, "Кайдашеву сім'ю", на Азарова чи бурштинову мафію, на малюнки Базилевича та Нарбута. Тарантіно не буває без відсилок. Українська відеогра Tomato Way дає куди вищу їх концентрацію. Я б сказав, що "Безславні кріпаки" надто "нормальні", надто стримані.
Однак, Перфільєв і не прагне зайняти місце Тарантіно. Врешті, один Тарантіно вже є, а бути "українським Стівеном Кінгом", "українським Крістофером Ноланом" - це завжди йти на повідку чужих штампів замість творити свої. Заслуга "Безславних кріпаків" у чудовій зйомці та показі Шевченка не пам'ятником, не сердитим вусатим дядьком з портрета, а живим героєм. Який не народився одразу поетом і художником, а став ним, переживши неймовірну пригоду. Хай такої історії ніколи й не існувало, проте історія - це завжди осучаснення минулого, його пристосування під нас. Отож, поки можемо поглянути на Шевченка по-новому, доти і він, як у тих легендах - безсмертний.